Підстави та порядок відшкодування збитків, заподіяних власникам земель і землекористувачам
Розглядаючи питання власності на землю, необхідно торкнутися проблеми гарантій цих прав у Земельному кодексі і законодавстві, що його доповнює. Ця проблема виникає передусім тоді, коли йдеться про відшкодування збитків, заподіяних власникам землі і землекористувачам. Статті 156 та 157 Земельного кодексу передбачають підстави й порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, заподіяних внаслідок:
а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом;
б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання;
в) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок;
г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників;
ґ) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан;
д) недодержання заходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки підприємствами, установами, організаціями і громадянами.
У цих випадках збитки підлягають відшкодуванню з боку органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, громадян та юридичних осіб, які використовують земельні ділянки, а також діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.
Порядок визначення та відшкодування збитків власникам і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України постановою від 19 квітня 1993 року «Про порядок визначення збитків власникам землі і землекористувачам», яка передбачає створення спеціальних комісій для визначення розмірів заподіяних збитків.
Відшкодуванню підлягають: вартість житлових будинків, виробничих та інших будівель і споруд, включаючи незавершене будівництво, за винятком того, коли підприємства, установи та організації, яким відводяться земельні ділянки, будують на новому місці житлові будинки, виробничі та інші будівлі замість тих, що вилучаються у громадян та сільськогосподарських і лісогосподарських підприємств, установ і організацій; вартість плодоягідних та інших багаторічних насаджень; вартість лісових та деревинно-чагарникових насаджень; водних джерел, зрошувальних та противоселевих споруд; понесені витрати на покращення якості земель за період використання земельної ділянки з урахуванням кадастрової оцінки та незавершене сільськогосподарське виробництво (орання, внесення добрив, посів та інші види робіт), на дослідницькі та проектні роботи; інші збитки власників і землекористувачів, включаючи неотримані доходи, якщо вони обґрунтовані.
Збитки відшкодовуються підприємствами, установами, організаціями і громадянами, що їх спричинили, за рахунок власних коштів, не пізніше одного місяця після затвердження актів комісій, а при вилученні (викупі) земельної ділянки — після прийняття відповідною радою рішення про вилучення (викуп) земельної ділянки в період до видачі документа, що посвідчує право на земельну ділянку підприємства, установи, організації або громадянина.
Значну роль у захисті прав власників землі і землекористувачів покликані відігравати суди. Постановою № 13 Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1996 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» визначено, що судам, зокрема, підвідомчі справи за заявами про вирішення майнових спорів про відшкодування збитків, заподіяних власникам землі і землекористувачам.
Наведеною постановою запроваджено правило, згідно з яким при пошкодженні посівів, самовільному зайнятті ріллі або сінокосу на користь землекористувача (власника) стягується вартість неодержаних сільськогосподарської продукції чи сіна, обчислена за ринковими цінами, з урахуванням середньої врожайності даної культури в господарстві, за винятком витрат виробництва, пов'язаних із збиранням урожаю, а також витрат на відновлення якості земель відповідно до їх призначення. Якщо замість пошкоджених посівів землекористувач провів у тому ж сезоні повторний посів культур, відшкодуванню підлягають витрати на пересівання (вартість насіння, обробітку землі тощо).
Відповідно до ст. 212 Земельного кодексу самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування витрат, зроблених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, що вимагає знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
При розгляді позовів про відшкодування збитків, заподіяних псуванням чи забрудненням землі, судам слід з'ясовувати наявність у відповідача можливості провести роботи по відновленню попередньої якості землі. Якщо така можливість є, суд може з урахуванням думки позивача зобов'язати відповідача згідно зі ст. 453 Цивільного кодексу відшкодувати шкоду в натурі, встановивши для цього відповідний строк.
У справах про відшкодування шкоди, заподіяної порушенням земельного законодавства, суд відповідно до ч. 7 ст. 203 Цивільного процесуального кодексу вправі вийти за межі заявлених позовних вимог.
Зменшення на підставі ст. 454 Цивільного кодексу розміру відшкодування шкоди, заподіяної громадянином, може мати місце тільки у виняткових випадках, залежно від його майнового стану.