Четверг, 20.07.2017, 17:45


Головна » Статті » Цивільне право України » Вступ до цивільного права





Цивільне право як наука і навчальна дисципліна

Як ми вже зазначали, цивільне право — поняття багатозначне. І окрім того, що цивільне право виступає як галузь права та галузь законодавства, його також слід розглядати і як науку та навчальну дисципліну.

Цивільне право як науку ще називають цивілістикою, що означає систему знань, положень та висновків про цивільно-правові явища.

Предметом цивільно-правової науки є чинне законодавство, практика його застосування, історія розвитку, досвід цивільно-правового розвитку в зарубіжних країнах. Окрім того, цивілістика вивчає також поняття цивільного права, його місце в правовій системі, його походження та закономірності розвитку, систему та зміст цивільно-правових норм, інститутів та підгалузей, їх роль у правовому оформленні життя суспільства та ефективність їх застосування.

Зміст цивілістичної науки становить сукупність знань про цивільно-правові явища, що стосується, насамперед, розроблених основних наукових положень, правових категорій та конструкцій, які дозволяють пояснити та аналізувати цивільно-правові явища, а певною мірою і прогнозувати їх розвиток та отримувати обґрунтовані знання про нові явища в цій сфері. Цивілістичні знання самі по собі не наділені загальнообов'язковістю, проте є підґрунтям для правотворчої діяльності.

З огляду на це, наука цивільного права — це систематизована сукупність знань про цивільно-правове регулювання суспільних відносин, властивості та закономірності його функціонування та розвитку, способи досягнення його ефективності, засоби отримання нових знань, необхідних для подальшого вдосконалення цивільного права.

Однак, як і будь-яка наука, цивілістика має свої методи наукового дослідження, тобто прийоми та способи, які використовуються в науці для аналізу та пізнання її предмета та отримання необхідного наукового результату. До цих методів слід відносити як загальнонаукові методи дослідження, що притаманні всім суспільним наукам (дедукція, індукція, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення тощо), так і спеціальні методи наукового дослідження, тобто прийоми та способи вирішення наукових завдань, які притаманні конкретній науці чи групі наук. У цивілістиці до спеціальних наукових методів відносять:

• метод порівняльного правознавства (компаративний метод) — полягає у вивченні та використанні правового регулювання схожих правовідносин у різних правопорядках та правових системах з урахуванням не лише юридичного змісту того чи іншого правового інституту, а й причини його появи в конкретній національній правовій системі та форми історичного розвитку. Це дозволяє визначити універсальні та специфічні закономірності розвитку цивільно-правових явищ;

• метод комплексного аналізу — грунтується на одночасному використанні для вирішення конкретного завдання наукового інструментарію, що використовується декількома різними науками, наприклад, юриспруденції та економіки;

• метод системного аналізу — ґрунтується на розгляді конкретного явища як певної системи, в якій складові частини (елементи) функціонують з певною метою. Сутність полягає у виявленні елементів та взаємозв'язків між ними з метою подальшого аналізу їх взаємодії;

• метод конкретних соціологічних досліджень — полягає у використанні аналізу статистичних даних, у тому числі й даних судової, правозахисної та правозастосовчої статистики, методу експертних оцінок тощо;

• історичний метод — ґрунтується на вивченні історії становлення та розвитку того чи іншого правового інституту, поняття, категорії тощо.

Цивілістична наука є доволі серйозно розробленою сферою знань, яка не могла виникнути та розвиватись сама по собі. Цивільне право як наука існує у взаємозв'язку з іншими науками. Насамперед, цивільне право пов'язане з низкою юридичних наук, серед яких провідне місце посідає теорія держави і права, яку справедливо вважають "наукою юридичних наук". Адже саме з теорії держави і права наука цивільного права запозичила низку фундаментальних понять, категорій, конструкцій та положень, які стали підґрунтям подальших спеціальних цивілістичних досліджень. Досить тісно цивілістика пов'язана також і з наукою конституційного, адміністративного, фінансового, земельного та цивільно-процесуального права, оскільки предмети цих наук є дотичними зі сферою цивільно-правового регулювання. Окрім юридичних наук, цивілістика перебуває у тісному взаємозв'язку і з іншими суспільними науками, наприклад, філософією, політологією, соціологією, історією тощо. Особливий зв'язок існує між цивільним правом та економічною наукою.

Цивілістична наука в Україні в своєму історичному розвитку пройшла низку етапів, в окремі періоди була доволі тісно пов'язана з цивілістичною наукою інших країн, зокрема, Росії.

Перший етап розвитку цивілістичної науки — дореволюційний (до 1917 року). У цей період відбувалося зародження цивільно-правової науки, шляхом виокремлення її в окремий предмет дослідження з філософії та енциклопедії права. Насамперед, це було пов'язано зі створенням університетів, де відчувався доволі сильний вплив римського права та німецької філософії. Розвитку цивільного права сприяло створення Зводу законів Російської імперії. В цей період з'являються перші підручники з цивільного права (К. Неволіна, Д. Меєра, К. Победоносцева, Г. Шершеневича, Ю. Гамбарова), переклади німецьких авторів з проблем цивільного права (Ф. Савіньї, Р. Ієрінг, Г. Дернбург), праці, що присвячені римському праву (Й. Покровський, В. Хвостов, В. Єфімов).

Другий етап розвитку цивілістичної науки — довоєнний (1917—1941 pp.). Він пов'язаний зі створенням соціалістичного права, в тому числі й цивільного. Слід зазначити, що в цей період з'являється перший ЦК УРСР (1922 p.). Популярною в цей період стає так звана "мінова концепція", згідно з якою цивільне право було визнано формою опосередкування приватновласницьких, товарних відносин. У цей же час було висунуто теорію "двосекторного права" (П. Стучка), за якою наявність приватного сектора зумовлює існування цивільного права, а наявність соціалістичного сектора — господарського права. Окрім цього, популярності набуває теорія "єдиного господарського права" (Е. Пашуканіс, Л. Гінзбург), згідно з якою всі відносини товарно-грошового обігу повинні регулюватись єдиним господарським правом. Однак із часом було доведено неспроможність такого підходу і його було відхилено. Його місце посіла класична цивілістична доктрина, яка базувалась на уніфікованому підході до розуміння цивільного права як галузі права. Передумовою такого розуміння стала широка дискусія про систему соціалістичного права. Вийшли фундаментальні наукові праці, окремі з яких зберігають свою актуальність і до сьогодні (М. Агарков, С. Асканзій, С. Братусь, A. Вєнєдіктов, С. Вільнянський, Д. Гєнкін, С. Ландкоф, І. Новіцький, В. Райхер, К. Флєйшиц).

Третій етап розвитку цивілістичної науки — післявоєнний (1945—1960 pp.). Характерною ознакою цього періоду є відродження заочної юридичної освіти, центр якої було сконцентровано у Всесоюзному юридичному заочному інституті (ВЮЗІ, тепер Московська державна юридична академія). Активно почали розвиватися Ленінградська (Ю. Толстой, О. Йофе) та Свердловська (С. Алексєєв, О. Красавчиков, Б. Черепахін, B. Яковлев) цивілістичні школи. Окрім цього, слід значити, що під науковим керівництвом видатних цивілістів зростала плеяда молодих науковців в сфері цивільного права, які в подальшому здобули неабияку відомість у наукових колах (В. Дозорцев, В. Лаптев, А. Маковський, О. Садіков, Я. Шевченко). У цей період знову відроджується концепція господарського права (В. Лаптев, В. Мамутов), яка зустріла шалений опір з боку більшості цивілістів (С. Братуся, О. Йофе, О. Красавчикова, В. Рахміловича, Р. Халфіної).

Четвертий етап розвитку цивілістичної науки — післякодифікаційний (1961—1990 pp.) — характеризується, насамперед, прийняттям Основ цивільного законодавства Союзу РСР та союзних республік (1961 p.), а також ЦК УРСР (1964 p.). Наслідками такої бурхливої правотворчості були написання цілої низки коментарів до згаданих нормативно-правових актів та випуск нової плеяди підручників. Поряд із класичними цивілістичними школами Москви (В. Грибанов, А. Кабалкін, С. Корнєв, В. Мозолін, П. Орловський, В. Рясєнцев, Р. Халфіна) та Ленінграду (М. Єгоров, О. Йофе, Ю. Толстой) до фундаментальних наукових досліджень в сфері цивільного права були долучені також і Білоруський університет (В. Чигир, Ф. Гавзе), Казахський університет (Ю. Басін, Б. Покровський, М. Масєвич), Київський університет (Г. Матвеев, С. Ландкоф), Саратовський юридичний інститут (В. Тархов, Ю. Калмиков), Харківський юридичний інститут (В. Маслов, А. Пушкін).

П'ятий етап розвитку цивілістичної науки — новокодифікаційний (1991—2003 pp.). На початку 90-х років XX ст. усі країни постсоціалістичного простору здобули державну незалежність. Перед ними, окрім проблем підняття рівня економічного добробуту постало питання вироблення нового підходу до регулювання цивілістичних відносин, який би базувався не на адміністративно-командній системі та плановому господарстві, а на засадах вільного ринку та забезпечення прав і охороні інтересів людини. І саме на це було спрямовано всю науку вітчизняної цивілістики в даний період. Бурхливі дискусії щодо нового цивільного кодексу призвели до затягування процесу його прийняття. Проект пролежав на полицях Верховної Ради України майже 10 років, внаслідок чого не тільки в багатьох положеннях втратив свою актуальність, а й утратив основну свою ідею — стати єдиним кодифікованим актом у галузі приватного права. Цьому, насамперед, сприяли вилучення зі структури ЦК України Сімейного кодексу та положень про міжнародне приватне право, а також прийняття окремим кодифікованим актом Господарського кодексу.

У науковому житті цього періоду пожвавився цивілістичний науковий рух. Бурхливий розвиток переживають класичні Київська (Д. Боброва, О. Дзера, А. Довгерт, Н. Кузнєцова, P. Майданник, О. Підопригора, О. Підопригора (мол.), Я. Шевченко, І. Безклубий, Т. Боднар, М. Венецька, Г. Єрьоменко, І. Кучеренко) Харківська (Ч. Азімов, І. Жилінкова, А. Пушкін, І. Спасібо-Фатєєва, В. Борисова, В. Ігнатенко, В. Мусіяка, М. Сібільов, В. Яроцький), Львівська (В. Коссак, В. Луць, З. Ромовська) та Одеська (Є. Харитонов, Ю. Червоний) наукові цивілістичні школи. Створюються нові осередки цивілістичної думки в Івано-Франківську, Чернівцях та Хмельницькому.

Характерними ознаками цього періоду є також і протистояння між представниками цивілістичної науки та науки господарського права (В. Гайворонський, Г. Знаменський, В. Мамутов, Г. Пронська, Н. Саніахметова, О. Чувпило, В. Щербина та ін.), а також поява низки коментарів ЦК України та підручників з цивільного права нового покоління.

У тісному зв'язку з наукою цивільного права перебуває і цивільне право як навчальна дисципліна.

Предметом вивчення цивільного права як навчальної дисципліни є цивільно-правова наука, цивільне право як правова галузь та цивільне право як галузь законодавства. Предмет курсу цивільного права не обмежується вивченням чинного законодавства. До нього входять також і положення, що не мають законодавчого закріплення, а також положення законодавства, що втратили чинність.

Система цивільного права як правової галузі має бути вибудувана таким чином, щоб її найбільш повно та ефективно було засвоєно в процесі навчання студентами.

Традиційно система курсу цивільного права складається з двох частин та розрахована на вивчення курсу впродовж двох років. Перша частина містить вивчення загальних положень цивільного права, а також системи особистих немайнових прав фізичної особи, права власності та речових прав на чуже майно та право інтелектуальної власності. Друга частина передбачає вивчення зобов'язального права та спадкового права. В цілому система курсу може виглядати таким чином, як це представлено в змісті даного навчального посібника.

Концепція курсу цивільного права припускає проходження студентом у період навчання таких стадій:

1. Формування уявлень про предмет цивільного права:

1.1. "пасивне" сприйняття та нагромадження інформації;

1.2. набуття навичок цілеспрямованого сприйняття цивільно-правових явищ;

1.3. збагачення знань і формування уявлень про еталони, що забезпечують повноцінне сприйняття цивільно-правових явищ;

1.4. розширення обсягу уявлень про конкретні предмети та явища, що входять до сфери регулювання цивільним правом;

1.5. формування уявлень про абстрактні поняття цивільного права.

2. Формування цивільно-правових понять:

2.1. збагачення словника цивільно-правових термінів;

2.2. виділення й розпізнавання цивільно-правових понять серед інших:

— за істотними ознаками,

— на основі оволодіння прийомами порівняння;

2.3. оволодіння прийомами угруповання, класифікації й узагальнення знань у предметах і явищах цивільного права з метою формування понять.

3. Оперування цивільно-правовими знаннями, уміннями й поняттями в практичній діяльності:

3.1. навчання застосуванню теоретичних цивільно-правових знань у самостійній практичній діяльності;

3.2. навчання застосуванню теоретичних цивільно-правових знань у самостійній науково-практичній діяльності, поєднанню їх із новими поняттями, виробленню нових цивільно-правових знань.

Метою курсу цивільного права є досягнення всебічного глибокого розуміння студентами природи й сутності цивільно-правових відносин, підготовка до практичної діяльності висококваліфікованих фахівців-цивілістів, формування творчої особистості майбутніх цивілістів.

Під час вивчення курсу цивільного права ставляться такі завдання:

— отримання, засвоєння та систематизація цивілістичних знань;

— набуття здатності аналізувати цивільні правовідносини та застосувати нормативно-правові акти;

— оцінка чинної цивільно-правової регламентації, з метою формування уявлень про необхідність та корисність тих чи інших вдосконалень, змін в законодавстві та правозастосовчій практиці.

Після вивчення цього курсу студенти повинні:

— бути здатні продовжувати процес вивчення цивільного права як галузі права, галузі законодавства, науки і навчального курсу самостійно;

— мати навички практичної роботи, розуміти зміст нормативних актів і застосовувати норми цивільного права до конкретних життєвих ситуацій;

— мати навички науково-дослідної роботи в галузі цивільного права.


Категорія: Вступ до цивільного права | Додав: The-law (01.05.2010)  |
Переглядів: 4998 | Теги:

-->
Категории раздела
Вступ до цивільного права
Цивільно-правові відносини
Здійснення і захист цивільних прав
Особисті немайнові права фізичних осіб
Право власності та інші речові права
Право інтелектуальної власності
Загальні положення зобов'язального права
Зобов'язання щодо передачі майна у власність чи інше речове право
Зобов'язання щодо виконання робіт
Зобов'язання щодо надання послуг
Зобов'язання щодо придбання та використання прав інтелектуальної власності
Зобов'язання щодо спільної діяльності
Недоговірні зобов'язання
Спадкове право
Основи цивільного і торгового права зарубіжних країн

Форма входу


Інша інформація
Останні завантажені файли
Арутюнов В. Х., Кирик Д. П., Мішин В. М. Логіка: Навч. посібник для економістів. — Вид. 2-ге, допов.
Завантажили 1891
--------------------------------------
Біленчук - Місцеве самоврядування в України Муніципальне право, 2000
Завантажили 3592
--------------------------------------
Структура місцевих рад. Характеристика її структурних елементів
Завантажили 1047
--------------------------------------
Ткачук А.Ф., Агранофф Р., Браун Т. Місцеве самоврядування: світовий та український досвід
Завантажили 1684
--------------------------------------
ПРАВОЗНАВСТВО: Підручник / За редакцією В. В. Копєйчикова,А. М. Колодія К.: "Юрінком Інтер" 2006 рік
Завантажили 15524
--------------------------------------

Пошук
Категорії розділу
Вступ до цивільного права
Цивільно-правові відносини
Здійснення і захист цивільних прав
Особисті немайнові права фізичних осіб
Право власності та інші речові права
Право інтелектуальної власності
Загальні положення зобов'язального права
Зобов'язання щодо передачі майна у власність чи інше речове право
Зобов'язання щодо виконання робіт
Зобов'язання щодо надання послуг
Зобов'язання щодо придбання та використання прав інтелектуальної власності
Зобов'язання щодо спільної діяльності
Недоговірні зобов'язання
Спадкове право
Основи цивільного і торгового права зарубіжних країн

PR-CY.ru Rambler's Top100