Загальні положення про цивільне зобов'язання - Загальні положення зобов'язального права <!--if(Цивільне право України)-->- Цивільне право України<!--endif--> - Конспекти онлайн - Юридична література безкоштовно(реферати,курсові)
Среда, 07.12.2016, 19:16


Головна » Статті » Цивільне право України » Загальні положення зобов'язального права





Загальні положення про цивільне зобов'язання

Цивільне зобов'язання — це правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Уся сукупність цивільних зобов'язань створює певну систему, яку називають зобов'язальним правом — це підгалузь цивільного права. Систему зобов'язального права, як і система цивільного права взагалі, побудовано за пандектною системою, тобто з поділом на загальну та особливу частини. Загальна частина зобов'язального права містить загальні для всіх видів зобов'язань положення щодо поняття та видів зобов'язань, підстав їх виникнення, способів виконання та припинення. Особлива частина зобов'язального права складається з низки інститутів, норми яких регулюють однотипні групи цивільних зобов'язань. До структури Особливої частини зобов'язального права належать такі інститути:

• зобов'язання щодо передачі майна у власність — інститут зобов'язального права, норми якого врегульовують перехід майна з власності однієї особи у власність іншої (купівля-продаж, поставка, міна, дарування тощо);

• зобов'язання щодо передачі майна у речове право на чужу річ — інститут зобов'язального права, норми якого врегульовують перехід майна з власності чи іншого обмеженого речового права однієї особи у речове право на чужу річ іншої (найм (оренда), житловий найм, позичка тощо);

• зобов'язання щодо виконання робіт — інститут зобов'язального права, норми якого врегульовують порядок створення та передачі певних об'єктів цивільних прав (побутовий та будівельний підряд, підряд на проектні та пошукові роботи тощо);

• зобов'язання щодо надання послуг — інститут зобов'язального права, норми якого врегульовують порядок надання послуг (перевезення, транспортне експедирування, зберігання тощо);

• зобов'язання щодо використання прав інтелектуальної власності — інститут зобов'язального права, норми якого регулюють порядок створення, використання та розпорядження об'єктами права інтелектуальної власності (ліцензійний договір, створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності, передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, комерційна концесія тощо);

• зобов'язання з багатосторонніх правочинів — інститут зобов'язального права, норми якого регулюють порядок виникнення, виконання та припинення багатосторонніх правочинів (спільна діяльність, просте товариство тощо);

• зобов'язання з односторонніх правочинів — інститут зобов'язального права, норми якого регулюють порядок виникнення, виконання та припинення односторонніх правочинів (публічна обіцянка нагороди, публічне оголошення конкурсу, вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення тощо);

• зобов'язання з рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи;

• зобов'язання зі створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи;

• деліктні зобов'язання — інститут зобов'язального права, норми якого регулюють відносини, що виникають із відшкодування завданої шкоди;

• кондикційні зобов'язання — інститут зобов'язального права, норми якого регулюють відносини, що виникають із набуття та/або збереження майна без достатньої правової підстави.

Різноманітність цивільних зобов'язань потребує відповідної їх класифікації, яку може бути проведено за різними критеріями:

1) Залежно від спрямованості:

• регулятивні зобов'язання — зобов'язання, що спрямовані на регулювання відносин між суб'єктами в нормальному (непорушеному) стані, наприклад, договірні відносин, які здійснюються без їх порушення;

• охоронні зобов'язання — зобов'язання, які спрямовані на регулювання відносин між суб'єктами в анормальному (порушеному) стані та спрямовані на їх відновлення, наприклад деліктні зобов'язання.

2) Залежно від підстав виникнення зобов'язальних правовідносин:

• зобов'язання, що виникають з правочинів, до них, зокрема, належать договірні зобов'язання та зобов'язання, що виникають з односторонніх правочинів;

• зобов'язання, що виникають із неправомірних дій, до яких слід відносити зобов'язання, що виникають з деліктів, кондикційні зобов'язання;

• зобов'язання, що виникають з інших юридичних фактів, які охоплюють собою зобов'язання, в основі виникнення яких лежать юридичні вчинки та події.

3) Залежно від співвідношення прав та обов'язків учасників:

• односторонні зобов'язання — в яких одну сторону наділено виключно правами стосовно іншої сторони, а іншу сторону — лише обов'язками, наприклад, за деліктними зобов'язаннями одну сторону наділено виключно правом вимагати відшкодування шкоди, а інша — зобов'язана здійснити таке відшкодування;

• двосторонні (взаємні) зобов'язання — в яких кожну зі сторін наділено взаємними (кореспондуючими) правами та обов'язками щодо одна одної, наприклад, за договором купівлі-продажу кожну із сторін наділено стосовно іншої правами та обов'язками.

4) Залежно від характеру правових зв'язків між їх суб'єктами:

• прості — в яких сторони наділені лише по одному взаємопов'язаному праву та обов'язку, наприклад договір позики;

• складні — в яких у осіб є по декілька взаємопов'язаних прав та обов'язків, наприклад у договорі підряду.

5) Залежно від визначення об'єкта зобов'язання:

• зобов'язання з конкретно визначеним об'єктом;

• альтернативні зобов'язання — в яких боржник повинен учинити на користь кредитора за власним вибором одну з декількох дій, які передбачено в зобов'язанні, або відмовитися від учинення однієї з передбачених дій, наприклад, за договором особа повинна або передати певну річ, або оплатити її вартість. Логічна конструкція цього виду зобов'язань опосередковується алгоритмом: або — або. Причому вважаються, що боржник має право вибору предмета зобов'язання, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту (ст. 539 ЦК України);

• факультативні зобов'язання — в яких боржник повинен учинити на користь кредитора конкретну дію чи відмовитися від її вчинення, а у разі невиконання цього зобов'язання — вправі замінити його іншим конкретно визначеним зобов'язанням, наприклад, за зобов'язанням особа повинна передати певну річ, а у разі невиконання цього зобов'язання особа повинна передати іншу річ. Логічна конструкція цього виду зобов'язань опосередковується алгоритмом: якщо ні — то.

6) Залежно від значимості цивільних зобов'язань:

• основні зобов'язання — які можуть існувати самостійно, наприклад договір купівлі-продажу;

• додаткові (акцесорні) — які забезпечують належне виконання основного зобов'язання та виникають і існують лише за умови існування основного, наприклад, зобов'язання із застави, яке забезпечує виконання зобов'язання за кредитом.

7) Залежно від того, наскільки їх виконання залежить від персоніфікації суб'єктів:

• неперсоніфіковані зобов'язання — в яких для виконання зобов'язання не має значення суб'єкт зобов'язання;

• фідуціарні (особистісні) зобов'язання — в яких зобов'язання повинно бути виконано конкретною особою чи перед конкретною особою, а у разі відсутності цієї особи вони не переходять у правонаступництво та припиняються, наприклад, зобов'язання із відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Суб'єктами цивільних зобов'язань, як уже було зазначено, є кредитор і боржник. Кредитором визнається та сторона у зобов'язанні, яка наділена стосовно іншої сторони правом вимоги щодо вчинення або ж відмови від учинення певної дії. Тобто можна зробити висновок, що кредитор здійснює панування над поведінкою боржника. Боржник же своєю чергою, визнається стороною зобов'язаною, тобто суб'єктом зобов'язання, який повинен здійснити на користь кредитора певну дію чи утриматися від її виконання.

Проте цей розподіл суб'єктів не означає, що в будь-якому зобов'язанні беруть участь лише дві особи. Річ у тім, що не слід ототожнювати поняття "сторони" та "особи", бо в зобов'язанні справді є дві конкретно визначені сторони (ст. 510 ЦК), однак на кожній зі сторін може бути по декілька осіб. Таке зобов'язання має назву зобов'язання з множинністю осіб. Причому якщо декілька осіб є на стороні кредитора (наприклад, якщо фізична особа завдала шкоди майну, яке є у спільній власності), таку множинність називають активною. Якщо ж декілька осіб на стороні боржника (наприклад, якщо шкоду завдано фізичній особі сумісними діями автора та засобу масової інформації, який поширив неправдиву інформацію), то така множинність має назву пасивної. У випадку ж якщо і на стороні боржника і на стороні кредитора є кілька осіб, то таку множинність називають змішаною.

Зобов'язання з множинністю суб'єктів поділяють в свою чергу на:

• дольові зобов'язання, тобто такі, в яких кожен із кредиторів має право вимагати виконання зобов'язання, а кожен із боржників зобов'язаний виконати зобов'язання в рівній частці з іншими особами, якщо інше не встановлено договором чи актами цивільного законодавства (ст. 540 ЦК). Слід зазначити, що дольове виконання зобов'язань із множинністю осіб презюмується;

• солідарні зобов'язання, тобто такі, в яких право вимоги чи право виконання неподільні. Також виділяють солідарні активні, пасивні та змішані зобов'язання. У разі солідарної вимоги кредиторів (солідарна активна множинність) кожний із кредиторів має право пред'явити боржникові вимогу в повному обсязі. Виконання боржником свого обов'язку одному із солідарних кредиторів у повному обсязі звільняє боржника від виконання решті солідарних кредиторів. Солідарний кредитор, який одержав виконання від боржника, зобов'язаний передати належне кожному з решти солідарних кредиторів у рівній частці, якщо інше не встановлено договором між ними. У разі солідарного обов'язку боржників (солідарна пасивна множинність) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконано в повному обсязі. Виконання солідарного обов'язку в повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором. У разі змішаних солідарних зобов'язань наявні разом активні та пасивні солідарні зобов'язання. І тому застосовують правила, що стосуються кожного з цих видів. Також потрібно зазначити, що солідарне зобов'язання виникає лише у випадках, встановлених договором або законом (ст. 541 ЦК);

• субсидіарні (додаткові) зобов'язання, тобто такі, які характеризуються наявністю основного та субсидіарного (додаткового) боржника. Якщо кредитор звернув свою вимогу до основного боржника, а той відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред'явлену вимогу, кредитор може пред'явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність (ст. 619 ЦК). Тобто субсидіарні зобов'язання мають місце лише за пасивної чи змішаної множинності. Як і солідарні зобов'язання, субсидіарні можуть виникати лише у випадках, якщо це прямо передбачено договором чи законом.

Однак, окрім множинності осіб у зобов'язанні, на суб'єктів цього зобов'язання істотно впливає також і участь третіх осіб. Особливість зобов'язань за участі третіх осіб полягає в тому, що треті особи не є стороною зобов'язання, а це означає, що зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи (ст. 511 ЦК). Однак у випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та/або кредитора. А це означає, що третю особу, яка не є стороною у зобов'язанні, може бути визнано учасником зобов'язання з певними правами та обов'язками. До такого виду зобов'язань належать:

• зобов'язання, які виконуються на користь третьої особи, тобто коли зобов'язання виконується боржником не перед кредитором, а перед третьою особою, наприклад, позикодавець просить передати належну йому суму грошей іншій особі, щодо якої він сам є боржником. При цьому третя особа не наділяється правом вимоги виконання зобов'язання, однак, виконання цього зобов'язання перед третьою особою призводить до його припинення;

• зобов'язання, які виконуються третьою особою, тобто коли виконання зобов'язання перед кредитором здійснюється третьою особою. Таке виконання можливо у випадках, коли з зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. При цьому кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою (ст. 528 ЦК). І з моменту проведення такого виконання перед кредитором зобов'язання вважається припиненим. Наприклад, за договором поставки більшу частину асортименту поставляє боржник, а інше поставляє інша фірма, яка виконує це зобов'язання перед кредитором на прохання боржника. Також потрібно зауважити, що згода боржника на виконання зобов'язання перед кредитором третій особі потрібна не завжди. Наприклад, у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно третя особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника (ч. 3 ст. 528 ЦК).

Якісно відрізняється від участі третіх осіб у зобов'язанні заміна осіб у зобов'язанні. Це ще один випадок, коли зобов'язання не виконуються конкретно визначеній особі на стороні кредитора, або не виконується конкретно визначеною особою на стороні боржника. Однак якщо у разі участі третіх осіб зобов'язання виконується на користь третьої особи (третьою особою), то у разі заміни осіб у зобов'язанні воно виконується на користь сторони (стороною), однак іншої особи (іншою особою). Тобто у цьому разі відбувається заміна особи на стороні кредитора чи боржника, що супроводжується відповідним правонаступництвом. І з огляду на це можна виділити такі можливі основні варіанти: а) відступлення права вимоги (цесія); б) переведення боргу (делегація).

У разі відступлення права вимоги (цесії) відбувається заміна особи на боці кредитора. Первісний кредитор, який передає своє право вимоги — це цедент, а той кредитор, який приймає це зобов'язання — цесіонар. Сама ж цесія здійснюється шляхом правочину, за яким цедент передає за правонаступництвом цесіонару належні йому права вимоги за цивільним зобов'язанням. За загальним правилом, обсяг та зміст зазначених прав, а також умови, на яких вони здійснюються, переходять до цесіонара від цедента на умовах, що існували до моменту укладення правочину.

Згода боржника на проведення цесії не вимагається, оскільки презюмується, що для боржника в зобов'язанні не має значення перед якою особою на стороні кредитора виконувати зобов'язання. Однак якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків, наприклад, якщо боржник виконає це зобов'язання перед первісним кредитором, яке в цьому разі вважатимуть таким, що належно виконано (ч. 2 ст. 516 ЦК).

Здійснивши цесію, цесіонар стає повноправним кредитором за зобов'язанням, а це означає, що він наділяється правом вимоги за цим зобов'язанням. Однак, у свою чергу, боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. А у разі, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, — на момент його виконання (ст. 518 ЦК). І посилання цесіонара на неучасть у попередніх зобов'язаннях до уваги не береться.

Вихід попереднього кредитора (цедента) із зобов'язання означає, що він припиняє бути стороною у зобов'язанні, а значить не відповідає перед цесіонарем за невиконання боржником свого обов'язку, окрім випадку, що він поручився за таке виконання. Окрім цього, цедент залишається відповідальним перед цесіонарем за недійсність переданої йому вимоги.

При переводі боргу (делегації), відбувається заміна особи на боці боржника. Однак слід враховувати, що на відміну від цесії, де кредитору однаково, перед ким виконувати зобов'язання, у разі переводу боргу кредитору зовсім не все однаково, хто виконає перед ним зобов'язання. І тому при переводі боргу наявність згоди кредитора є обов'язковою (ст. 520 ЦК). Заміна боржника також опосередковується певним правочином, форма якого також залежить від форми правочину, яким опосередковується зобов'язання. Як і при цесії, новий боржник у зобов'язанні має право висунути проти вимоги кредитора всі заперечення, що грунтуються на відносинах між кредитором і первісним боржником (ст. 522 ЦК).

Зобов'язання з моменту його виникнення висуває перед сторонами основну мету — виконати це зобов'язання, тобто досягти того корисного результату, задля якого сторони вступали у це зобов'язання. Зокрема, у ст. 526 ЦК передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а якщо таких умов та вимог немає — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай висувають. Аналіз цієї норми дає підстави дійти висновку, що основоположним при визначенні виконання зобов'язання є принцип належно виконаного зобов'язання. Згадавши оціночну категорію належності щодо визначення виконання зобов'язання слід виділити основні риси, які б відмежовували цей вид виконання зобов'язання від неналежного виконання. На нашу думку, говорячи про принцип належного виконання зобов'язання, слід виходити з таких критеріїв.

Зобов'язання має бути виконано належним суб'єктом, тобто боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор — прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Однак не слід відкидати можливості множинності осіб у зобов'язанні, що їх ми вже розглядали, участь третьої сторони у зобов'язанні та заміну осіб у зобов'язанні.

Зобов'язання має бути виконано у належному місці, тобто тому місці, що чітко передбачено договором чи законом, у якому повинно бути проведено виконання зобов'язання. За загальним правилом, місце виконання зобов'язання має бути встановлено в договорі. Якщо ж це місце не встановлено у договорі, чи то внаслідок упущення сторін, чи то внаслідок того, що зобов'язання виникли не на підставі договору, то в цьому випадку, відповідно до ст. 532 ЦК України діють такі правила:

• за зобов'язанням про передання нерухомого майна — місце виконання визначається за місцезнаходженням цього майна;

• за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, — за місцем здавання товару (майна) перевізникові;

• за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, — за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання;

• за грошовим зобов'язанням — за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, — за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Однак якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов'язаних зі зміною місця виконання;

• за іншим зобов'язанням — місце виконання зобов'язання визначається за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника.

Зобов'язання має бути виконано в належний строк, тобто той строк (відрізок в часі) чи термін (точка в часі), який визначається для виконання цього зобов'язання. При цьому, якщо строк виконання зобов'язання не встановлено або визначено моментом пред'явлення вимоги, то кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 ЦК).

Якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту, законодавець допускає дострокове виконання зобов'язання. Однак в окремих випадках дострокове виконання є недопустимим, наприклад, у разі укладення договору зберігання чи поставки продовольчої продукції, що має швидкі терміни псування.

Недотримання строків виконання зобов'язання тягне за собою прострочку виконання, а відповідно і правові наслідки. В переважній більшості випадків вина за прострочення виконання зобов'язання покладається на боржника. Однак в окремих випадках прострочка може відбуватись і з вини кредитора, наприклад, у разі,, якщо він відмовився прийняти належне виконання, чи відмовився віддати борговий документ, чи видати розписку про належне виконання зобов'язання.

Зобов'язання має бути виконано в належний спосіб, тобто у відповідному, передбаченому в договорі чи чинному законодавстві порядку. Наприклад, окремі зобов'язання може бути виконано шляхом разового акту, наприклад, зобов'язання за договором купівлі-продажу. Інші ж зобов'язання виконують у ході цілої сукупності взаємопов'язаних дій, наприклад, зобов'язання із внесенню періодичних платежів за користування кредитом. Однак таке виконання зобов'язання частинами можливе лише у випадку, що прямо встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 529 ЦК). В іншому випадку кредитор має право не приймати такого виконання та вимагати одноразового виконання зобов'язання.

Іноді виникають ситуації, які унеможливлюють виконання боржником зобов'язання у належний спосіб. До таких випадків законодавець відносить: відсутність кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов'язання; ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; відсутність представника недієздатного кредитора. І тому в зазначених випадках законодавець дозволяє відхилитись від вимоги належності способу і виконати зобов'язання шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса (ст. 537 ЦК). В цьому випадку нотаріус зобов'язаний повідомити кредитора про внесення боргу в депозит.

Певні особливості має також і зустрічне виконання зобов'язань, під яким слід розуміти виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку. До такого виду виконання можна віднести, наприклад, договір купівлі-продажу в роздріб, за яким обов'язок передати річ взаємообумовлений з обов'язком передати гроші. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Причому в разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо ж зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Зобов'язання мас бути виконано щодо належного предмету, тобто щодо певної речі, дії або послуги, які має бути передано, виконано чи надано. Предмет зобов'язання щодо якого здійснюється зобов'язання, має бути чітко визначено в зобов'язанні, чи, принаймні, може бути чітко визначений із зобов'язання. Певними особливостями наділений предмет грошового зобов'язання, а також його виконання:

• грошове зобов'язання має бути визначено та виконано у гривнях. Однак якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлено договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом;

• встановлено черговість погашення вимог у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі: у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; у третю чергу сплачується основна сума боргу;

• у разі збільшення встановленого законом неоподатковуваного мінімуму доходів громадян сума, що виплачується за грошовим зобов'язанням фізичній особі (на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, за договором довічного утримання (догляду) та в інших випадках, встановлених договором або законом), пропорційно збільшується (ст. 535 ЦК). Однак якщо внаслідок виплати збільшеної суми сторона, яка зобов'язана провадити ці виплати, втрачає вигоди, на одержання яких вона могла розраховувати при укладенні договору, на вимогу цієї сторони договір може бути розірвано за рішенням суду;

• за користування чужими грошовими коштами боржник, як правило, зобов'язаний сплачувати проценти. При цьому розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ст. 536 ЦК).

Окрім принципу належності виконання зобов'язань, важливе значення для виконання зобов'язання має також і принцип незамінності зобов'язання та принцип реального виконання зобов'язання. Під незамінністю зобов'язання слід розуміти передбачену законом заборону односторонньої відмови від зобов'язання чи односторонньої зміни його умов, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК). Щодо принципу реальності, то цим принципом охоплюється обов'язковість виконання зобов'язання в натурі, тобто здійснення боржником саме тієї дії, яку прямо передбачено в зобов'язанні, без заміни цієї дії грошовим еквівалентом.

Певною гарантією виконання зобов'язання є також і видані кредитором документи про виконання зобов'язань. Наприклад, відповідно до ст. 545 ЦК, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Однак боржник на знак підтвердження свого зобов'язання міг видати кредитору борговий документ. Тому кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові, а якщо це неможливо через різноманітні обставини, то кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

Виконання кожного зобов'язання значною мірою залежить від волі боржника щодо вчинення певних дій, які становлять предмет виконання зобов'язання, або утримання від таких дій. Отже кредитор у зобов'язанні заінтересований у певних правових механізмах, основною функцією яких була б максимальна гарантованість виконання такого зобов'язання з боку боржника. Вказану функцію в сучасному цивільному обороті виконують способи забезпечення виконання зобов 'язань.

Законодавством визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом може бути встановлено інші види забезпечення виконання зобов'язання, наприклад, правочини, вчинені під відкладальною умовою тощо.

Спільною рисою усіх перерахованих способів є те, що їх основною правовою метою є не виконання власне зобов'язань, що покладаються на сторін правочину, про забезпечення виконання зобов'язання, а забезпечення належного виконання саме того зобов'язання, що забезпечується.

Правовідносинам щодо забезпечення виконання зобов'язання притаманна певна акцесорність (додатковість) щодо основного зобов'язання, виконання якого забезпечується. Вказана акцесорність полягає в тому, що таке зобов'язання існує остільки і стільки, скільки існує основне зобов'язання. Акцесорний характер способів забезпечення виконання зобов'язань полягає також і в тому, що недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, проте недійсність правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання не спричиняє недійсність основного зобов'язання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Неустойка (штраф, пеня) відповідно до ст. 549 ЦК — це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штраф — це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, пеня — неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Проценти на неустойку не нараховуються. Кредитор не має права на неустойку за наявності підстав звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання, що передбачені ст. 617 ЦК (наприклад, порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили).

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме та нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшено у договорі. Сторони можуть домовитися і про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшено також за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Щодо правових наслідків сплати (передання) неустойки, то варто зазначити, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі та не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Порука — це спосіб забезпечення виконання зобов'язання, в силу якого поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна або кілька осіб.

Щодо правових наслідків порушення зобов'язання, забезпеченого порукою, то у такому разі боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу й процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

У разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову — подати клопотання про залучення боржника до участі в справі. Якщо поручитель не повідомить боржника про вимогу кредитора і сам виконає зобов'язання, боржник має право висунути проти вимоги поручителя всі заперечення, які він мав проти вимоги кредитора.

До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. Якщо поручителів декілька, то до кожного з тих, хто виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов'язку, що він виконав.

У разі, якщо боржник сам виконав зобов'язання, забезпечене порукою, він повинен негайно повідомити про це поручителя.

Підставами припинення поруки є:

1) припинення забезпеченого нею зобов'язання, а також зміна зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності;

2) якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем;

3) переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника;

4) закінчення строку, встановленого в договорі поруки.

Поняття гарантії визначає ст. 560 ЦК, яка вказує, що за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Фактично гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Особливість гарантії полягає в тому, що гарантія є єдиним серед способів забезпечення виконання зобов'язання, що не має акцесорного характеру. Це випливає зі змісту ст. 562 ЦК, відповідно до якої зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема й тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.

Механізм гарантії як способу забезпечення виконання зобов'язання полягає в тому, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії та в межах суми, на яку видано гарантію.

Гарант, як і поручитель, має право на оплату послуг, які він надав боржникові.

Підставами припинення зобов'язань гаранта перед кредитором є:

• сплата кредиторові суми, на яку видано гарантію;

• закінчення строку дії гарантії;

• відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов'язків за гарантією.

Гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, яку він сплатив за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником, окрім випадків, коли сума, яку гарант сплатив кредиторові, не відповідає умовам гарантії.

Завдаток — це грошова сума або рухоме майно, що видає кредиторові боржник у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Проте якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, її вважають авансом.

Доля завдатку залежить від того, з чиєї вини зобов'язання, що забезпечено завдатком, було порушено. Наприклад, якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора, але якщо цьому сприяла вина кредитора, то завдаток повертається боржникові в подвійному розмірі. Сторона, винна у порушенні зобов'язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором. У разі припинення зобов'язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.

Застава — це спосіб забезпечення виконання зобов'язань, в силу якого кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Заставою може бути забезпечено вимогу, яка може виникнути в майбутньому.

Стаття 575 ЦК визначає

Категорія: Загальні положення зобов'язального права | Додав: The-law (01.05.2010)  |
Переглядів: 6663 | Теги:

-->
Категории раздела
Вступ до цивільного права
Цивільно-правові відносини
Здійснення і захист цивільних прав
Особисті немайнові права фізичних осіб
Право власності та інші речові права
Право інтелектуальної власності
Загальні положення зобов'язального права
Зобов'язання щодо передачі майна у власність чи інше речове право
Зобов'язання щодо виконання робіт
Зобов'язання щодо надання послуг
Зобов'язання щодо придбання та використання прав інтелектуальної власності
Зобов'язання щодо спільної діяльності
Недоговірні зобов'язання
Спадкове право
Основи цивільного і торгового права зарубіжних країн

Форма входу


Інша інформація
Останні завантажені файли
Арутюнов В. Х., Кирик Д. П., Мішин В. М. Логіка: Навч. посібник для економістів. — Вид. 2-ге, допов.
Завантажили 1865
--------------------------------------
Біленчук - Місцеве самоврядування в України Муніципальне право, 2000
Завантажили 3549
--------------------------------------
Структура місцевих рад. Характеристика її структурних елементів
Завантажили 1032
--------------------------------------
Ткачук А.Ф., Агранофф Р., Браун Т. Місцеве самоврядування: світовий та український досвід
Завантажили 1664
--------------------------------------
ПРАВОЗНАВСТВО: Підручник / За редакцією В. В. Копєйчикова,А. М. Колодія К.: "Юрінком Інтер" 2006 рік
Завантажили 15176
--------------------------------------

Пошук
Категорії розділу
Вступ до цивільного права
Цивільно-правові відносини
Здійснення і захист цивільних прав
Особисті немайнові права фізичних осіб
Право власності та інші речові права
Право інтелектуальної власності
Загальні положення зобов'язального права
Зобов'язання щодо передачі майна у власність чи інше речове право
Зобов'язання щодо виконання робіт
Зобов'язання щодо надання послуг
Зобов'язання щодо придбання та використання прав інтелектуальної власності
Зобов'язання щодо спільної діяльності
Недоговірні зобов'язання
Спадкове право
Основи цивільного і торгового права зарубіжних країн

PR-CY.ru Rambler's Top100