Державність нації - Нація <!--if(Політологія)-->- Політологія<!--endif--> - Конспекти онлайн - Юридична література безкоштовно(реферати,курсові)
Вторник, 28.02.2017, 19:50


Головна » Статті » Політологія » Нація





Державність нації

            Можливо, я зараз припущусь помилки, але я вважаю, що державність нації – е перш за все готовність саме цієї нації створити окрему державу або якесь уподібнення до державного утворення та підтримка в цьому новоутворенні порядок та систематизований контроль, який я називаю „контроль нації”. В такому випадку не можна пройти мимо принципів національності та націоналізму (в іншому випадку нема й мови про державність нації). Суспільство чи держава з домінуючою (титульною) нацією називається національною державою. Відповідність між нацією та державою часто проявляється у конституції держави, але не завжди й не обов’язково. Освітні заклади культивують ті об‘єктивовані символічні конфігурації, які особливо поважає домінуюча нація. Кожна зі сфер культури, мистецтва, природознавства і юриспруденції зазнає впливу національної колективної самосвідомості (конкретніше – її носіїв-професіоналів). Навіть критерії правди і краси (універсальні за своєю преференційною обґрунтованістю) несуть у собі сліди колективної самосвідомості, що позначає вироблений продукт як особливий.

Державні заклади постійно підтримують перманентне "святкування національності” за допомогою днів народжень відомих національних постатей, героїв, письменників тощо. Військові заклади також пов’язані з національними пріоритетами. Прапор держави – прапор нації, державні свята є здебільшого національними атрибутами, вони прославляють великі події в національній історії. Так зближуються чинники громадянства і національності.

Там, де кілька нації мешкають в державі з однією домінуючою нацією, відносно якої менші нації упосліджені і де немає умов і стимулів для асиміляції у колективну свідомість домінуючої спільноти, підпорядковані нації часто-густо починають шукати власної національної державності. Вони прагнуть мати державу більш органічну для їхньої національності на території, де вони складають більшість, або тягнуться до тої нації, з якою мають традиційний зв’язок.

За таких умов вони, як мінімум, прагнуть мати забезпечені саме для них заклади, що дозволяють пролонгувати їхнє самобутнє існування. По-перше, вони прагнуть шкіл з національною мовою викладання. По-друге, вони прагнуть здобути місце у громадянському суспільстві, свободи публікацій рідною мовою, свободи національного згромадження та асоціювання. Не в останню чергу вони прагнуть власної колективності і окремої публічної символіки (процесії, святкування, театральні вистави) для самоствердження в межах інонаціональної держави.

Статус національної упослідженості – найактуальніша на сьогодні причина націоналізму.

Різновид націоналізму, який притаманний керівникам національних держав та їхнім прибічникам – це вже дещо інше. Тут ми, здебільшого, стикаємося із гіперчутливістю та апріорною переконаністю у тому, що нація несправедливо ображена. Лідери національних держав вірять у змову проти їх національної гідності. Вони вимагають більше прав і пошани до їхніх культурних і політичних досягнень. Цей різновид націоналізму спрямований проти глобальних світових сил, від яких вимагають справедливого розподілу вигод (прибутків, престижу).

В багатьох національних державах націоналізм розподіляється за ознакою інтенсивності у різних прошарках населення. Найінтенсивніший він у правлячої еліти, яка намагається "накинути” свій екстремізм решті населення. Представники екстремального націоналізму іноді агресивно налаштовані щодо своїх співвітчизників, підозрюючи їх у недостатній національній ревності.

Поширення поза політичні кордони було поступовим процесом. Населення зростало і приходили часи, коли за існування нових кордонів мусили висловлюватись рішуче і остаточно, або за, або проти; але зазвичай це відбувалось після остаточного розширення суспільства за межі його старих кордонів, для того щоб інтегрувати мешканців прилеглих територій.

Суспільство, котре розширювалось, опановувало нові назви для нових категорій. Оскільки кількість категорій спорідненості збільшувалась, зростала й кількість нових назв для них. Назви patria і nation з’явились тому, що позначали нові і важливі речі. Члени чиєїсь patria i nation стали приблизно рівними з іншими колективними одиницями. Так виникали нові нації.

Але все ще можна поставити запитання: задля практичної чи розумової користі формувався цей новий тип єдності, впроваджувались нові референції чи критерії, чи тільки задля того, щоб залучити цих додаткових мешканців новоінтеґрованих територій до колективної єдності?

Територіальна близькість у примітивних суспільствах ніколи не була визначним критерієм самодостатності. Вона, зрештою, виявилась менш необхідною, аніж кревні зв’язки. Спитаємо: чи кровна спорідненість деактуалізується, коли територіальні зв‘язки (не менш споконвічні, не менш функційні у межах життєдіяльності, як фундаментальної підстави споконвічності) здобувають суверенність? Саме розширення суспільств змушувало їхніх речників звертатись до територіальних чинників як основи для єдності – яку вони мусили мати органічно – замість первісних біологічних критеріїв.

Чимало аналітиків у останні сім десятиліть стверджували, що національна державність втратила пріоритети і що нація завжди була позбавлена раціонального обумовлення свого існування. Нам говорять, що світ суверенних держав має трансформуватись у світ функціональних територіальних груп. Такі групи мали б різні територіальні сфери юридичних повноважень.

Виникає питання: чи вціліють домінуючі нації і домінуючі національні самобутності? Сьогодні їх жорстоко атакують менші нації в Іспанії, Франції, Сполученому Королівстві. Колишній СССР і колишня Югославія стали театрами взаємовідгородження націй. Ірак, Іран і Туреччину розривають вимоги курдів. Південна і Південно-Східна Азія мають подібні проблеми. Лише кілька провідних країн (серед них США, Японія, ФРН), здається, перебувають поза цією проблемою. Але й вони підпорядковані духові часу, що вимагає нових прав для національних спільнот. Двадцяте століття і, можливо, двадцять перше будуть визначені, як століття націй.

Чорна Африка, у свій спосіб, також стала націоналістичним континентом. Нації, які отримали вже державність у 60-70 роках, наслідують принципи емансипації від європейських імперських сил перед реальною загрозою нової хвилі вимог суверенітету малих народностей. Навіть найбагатші нації Африки не змогли встановити своє панування над динамічними меншинами.

Отже, ті, хто волів би бачити нації стертими з політичної карти, навряд чи радіють подіям останнього часу.

Тим не менш, посутнім є питання: чи не може колись нація, як тип людської колективності, зійти нанівець, поступившись місцем спільнотам нового типу.

Це малоймовірно.

Споконвічна чутливість до біологічної спорідненості й місцезнаходження, що була першою фундаментальною референцією колективної самосвідомості, навряд чи відступить фронтально навіть при глобальних змінах побуту широких прошарків населення.

Може національна спільність розчиниться за прикладом кланово-племінних зв’язків, значно деактуалізованих у провідних суспільствах? Навряд чи це станеться, оскільки територіальність не можна викреслити з переліку об‘єктів людської свідомості. Людські істоти не можуть існувати без колективної самосвідомості, сфокусованої на тих референціях, котрі створюють кордони. Їм потрібна огорожа, тому що їм потрібна громада. Національна самобутність забезпечує ці пріоритети. І людська чутливість до них не зникне ніколи.


Категорія: Нація | Додав: The-law (23.02.2010)  |
Переглядів: 1266 | Теги:

-->
Категории раздела
Держава
Бюрократія
Політичні режими
Політична ідеологія
Політична культура
Політична модернізація
Політична еліта
Політичне лідерство
Політичні партії
Нація
Геополітика
Політична теорія

Форма входу


Інша інформація
Останні завантажені файли
Арутюнов В. Х., Кирик Д. П., Мішин В. М. Логіка: Навч. посібник для економістів. — Вид. 2-ге, допов.
Завантажили 1876
--------------------------------------
Біленчук - Місцеве самоврядування в України Муніципальне право, 2000
Завантажили 3561
--------------------------------------
Структура місцевих рад. Характеристика її структурних елементів
Завантажили 1038
--------------------------------------
Ткачук А.Ф., Агранофф Р., Браун Т. Місцеве самоврядування: світовий та український досвід
Завантажили 1674
--------------------------------------
ПРАВОЗНАВСТВО: Підручник / За редакцією В. В. Копєйчикова,А. М. Колодія К.: "Юрінком Інтер" 2006 рік
Завантажили 15303
--------------------------------------

Пошук
Категорії розділу
Держава
Бюрократія
Політичні режими
Політична ідеологія
Політична культура
Політична модернізація
Політична еліта
Політичне лідерство
Політичні партії
Нація
Геополітика
Політична теорія

PR-CY.ru Rambler's Top100