Досить цікавою і поширеною є культурологічна теорія нації, її засновником цілком слушно вважається один із відомих теоретиків австромарксизму Карл Реннер (літера­турні псевдоніми Р. Шпрингер, Сіноптікус та ін.). Заради справедливості зазначимо, що у нього були досить талановиті попередники в особі Й.-Г. Гердера та Мозеса Гесса. Перший у своїх численних працях доводив, що нація базується на засадах спільної культури й особливо мови. Другий у роботі «Рим та Ієрусалим» (1862 р.) визначав націю як значну групу людей, об'єднаних спільною культурою та- культурними цінностями.

Розвиваючи ці ідеї, К. Реннер досить переконливо дово­див, що «нація — це культурне співтовариство». Для її виникнення потрібні «спільна літературна мова», «розвинута національна література» та «національно-духовна культура». На його думку, бажано, щоб у державі існувала одна мова. Проте, застерігав він, спроба ввести одну державну мову в багатонаціональній країні буде «проявом панування, а не рівноправ'я» і може викликати в суспільстві ворожнечу та сепаратистські настрої.  Підсумовуючи свої міркування, К. Реннер писав: «нація — це союз однаково мислячих і однаково розмовляючих осіб. Це культурна спільнота...»

Палкими прихильниками культурологічної теорії нації були і деякі британські та американські вчені Ф. Гертць, К. Хейєс, Г. Сетон-Уотсон та ін. Карлтон Хейєс, наприклад, вважу нацією велику групу людей із спільною культурою, які об'єднуються для «взаємозахисту і процвітання». Щоправ­да, таку групу людей він, як правило", називав не «культурною нацією», а «культурною національністю» (сипигаї паїіопаїііу). Пояснюючи свій вибір, він зазначав, що вживання терміна «культурна національність» виключає можливість ототож­нення цієї групи з державою.  Гью Сетон-Уотсон, навпаки, вживав термін «культурна нація» (сиНигаї паїіоп). «Куль­турна нація,— стверджував він,— це спільнота, об'єднана мовою, або релігією, або історичною міфологією, або іншими культурними узами».