Нація як суб'єкт політичної діяльності - Нація <!--if(Політологія)-->- Політологія<!--endif--> - Конспекти онлайн - Юридична література безкоштовно(реферати,курсові)
Вторник, 24.01.2017, 22:12


Головна » Статті » Політологія » Нація





Нація як суб'єкт політичної діяльності


       Нації належать до великих спільнот людей, що відіграють вирішальну роль у процесах суспільної консолідації та взаємодії і є чи не найважливішими дійовими особами історичного процесу. Нація дедалі виразніше виступає як базовий елемент людського співтовариства, дійова особа політичного процесу. Під політичним процесом тут розуміємо комплекс цілеспрямованих дій як окремих осіб, так і великих груп людей або й цілих народів, які прагнуть здобути, здійснювати владу або впливати на неї заради своїх інтересів. Взаємодія учасників політичного процесу розгортається таким чином, що одні й ті ж самі особи, організації, групи і спільноти, що беруть участь у ній, часто міняються ролями, виступаючи то об’єктом, то суб’єктом політичної діяльності. І лише усвідомлений спільний інтерес примушує певну спільноту триматися разом, об’єднуватися для цілеспрямованих дій,  створювати політичні організації і надавати їм масову підтримку, тобто ставати базовим суб’єктом політики.

Для нації як базового суб’єкта політичної діяльності характерний високий рівень консолідації та самоусвідомлення, творення власної держави, розуміння своєї базовості щодо державних органів влади та інших політичних структур. Вони є важливим учасником політичного процесу в державах, що утверджують свою незалежність, а також в багатонаціональних державах.

Але що ж таке нація? Попри всю розмаїтість теоретичних підходів більшість сучасних дослідників погоджується з тим, що нації належать до сучасних утворень, які виникли з настанням  нових часів. Їм передували інші спільності людей: племена і племінні об’єднання та сформовані на їх базі етноси. Зрештою і сама нація, згідно з етнічним та етнополітичним підходами, є етносом на певній стадії його розвитку, зрілості. Отже, з’всування  природи етносів допоможе зрозуміти і суть та особливості нації.

Етноси формуються на основі довготривалого проживання людей на спільній території, інколи -  у рамках однієї державності. Додатковими чинниками формування етносу могли бути спільність релігії, близькість певних расових ознак. З його утворенням починається історія – етногенез, який походить двояко: через асиміляцію інших етносів або через злиття з іншими. Етапами етногенезу були рід, плем’я союз племен, народностіі. У ході етногенезу під впливом природних умов, особливостей господарської діяльності та інших чинників формувалися специфічні ознаки, спільні риси етносів, їх єдина духовна, матеріальна культура, етнічна самосвідомість. Зовнішнім проявом цієї самосвідомості була спільна родова назва даної групи – етнонім. Вирішальною у його формуванні була спільна поведінка членів групи. Етнос – це велика група людей, обєднаних спільною територією, стереотипами поведінки, мовою та компліментарністю.

Для захисту свого існування, подальшого розширення площі проживання, етноси за сприятливих умов та завдяки власному Духу та Волі конституються у соціально-політичні організми – національні держави, тобто етнос на цілі стадії розвитку одержавлюється і перетворюється на націю.

У політичне життя Європи дане поняття починає входити у 18 ст. Формування націй проходить під впливом процесів, які в західній науці дістали назву  модернізації. Формування поняття "нація" відображало три найважливіші процеси, що відбувалися у суспільно-економічному житті Європи: процес політичної, суспільно-економічної централізації у Франції, Голландії, Англії, Іспанії та перші буржуазні революції у Нідерландах, Англії. Водночас, оскільки Новий час ознаменував собою перемогу світської влади над церковною, то місце церкви у духовному і політичному житті суспільства починає займати держава, що завдяки Європейській політичній  диференціації набула одразу національного характеру. Справді, процес централізації, що став політичною суттю європейського абсолютизму, ламав провінційні, земельні кордони, монархи-владарі ставали символом єдиної політичної організації, їх прапори та геральдика перетворювалися на національні. Колишньому родовому клану європейських монархів настав кінець, бо кожен з них тепер вже ставав не лише національним символом, а й виразником остановних політичних, військових, економічних інтересів національної політичної організації – держави, що швидко формувала свою національну ідеологію та доктрину, які суперечили іншим утворам такого роду. Звичайно, цей процес мав свою послідовність у часі, тому що державна централізація нації відбувалася спочатку у верхніх феодального суспільства, втягуючи поступово купецтво, ремісників, тобто насамперед міщан. Зростаюча економічна конкуренція теж значною мірою спричинилася до економічного обґрунтування національного становлення, що ставило перед політичними структурами проблеми захисту, сприяння для представників економічного життя даної етнічної групи. Буржуазні революції стали великими каталізаторами націонално-творчих процесів ще й тому, що ці революції трансформували європейське село, жителі якого або стали дрібними власниками, або подалися до міста, що в обох випадках розбудило їх політичну свідомість, надаючи ій теж національного характеру. Просвітництво не лише розвинуло універсальні, загальнолюдські ідеали, а й сприяло гуманістичній апологетиці національних ідеалів та цінностей, надаючи ім. іноді націоналістичного і навіть шовіністичного характеру, особливо коли аргументи в політичних суперечках підкріплювалися силою багнетів. У всякому випадку трансформація етносів відбувалася через політичну організацію, що підтвердило постулат про націю як одержавлений етнос.

Етноси як історичні спільності – попередники націй – проходять певні стадії формування і розвитку, культурного і політичного дозрівання: від згуртування споріднених племен у ширші етнокультурні об’єднання і аж до перетворення цих об’єднань у самосвідомі спільності, а потім – у суб’єктів політичного життя, що волять або прагнуть утворити держави, тобто – у нації. А сама нація у цих випадках є не чим іншим, як етносом на вишій стадії його політичної зрілості.

Але коли етнос стає нацією? Усвідомлення етносом своїх інтересів, прагнення захищати їх політичними методами і за допомогою такого політичного інституту як держава, говорить про його перехід у  нову стадію розвитку – національну. Саме держава, з одного боку, створює чіткі рамки його об’єднання, вона встановлює межі панування, життя даного етносу, забезпечує його життєдіяльність, оберігає від асиміляції, захищає перед іншими націями, врешті, специфічними засобами розвиває етнос, перетворюючи його на державу – організовану спільноту. Отже, роль державного чинника для існування нації є вирішальною, цого втрата стає трагедією, що може перерости в катастрофу – асиміляцію нації з іншими, її загибель.

Не кожен етнос, що має свою державу, можна вважати нацією. У феодальні часи становий поділ суспільства був настільки глибокий, що не давав народу сконсолідуватися у цілісність, яка могла б усвідомлювати себе дійовою особою історії та політики. Мобільність у середині станів різної етнічної приналежності була більша, ніж між станами в межах етносу. Держави створювались за династичним принципом і саме династії об’єднували та роз’єднували етноси, і це їх право рідко ставилось під сумнів спільною свідомістю.

Лише з настанням нових часів, зокрема в період Великою французької революції, прийшло усвідомлення того, що справжнім сувереном у державі є не монарх, що належить до тієї чи іншої династії, а народ (нація): сукупність усіх станів, між якими усунено правові бар’єри, скасовано привілеї та обмеження прав. Усіх людей визнано  вільними і рівними у правах, такими, що мають свої інтереси і здатні їх захищати незалежно від держави. Внаслідок цих змін народи стали інакше дивитися на самих себе.

Що рятує націю у разі страти на певний історичний час своєї державності? Порятунок у збереженні національної самосвідомості, національної культури і градацій. Ті нації, які їх захищають, - виживають, і за сприятливих політичних ситуацій відновлюють свою державність. Прикладами може служити Польща, яка  наприкінці 18 ст. була поділена між Прусією, Австрією та Росією, боролася з окупантами більше як століття, зберігала національну свідомість, культуру, традиції і у 1918 р. здобула свою незалежність. Візьмемо  інший приклад – процес формування  німецької нації,що пройшов через етапи існування племінних держав, через римське громадянство, імперію Каролінських князів, священна Римську імперію, існування десятків дрібних німецьких князівств зі своїми, мовними діалектами, культурними відмінностями. Нарешті, О.Бісмарк "залізом і кров’ю " створив одну державу, що стала політичними рамками німецької нації. Тобто політична державна організація є необхідною умовою розвитку будь-якої нації. Нація може, напевне,  розвиваитися далі, лише маючи власну політичну організацію, бо чужа політична організація або асимілює, або, у кращому разі, допускає лише існування, але не розвиток. Мало того, Є. Маланюк вважав, що не лише відсутність держави, а навіть брак постійної державної доктрини означає, що в нації немає виразної політичної форми, як це було в Київської держави. Отже, для трансформації етносу в націю необхідна політична організація даної спільності, найкраще в різних формах державності.

Отже, поняття нації має складатися з таких головних рис : спільної території, власної політичної організації (найкраще своєї держави), єдиного економічного простору, особливостей духовного, психічного життя, культури, літературної мови та характеру.

Вчені поділяють нації на політичні та етнічні.

Політичні націїце ті державні народи, представники яких вирішують питання своєї національності на підставі громадянства, належності до певної держави, схвалення її найголовніших  політичних цінностей. Вони сформувались там, де сильна й централізована держава виникла раніше, ніж відбувалася культурна консолідація народу, а отже, владні інститути мали змогу сприяти цій консолідації, прискорювати її, інколи використовуючи для цього навіть методи примусу.

Етнічні націїце ті народи, що вбачають у своїй етнокультурній окремленості головне джерело національної самоідентифікації і підставу для утворення власної держави. Вони виникли в умовах бездержавності, там, де рух за духовне відродження і політичну консолідацію передував утворенню національної держави і здійснювався під керівництвом інтелектуальної еліти.

Процес формування сучасних націй як суб’єктів політики відбувався доволі швидко і завершився утворенням національних держав саме там, де існували стаільні й повноцінні еліти. Там , де вони були заслабкі, асимільовані, неповні, націогенез розтягувався у часі, набирав рис циклічності, а утворення національних держав зустрічалося зі значними труднощами.

Нація виникає і тримається на двох чинниках різного характеру – природно-соціального і духовно-конвенціонального. Тобто, з одного боку, нація є таким соціальним  явищем, утвореним на основі кровно-генетичної спорідненостю, як сім’я, рід, плем’я, народ. З іншого – людей об’єднує в націю спільність мети, єдність культури, мови, інтересів та цілеспрямована діяльність – у різних державних сферах, але політично значима. Національна єдність людей – усвідомлена і дієва.

Деякі політологи вважають, що процес формування нації має три стадії: академічний, культурний та політичний. На першій стадії певна національна група збирає і публікує народні пісні, легенди, прислів’я, досліджує історію, звичаї, складає словники. До культурної фази віднесено становлення  літературної національної мови, функціонування її в освітніх закладах, у політиці,  суспільному житті, побуті. Політичний, третій етап – це той період, коли нація, обєднана спільною мовою, прагне державного самовизначення, незалежності.

Важливою і неодмінною ознакою нації необхідно вважати національну самосвідомість – усвідомлення нацією або окремою людиною своєї приналежності до певного етносу, спільності історичної долі його представників, своєрідності, неповторності характеру, темпераменту, менталітету, психології, культури. Звідси випливає бажання зберегти ці особливості, не піддатися асиміляції, розвивати національну мову, традиції, звичаї, певні релігійні вірування тошо. Звідси й прагнення до національно-культурної й національно-територіальної автономії, економічного, політичного суверенітету, створення громадянського чи національного суспільства держави. Можна стверджувати, що життєстпроможність, активність нації вирішальною мірою визначається особливостями національної свідомості й самосвідомості.

Усі ці та інші вимоги дістають оформлення в національній ідеї. Остання є акумулятором національних програм, позицій, рушієм національного процесу, основою національного руху.

Іншою важливою  ознакою нації є особливості психіки, характеру. При характеристиці нації необхідно враховувати особливості характеру, зумовлених як природними факторами, так і набутими історією нації, її культурою.

Чи є український народ нацією? На це питання немає конкретної  і однозначної відповіді. Дехто вважає, що український народ є нацією, дехто – ні.

Нація – це історична сукупність людей, яких об’єднує: 1) спільна держава; 2) спільна економічна система; 3) спільна мова і культура.

Український народ лише недавно вступив в епоху державотворення. Але це не означає, що автоматично відбувся перехід України від колоніальної залежності до суверенітету, а українського народу від підневільного до державного.

За сталінським визначенням нації (за чотирма ознаками – спільністю території, економічного життя, мови, особливостями психічного складу й культури) відсутність хоча б однієї з них призвела б до втрати нацією свого статусу. Завжди ігнорувалась найважливіша умова – державність. Це вважалося обґрунтуванням "неповноцінності" цілого ряду народів, "незаконності" їх справедливих вимог щодо  національного самовизначення, створення самостійних державних утворень. Крім того, Україна завжди хворіла на регіональні відчуження. Найістотнішою була і залишається відмінність між її західною і східною частинами. Мешканців Сходу і Півдня називали пролетарсько свідомими, а мешканців Заходу – бандерівсько-націоналістичними. І щоб подолати цей поділ потрібно прикласти чимало зусиль.

І все ж таки український народ досяг своєї незалежності, у нього є своя держава, спільна економічна система, хоч і слабко виражена, проте у нас немає спільної мови. Українська мова є державною, про це сказано в Конституції. Але ж не всі люди користуються нею. Більшість віддає перевагу російській мові. І щоб українською мовою користувалися не лише на державному рівні, але й у побуті, потрібно, щоб з’явився "сучасний Шевченко", який би зміг насадити українську мову.

Як було сказано,що процес формування нації проходить три стадії: академічну, культурну, політичну, то в наш час, український народ знаходиться на першій стадії. І щоб нарешті сформуватись як нації, потрібно пройти ще дві стадії розвитку.

Нація – інтегратор найважливіших інтересів етносу, це його політична форма існування. Водночас варто зазначити, що серед чималої кількості націй є окремі великі нації, не такі численні, як ті, що відрізняються своїм військовим, соціально-економічним, духовно-культурним потенціалом, внеском у світову скарбницю науки, культури і т.д. Вони славні своїми мислителями, мореплавцями, винахідниками, великі своїми вченими, артистами, спортсменами, вони тверді у своїх духовних національних цінностях, нормах та принципах, вони не бояться іронізувати над іншими й дивитись на себе сатиричним оком. Сміх над собою – це ознака сили нації, бо лише слабкі нації бояться критики. Нація є вищою політичною, моральною вартістю.


Категорія: Нація | Додав: The-law (23.02.2010)  |
Переглядів: 6109 | Теги:

-->
Категории раздела
Держава
Бюрократія
Політичні режими
Політична ідеологія
Політична культура
Політична модернізація
Політична еліта
Політичне лідерство
Політичні партії
Нація
Геополітика
Політична теорія

Форма входу


Інша інформація
Останні завантажені файли
Арутюнов В. Х., Кирик Д. П., Мішин В. М. Логіка: Навч. посібник для економістів. — Вид. 2-ге, допов.
Завантажили 1874
--------------------------------------
Біленчук - Місцеве самоврядування в України Муніципальне право, 2000
Завантажили 3554
--------------------------------------
Структура місцевих рад. Характеристика її структурних елементів
Завантажили 1035
--------------------------------------
Ткачук А.Ф., Агранофф Р., Браун Т. Місцеве самоврядування: світовий та український досвід
Завантажили 1670
--------------------------------------
ПРАВОЗНАВСТВО: Підручник / За редакцією В. В. Копєйчикова,А. М. Колодія К.: "Юрінком Інтер" 2006 рік
Завантажили 15224
--------------------------------------

Пошук
Категорії розділу
Держава
Бюрократія
Політичні режими
Політична ідеологія
Політична культура
Політична модернізація
Політична еліта
Політичне лідерство
Політичні партії
Нація
Геополітика
Політична теорія

PR-CY.ru Rambler's Top100