Понедельник, 24.04.2017, 00:34


Головна » Статті » Політологія » Нація





Політична свідомість нації

Будь-яку проблему політології, а особливу сферу практично-політичних відносин, необхідно розглядати крізь єдність думки та поведінки політичних суб’єктів.

Однак щоб була думка, потрібні воля та бажання. Людська воля, збагачена здатністю мислити свідомо, втілюється у критичних діях людини, соціальних спільностей. Розрив між думкою і дією проявляється в абстрактному теоретизуванні, коли думка відривається від дії, та безглуздому експериментуванні, коли дія .відривається від думки. Подолання цього розриву базується на принципі єдності думки і дії як головного у сутності людини. Реалізація на практиці даного принципу передбачає відносний поділ його на складові елементи, пізнання останніх, це є механізмом ефективного творення та відтворення людини, соціальних спільностей людей у всіх сферах суспільного та індивідуального життя.

Поза знанням і пізнанням політико-духовних цінностей, інтересів, політичної свідомості ефективна практична політика неможлива. За підрахунками західних спеціалістів, до 2000 р. в передових індустріальних державах вартість інтелекту (знань, ініціативи, підприємливості) становитиме 90—95% усієї вартості вироблюваної продукції. Це яскраво свідчить про значимість інтелектуального потенціалу суспільства, його вирішальну роль у прогресі, механізмі функціонування й розвитку людських спільностей. Зрозуміло, це стосується і політики.

Усвідомлення людьми суспільних відносин, свого місця й ролі в них, інтеграція у духовній сфері дістають втілення у поняттях суспільної та індивідуальної свідомості. Суспільна свідомість — це колективний розум народу, його духовний стан і цінність, цілісність .духовного життя, що визначається суспільним буттям.

В умовах нелегітимної політичної влади, коли суб'єкти, що були при владі, оголошували суспільну свідомість та її форми найвищими цінностями духовності народу, хоча вони такими не були. Тому суспільна свідомість не могла бути мобілізуючою, організуючою та. перетворюючою силою. Суспільні ідеї, цінності та практика розривалися. Відносний поділ свідомості і буття ставав абсолютним. Суспільне життя міфологізувалося, а мова верховних політиків підміняла мову науки. Субстанція свідомості — свобода розпоряджатися розумовими здібностями, знаряддями інтелектуальної діяльності відокремлювалася від свого носія — людини.

Якщо атрибути свідомості та її основа — свобода — загнані у простір, де .нагромаджувалася величезна маса відходів виробництва думки й мови, а буття не сприяє вираженню їх, то тут наявна утопічна суспільна й індивідуальна свідомість, відрив їх від дійсності, причому такий стан свідомості консервується та насаджується методами адміністрування, насильства, брехні. Влада, яка визначає, що повинен знати народ і людина, є владою фіктивною.

Невільна, рабська свідомість формує настанови псевдо колективізму, псевдо активності народу, окремої людини; призводить до панування у свідомості стійких догматичних стереотипів.

Відображення у монопольно-ідеологізованій суспільній свідомості лише того, що народу визначене верховною політичною владою у його масовому, нібито загальнонародному інтересі, який заперечує інтерес окремої людини, «годування» майбутнім «чудовим» раєм призвело радянське суспільство до істотних деформацій суспільної та індивідуальної свідомості. Соціологи відзначають такі її особливості: соціальний песимізм; фрустрація (омана, марне очікування), що проявляється у невпевненості у майбутньому, стомленості народу; підозрілість та агресивність; глибокий ціннісно-моральний вакуум, що виник внаслідок втрати віри у колишні духовні цінності; повернення до релігійно-моральних цінностей, піднесення авторитету конфесій; патерналізм та егалітаризм, які беруть початок в общинній свідомості, та ін. Приблизно половина населення не вірила жодній політичній силі.

Слід відзначити, що ці тенденції є панівними у розвитку суспільної та індивідуальної свідомості у республіках колишнього СРСР. У політичній свідомості вони виявляються ще виразніше. Це пояснюється тим, що політична свідомість зазнає великих і непередбачених змін більшою мірою, ніж інші форми суспільної свідомості, і відображає факт надмірної політизації всіх структур суспільного життя. Політизація суспільної свідомості виявилася у розбіжностях і суперечностях інтересів багатьох територіальних, національних, професійних, вікових та інших соціальних прошарків і груп населення, можливостях і здатності вираження їх у суспільних, державних та інших відносинах.

Політичну свідомість розуміють абстрактно догматично, в ній фіксується факт відображення класових інтересів, а це невірно щодо декласованості й маргіналь-ності суспільства, його соціальних прошарків і груп. Так, у короткому політичному словнику відзначається: «Політична свідомість — усвідомлення сфери політики соціальними суб'єктами (індивідами, групами, класами, спільностями). Виступає як сукупність відповідних знань та оцінок. Політична свідомість завжди має суто класовий характер, оскільки являє собою специфічну форму вираження політичних інтересів класу, що зумовлені в кінцевому підсумку тим місцем, яке даний клас займає у системі суспільного виробництва» . Це колишній, традиційний класовий підхід до визначення політичних понять, який не відображає реальностей політичного життя, а тому вдається до посилань на інші поняття (у даному випадку — політики) або до беззмістовних суджень типу «сукупність відповідних знань і оцінок», а яких конкретно відповідних знань і оцінок у сукупності їх — не зрозуміло. До того ж політична свідомість не відображає безпосередньо суспільне виробництво, а опосередкована неоднорідною соціальною структурою суспільства, політичними відносинами. Подібні дефініції, особливо у словнику, розрахованому «на найширше коло читачів», викликають заперечення, адже не дають змоги з'ясувати суть політичних понять, нечітко їх формулюють,

У визначеннях політичної свідомості, що містяться у монографіях, статтях учених, більше ясності, але в них не обійшлося без ортодоксальних моментів, подекуди поза увагою залишається суть політичних реальностей, охоплених даним поняттям. Так, Р. Яновський писав: «Політична свідомість являє собою сукупність поглядів та настанов, що виражають ставлення тієї чи іншої соціальної групи або окремої людини до інших суспільних груп, класів, націй, суспільного ладу і процесів, що в них відбуваються, до історичного укладу й способу життя, політичних партій, соціальних цінностей, традицій і норм».

У даному визначенні політична свідомість правомірно розглядається як відображення відносин між суб'єктами, що зумовлюється характером суспільних процесів, ставленням до них та інших організацій і змістовних суспільних, політичних цінностей. Однак поза увагою залишається головне у політиці — проблема влади та її відображення у політичній свідомості, вираження в ній політичних інтересів суб'єктів.

Оскільки головне у політичному житті, політичних відносинах — проблема політичної влади та її функціонування, розвиток політичних Інтересів суб'єктів, їх ставлення до політичної системи, її інститутів, то політична свідомість повинна, відображати ці реальності. Тому політична свідомість — це сукупність поглядів, оцінок, настанов, що відображають політико-владні відносини та політичні інтереси суб'єктів.

Будь-який вид політичної свідомості зумовлений об'єктивними інтересами соціальних спільностей та характером їхніх взаємовідносин. Водночас види політичної свідомості зумовлені особливостями соціальних, професійних, вікових та інших параметрів суб'єктів.

Кожний .з цих параметрів не є абсолютним і якщо він однобічно перебільшується, то це призводить до конфронтації суб'єктів. Виражаючи й захищаючи свої інтереси, взаємодіючи з іншими суб'єктами, окремий політичний суб'єкт і всі вони фіксують у свідомості ставлення не лише до «свого» виду політичних, відносин, влади виду влади, а й до загальної політичної влади, що в цілому становить інтегруючу основу цілісності політичної свідомості.

Але саме, структурованість політичної свідомості дає , змогу чітко виділити-функціональний критерій її суспільного та індивідуального призначення. Інші підходи по визначення функцій політичної свідомості, як правило, засновані на різних критеріях. Як наслідок єдине, цілісне духовне утворення розчленовується або, навпаки, постає цілісним, але в будь-якому випадку губиться основа функціональної визначеності політичної свідомості.

Виділяючи психологічну, ідеологічну та діяльнісну функції політичної свідомості як відносно самостійні, але такі, що взаємно проникають одна в одну і лише у своїй цілісності формують «обличчя» політичної свідомості, вважаємо, що не ідеологічна функція є провідною, а практично-діяльнісна. Політична свідомість виникає і функціонує у процесі практично-діяльнісного засвоєння людьми, соціальними спільностями політичного буття. Діяльність є основою політичної свідомості, надає їй певності та загальнозначущого політичного смислу.

Політичні відносини та політика в цілому — це в основі своїй, практична галузь діяльності суб'єктів, де духовні компоненти присутні у знятому вигляді. У сучасних умовах ідеологічний компонент практично-політичної діяльності не може бути провідним. За плюралізму ідеологій та масово-психологічної діяльності населення не керується чіткою настановою політичне невизначених цінностей, а об'єднується навколо іміджу, програми діяльності лідера, в якій присутні ідеологічні компоненти різного змісту, що є характерним для перехідних етапів суспільного та політичного розвитку.

За тоталітарної політичної свідомості, відчуження людей від влади ця свідомість підтримувала віру народу непогрішність верхів, мудрість вождів, що висловлюють, мовляв, народні інтереси. Політичний ринок наповнювався ритуальним словоблуддям, коли мова політики відбивала міфи й утопії. Тому політична термінологія не мала нічого спільного з політичним смислом, мовою політичної науки, практикою політичного буття. Реалізація, прикрашення дійсності із постійними догматичними настановами, стереотипами були зручним інструментом консервації рабської, слухняної свідомості мас та звеличення «мудрих» промов верховних правителів, що заміняли голос народу, громадську думку.

Врахування громадської думки стає одним з каналів ефективності політичних дій суб'єктів. Однак говорити про її дієвість, компетентність, належну методологічну озброєність означає заперечувати реальний стан справ у цій сфері. Це новий для нас механізм, форма вираження політичної свідомості мас. А щось нове завжди перебуває у діалектичній єдності, боротьбі, суперечності із старим.

Однією з поширених соціальних суперечностей є підхід до громадської думки як до панацеї «демократичного», «наукового» вирішення багатьох проблем. Такий підхід склався в умовах адміністративно-командної, бюрократичної системи керівництва й управління і є антидемократичним, поверховим, утопічним. Він забезпечується відповідним кадровим потенціалом. Вчені «від соціології» заповнюють політичні структури. Зараз престижно мати соціологічну лабораторію, групу соціологів по вивченню громадської думки. При цьому нікого не цікавить, якою методологією та методикою озброєні соціологи — «новатори тa прогресисти». Вважають, якщо громадська думка є специфічним станом суспільної і політичної свідомості, який відображає ставлення людей до найрізноманітніших питань суспільного і політичного життя, то пізнання його, вироблення практичних рекомендацій є саме по собі благом, яке слід підтримувати й розвивати. Тому не має значення, на яких основах базується вивчення громадської думки. Соціологічна наука видасть бажаний результат, який здебільшого ніким не використовується. Отже, створювалася і створюється видимість демократичних процедур дослідження, застосування їх результатів, що в умовах антидемократизму, авторитарності думки . керівництва, низької демократичної культури мас е профанацією.

Якщо громадська думка формується на основі спільної зацікавленості людей у конкретних політичних питаннях, то процес становлення й використання інтересів тих соціальних груп, осіб як фундамент компетентності громадської думки набуває особливого значення. Не тільки громадську думку необхідно активно, систематично використовувати. Потребує адекватного регулювання й процес становлення та зміни інтересів людей як стимул їхньої діяльності.

Політика як галузь узгодження і реалізації інтересів передбачає насамперед усвідомлення їх суб'єктами. Діалектика суспільних та індивідуальних інтересів, здійснення їх механізмами демократії передбачає, щоб корисна для суспільства діяльність перебувала під впливом насамперед включення людини в суспільні відносини на основі правильного розуміння своїх інтересів, які лише у кінцевому підсумку визначаються інтересами колективу, спільності. Водночас зростання активності особи в усіх сферах політичної діяльності залежить від того, наскільки колектив рахується з індивідуальною думкою, наскільки демократичними є відносини у соціально-політичному середовищі.

Усвідомлення діалектики суспільних та індивідуальних інтересів та реалізація його на практиці є критерієм правильного розуміння особою свого місця і ролі у системі політичних відносин. Це знання позначається на формуванні громадської думки і становленні демократичної культури, розв'язанні колективних завдань. Вони розглядаються нею не як поза особою існуючі, а як її власна справа, умова і засіб самовираження і самоствердження В суспільстві. У менталітеті окремої особи відбувається поступове домінування «Я» над «ми».

Індивідуальні інтереси нездійсненні без зв'язку з колективними політичними проблемами. Збіг політичних тa індивідуальних інтересів по суті не означає, що всі інтереси (суспільні, політичні, особисті) завжди і за всіх обставин співпадають. Між ними існують суперечності, їх і фіксує громадська думка.

Якщо суперечності не виявляються і не розв'язуються, то політична свідомість, що відображується у формі громадської думки, стає деміургом політичної реальності. Це є характерним для тоталітаризму й авторитаризму. Політична свідомість є водночас передумовою формування політичної реальності. Якщо в ній жорстко задається незмінна колективна свідомість, що заперечує індивідуальну, то це є показником тотальної духовності, точніше бездуховності можновладців. Внаслідок цього індивідуальна свідомість втрачає своє призначення, а людина вилучається з політичного процесу.

Політична свідомість різних суб'єктів є відображенням рухомих політичних відносин. Лише у цьому випадку вона набуває дійсного змісту й форми вираження, стає механізмом ефективних практично-політичних заходів. Особлива роль у цьому відводиться політичній ідеології.



Категорія: Нація | Додав: The-law (23.02.2010)  |
Переглядів: 2099 | Теги:

-->
Категории раздела
Держава
Бюрократія
Політичні режими
Політична ідеологія
Політична культура
Політична модернізація
Політична еліта
Політичне лідерство
Політичні партії
Нація
Геополітика
Політична теорія

Форма входу


Інша інформація
Останні завантажені файли
Арутюнов В. Х., Кирик Д. П., Мішин В. М. Логіка: Навч. посібник для економістів. — Вид. 2-ге, допов.
Завантажили 1881
--------------------------------------
Біленчук - Місцеве самоврядування в України Муніципальне право, 2000
Завантажили 3572
--------------------------------------
Структура місцевих рад. Характеристика її структурних елементів
Завантажили 1041
--------------------------------------
Ткачук А.Ф., Агранофф Р., Браун Т. Місцеве самоврядування: світовий та український досвід
Завантажили 1675
--------------------------------------
ПРАВОЗНАВСТВО: Підручник / За редакцією В. В. Копєйчикова,А. М. Колодія К.: "Юрінком Інтер" 2006 рік
Завантажили 15413
--------------------------------------

Пошук
Категорії розділу
Держава
Бюрократія
Політичні режими
Політична ідеологія
Політична культура
Політична модернізація
Політична еліта
Політичне лідерство
Політичні партії
Нація
Геополітика
Політична теорія

PR-CY.ru Rambler's Top100