Понедельник, 18.12.2017, 11:46


Головна » Статті » Політологія » Політична еліта





Г.Моска - теорія еліт

Г. Моска

Концепція правлячого класу як суб’єкта суспільно-політичного процесу була сформульована Г. Москою у книзі «Основи політичної науки», що вийшла у 1896 р. й одержала широку популярність після другого переробленого й розширеного видання у 1923 р. Але особливо зросла популярність Моски після перекладу його книги англійською мовою під назвою «Правлячий клас» ("The Ruling Class”). Звернемося до цієї книги — класики елітології.

Вихідний пункт концепції Моски — розподіл суспільства на пануючу меншість й політично залежну більшість (масу). Ось як формулює Моска своє кредо: «Одне стає очевидним навіть при найповерхневішому розгляді . У всіх суспільствах, починаючи з тих, що ледь наближаються до цивілізації й закінчуючи сучасними передовими й потужними суспільствами, завжди виникають два класи людей — клас, що править, і клас, яким правлять. Перший  клас, завжди менш чисельний, виконує всі політичні функції, монополізує владу, у той час як інший, більш чисельний клас, управляється і контролюється першим, причому в такий спосіб, який забезпечує функціонування політичного організму... У реальному житті ми всі визнаємо існування цього правлячого (або політичного) класу». Цю цитату наводить більшість дослідників елітаризму як «класичне» формулювання основ теорії політичної еліти.

Але оскільки керування суспільними справами завжди «перебуває в руках меншості впливових людей», з якими свідомо або несвідомо рахується більшість, Моска ставить під сумнів сам термін «демократія»: «Те, що Аристотель називав демократією, було просто аристократією для досить великого числа членів суспільства». Він вважає демократію камуфляжем тієї ж влади меншості, плутократичною демократією, визнаючи, що саме у спростуванні демократичної теорії «полягає в основному завдання даної роботи».

Причому влада меншості над більшістю в тій або іншій мірі легітимізується, тобто здійснюється за згодою більшості (інакше ситуація була б зворотною, тобто більшість управляла б меншістю). Як же пояснити цей феномен? Насамперед, це пов’язано з тим, що правляча меншість завжди є організованою меншістю — у будь-якому разі, у порівнянні з неорганізованою масою («суверенна влада організованої меншості над неорганізованою більшістю неминуча. Влада кожної меншості неподоланна для будь-якого представника більшості, який протистоїть тотальності організованої меншості»). Однак є й ще одна обставина, що легітимізує цю владу меншості: «Вона так зазвичай сформована, що складові її — індивіди, які відрізняються від маси керованих якостями, що забезпечують їм матеріальну, інтелектуальну і навіть моральну перевагу... Іншими словами, представники правлячої меншості незмінно володіють якостями, реальними або уявними, які глибоко шануються у суспільстві, в якому вони живуть». (Це — обґрунтування ціннісного підходу до еліти, яке у майбутньому будуть заперечувати прихильники функціонального підходу).

Більш переконлива теза Моски не про «моральну перевагу» владців і не про «військову доблесть» їх (на чому він  наполягає стосовно ранніх стадій розвитку суспільства, але це має важливе значення й у суспільствах, що відрізняються високим рівнем цивілізації), а про зв’язок управлінської меншості з багатством: «Домінуючою рисою правлячого класу стало більшою мірою багатство, ніж військова доблесть; правлячі скоріше багаті, ніж хоробрі». І далі: «У суспільстві, що досягло певної стадії зрілості, де особиста влада стримується владою суспільною, владці, як правило, багатші, а бути багатим — значить бути могутнім. І дійсно, коли боротьба із броньованим кулаком заборонена, у той час як боротьба фунтів і пенсів дозволяється, кращі пости незмінно дістаються тим, хто краще забезпечений коштами». За Москою, зв’язок тут двосторонній: багатство створює політичну владу, так само, як політична влада створює багатство.

Тим не менше Моска, на відміну від К. Маркса, стверджував, що фундаментом суспільного розвитку служить не економіка, а політика. Правлячий або політичний клас концентрує керівництво політичним життям у своїх руках, тому що поєднує індивідів, що володіють «політичною свідомістю» і впливом. З переходом від однієї історичної епохи до іншої змінюється склад правлячого класу, його структура, вимоги до його членів, але як такий цей клас завжди існує, більше того, він визначає історичний процес. А раз так, то завдання політичної науки полягає у дослідженні умов існування політичного класу, утримання ним влади, взаємин з масами. Моска розрізняє автократичний і ліберальний принципи організованої меншості залежно від характеру політичної ситуації й критикує концепції народного суверенітету й представницького правління. На питання про те, який тип політичної організації є кращим, Моска відповідає: «Той, який дає всім елементам, що володіють якою-небудь політичною цінністю (тобто еліті. — І. О.), можливість розвиватися, піддаватися взаємному контролю й дотримуватись принципу індивідуальної відповідальності». Владу еліти він ставить у залежність від того, у якою мірою якості її членів відповідають потребам епохи; правляча меншість рекрутується різними способами, але головним критерієм є здібності, бажані для політичного керування в певну епоху. Найважливішим завданням політології Моска вважав аналіз складу, організації правлячого класу. Зміни в структурі суспільства, на його думку, можна підсумувати змінами в складі еліти. Італійський соціолог Е. Альбертоні відзначає, що для Моски політичний клас — не сила, що грубо панує над масою, але та організована меншість, що володіє «моральною перевагою над пасивною більшістю», і тому її влада «виправдана».

За Москою, правляча меншість завжди більш-менш консолідується, має тенденцію перетворитися в закритий клас. «Всі правлячі класи прагнуть стати спадкоємними, якщо не за законом, то фактично». У цій фразі — велика частина істини, пов’язаної з елітами різних політичних систем — від східної деспотії до парт номенклатури «реального соціалізму». Втім, Моска справедливо відзначає тенденцію переходу від більше закритих правлячих класів до менш закритих, від спадкоємних привілейованих каст, де еліта або, як воліє писати Моска, правлячий клас явно обмежений числом сімейств, і народження є єдиним критерієм приналежності до нього, — до більш відкритого суспільства, де, зокрема, освіта відкриває шлях до урядових постів. Однак і тут панівний клас виявляє тенденцію монополізувати навчання (здається, що було б точніше звузити це положення до монополізації саме елітного навчання), й «тим самим аж ніяк не усувається та особлива перевага для певних індивідів, яку французи називали перевагою роisitions deja  вже зайнятого становища».

Для Моски певний приплив в еліту нових людей —  гарантія здоров’я суспільства. Втім, Моска зазначає, що це тільки за умови переваги стабілізуючої суспільство консервативної тенденції, збереження наступності й відновлення еліт за рахунок кращих вихідців з мас. Таким чином, Москі явно ближче концепція трансформації, а не зміни еліт.

Можна дорікнути вченому у приниженні ролі народних мас в історії, у нігілістичному ставленні до демократії (хоч це не зовсім так: у своїх останніх роботах його ставлення до демократії трохи змінюється, про що мова йтиме нижче). Моска відзначив дві тенденції у правлячому класі — аристократичну й демократичну. Перша веде до окостенілості, відсутності мобільності в еліту й до виродження суспільства (що особливо підкреслював Парето), друга має місце головним чином у періоди соціальних змін, коли відбувається поповнення правлячого класу найбільш динамічними й здібними представниками соціальних низів.

Завершуючи огляд поглядів Моски, відзначимо, що для нього правління еліти — ідея, за допомогою якої правляча меншість прагне виправдати свою владу, намагається переконати більшість у її легітимності.

 


Категорія: Політична еліта | Додав: The-law (23.02.2010)  |
Переглядів: 8506 | Теги:

-->
Категории раздела
Держава
Бюрократія
Політичні режими
Політична ідеологія
Політична культура
Політична модернізація
Політична еліта
Політичне лідерство
Політичні партії
Нація
Геополітика
Політична теорія

Форма входу


Інша інформація
Останні завантажені файли
Арутюнов В. Х., Кирик Д. П., Мішин В. М. Логіка: Навч. посібник для економістів. — Вид. 2-ге, допов.
Завантажили 1905
--------------------------------------
Біленчук - Місцеве самоврядування в України Муніципальне право, 2000
Завантажили 3612
--------------------------------------
Структура місцевих рад. Характеристика її структурних елементів
Завантажили 1051
--------------------------------------
Ткачук А.Ф., Агранофф Р., Браун Т. Місцеве самоврядування: світовий та український досвід
Завантажили 1694
--------------------------------------
ПРАВОЗНАВСТВО: Підручник / За редакцією В. В. Копєйчикова,А. М. Колодія К.: "Юрінком Інтер" 2006 рік
Завантажили 15781
--------------------------------------

Пошук
Категорії розділу
Держава
Бюрократія
Політичні режими
Політична ідеологія
Політична культура
Політична модернізація
Політична еліта
Політичне лідерство
Політичні партії
Нація
Геополітика
Політична теорія

PR-CY.ru Rambler's Top100