Еліта - вищі соціальні групи в системі соціальної ієрархії.

            Необхідність існування еліт у різних концепціях обгрунтовується різноманітними способами. Розглянемо основні аргументи й підходи, які існують щодо обгрунтування і функціонування еліт.

            Загальним ля так званого біологічного елітизму є те, що представники цього напряму, вмотивовуючи необхідність поділу суспільства на еліту і масу, спираються на твердження, що різниця між ними має генетичний характер: люди, які належать до еліти, володіють ціннішим, вищим біологічним потенціалом, а відповідно - фізичним і розумовим. На цей підхід спирався, зокрема, фашизм.

            Психологічний підхід стверджує, що еліта і маса мають особливі, лише їм властиві, психологічні якості. Серед психологічних тлумачень еліт досить поширеною є концепція З.Фрейда. Він вважав, що диференціація суспільства на еліту і масу виникла з родового авторитету. Кожній масі та окремій людині притаманна потреба в авторитеті як вираження батьківської опіки, що існувала в дитинстві. У дорослої людини це поважається в необхідності коритися нормам і правилам, що встановлені владою. Зовнішні протиріччя - це прояв внутрішніх. І в кожній людині, за Фрейдом, є два начала - бажання життя (ерос) та бажання смерті (танатос). У еліти переважає перше, а в масі - друге. Масу з її психологією Фрейд розглядав як вияв агресії первісної орди, тому те необхідне насилля, що чинить еліта, є благом для маси. На думку неофрейдистів (Е.Фромм), протиріччя в існуванні еліти й маси пояснюють садистсько-мазохістські механізми. Садистські тенденції означають характерні для елітарних орієнтацій осои бажання зробити інших залежними ві своєї волі; прагнення, не розпоряджаючись абсолютно, використати особу для своїх цілей; потяг до фізичного, морального насилля. Для маси характерний мазохізм, котрий пояснюється Фроммом, як один із захисних механізмів, що допомагає людині запобігти ізоляції. Людина тікає від свободи, відповідальності за самостійні рішення і підкоряється владним принципам, що встановлюються елітою. Звідси висновок: існування еліти і мас психологічно й політично необхідне.

            Функціонально-технократичний принцип пояснює існування еліти як функції соціальних відносин, забезпечення потреб суспільства в управлінні. Цей принцип знайшов відображення у працях Дж.Бернхема, А.Фріша та ін. Вони вважають, що формування еліти залежить від тих функцій, котрі в певну епоху відіграють у суспільстві головну роль. Дж.Бернхем у книзі "Менеджерська революція” зробив висновок, що капіталістичну систему заступить менеджеризм, тобто еліта керівників - директори, керівники великих компаній. Прихильники вищезазначеного напряму вважають, що нині відбувається процес відчуження управління від власності, нова еліта рекрутується з усіх категорій та верств населення, розвиток НТР веде до утвердження інтелектуальної еліти. Влада тепер - це доступ до знань та інформації. Відтак відбувається перехід влади від еліти власників до еліти професіоналів, спеціалістів виробництва.

            Отже, всі вищеназвані концепції сходяться втому, що управління не може виконуватися всім суспільством, воно повинне, хоча б із технічних причин, здійснюватися кваліфікованою елітою. Головним знаряддям, з допомогою якого еліта досягає своєї мети, є держава, в якій усі основні посади зайняті представниками еліти, що знаходяться при владі, або правлячою елітою. Правляча еліта - це група осіб, рішенням яких істотно впливають на процес функціонування і розвитку суспільних інститутів. Якщо розглядати еліту в площині структури влади, що вона складається з групи, яка виносить політичні рішення, і групи, яка здійснює політичний тиск. Правляча еліта складається з трьох взаємопов’язаних елементів.

1.Носієм владних функцій виступає політична еліта, яка є частиною правлячої. Її вплив на систему владних відносин визначається співвідношенням сил усередині самої еліти, ситуацією наявності та співвідношення політичних сил у державі, формою політичного устрою, наявністю й гостротою політичних конфліктів. Зазвичай політична еліта володіє непересічними психологічними, соціальними й політичними якостями та бере безпосередню участь у схваленні та здійсненні рішень, пов’язаних із використанням державної влади чи впливом на неї.

2.Бюрократична еліта охоплює представників управлінського апарату, котрі мають владні повноваження, впливаючи на виконання важливих державних функцій.

3.Комунікаційна та ідеологічна еліта - це представники науки, культури, духовенства та засобів масової інформації.

            Класичні концепції еліт Парето, Моски та інших учених, котрі заклали основи так званої макіавеллістської школи, зараз піддаються критиці за надмірне підкреслення психологічних чинників, ігнорування демократичних і ліберальних цінностей, за перебільшення ролі проводирів і нехтування активності має, за недостатній рівень урахування свідомості суспільства і за цинічне ставлення до боротьби за владу.

            Як альтернатива макіавеллізмові в сучасній політичній науці поширені: ціннісні концепції еліт, теорії демократичного елітизму, концепції плюрализму еліт, либеральні концепції.

            Ціннісні концепції еліт об’єднують такі спільні настанови: еліта - найцінніший елемент суспільства, наділений високими здібностями в найважливіших для всієї держави сферах діяльності; панівне становище еліти відповідає інтересам усього населення; формування еліти є наслідком природного добору суспільством найцінніших своїх представників; елітарність  - закономірний наслідок рівності можливостей, вона не суперечить сучасній представницькій демократії.

            Спільним для теорій демократичного елітизму є таке положення: керівна група не лише наділена певними якостями, а й здатна виконувати функцію захисту демократичних цінностей (свободи особистості, слова, друку, політичної конкуренції).

            Концепції плюралізму еліт передбачають такі підходи: визнання наявності багатьох еліт одночасно, вплив яких обмежений тією чи іншою сферами діяльності; перебування еліт під постійним впливом мас; наявність демократичної конкуренції еліт; мінливість і нестійкість відносин влади і, як наслідок - відсутність стійких позицій панівного класу; умовність відмінностей між елітою та масою з огляду на широкі можливості доступу до лідерства.

            Ліволіберальні концепції еліт базуються на таких спільних рисах: критика елітарності суспільства з демократичних позицій; структурно-функціональний підхід до еліти; наявність глибоких відмінностей між елітою та масою; складність структури панівної еліти, що грунтується, зокрема, на близькості соціального статусу, освітньо-культурному рівні, стилі життя, особистих зв’язках і т.ін.

            Важливе місце в теорії еліт займає їх типологія. Вирізняють два основні типи еліт - відкриту й закриту. Тип еліти здебільшого залежить від політичного режиму, в якому вона існує. Основні критерії та характеристики відкритої еліти: за формування еліти допускається спонтанний приплив нових членів, при цьому піддається остракізмові порушення встановлених правил; вирішальним критерієм добору еліти є особисті якості, досягнення у сфері діяльності, якою займається претендент, значна популярність (спосіб підбору конкурсний); посадовими вимогами є компетентність, професіоналізм (посаду слід займати відповідно до особистих якостей - моральних, професійних і под.); вивчається громадська думка, її оцінка діяльності еліти. Відкрита еліта формується за такими принципами: економічна вагомість, політичний статус, популярність, професіоналізм, підтримання свого авторитету; увага до суспільної думки.

            Закрита еліта характерна для тоталітарного режиму і має такі ознаки: виключаєтья спонтанність формування, члени еліти не піддаються остракізмові за порушення дисципліни; головне у способі підбору - відданість вождеві з урахуванням особистих якостей; спосіб добору - кадрова політика партії та влади; посадова вимога - точне виконання директив керівництва; ігнорується громадська думка, посада часто надається завдяки прихильності керівництва.

            У західній політології еліта поділяється: за особистими якостями - на статичну і виконавчу; за типом впливу - на професійну і групову; залежно від форми правління - на традиційну, внутрішню і зовнішню. При цьому перший відповідає статична еліта, другій - динамічна, третій - наслідування. Вирізняють також, залежно від стилю правління, еліту демократичну, ліберальну, авторитарну. Що ж до добору еліт, то К.Мангайм визначає три такі типи: 1) на основі крові; 2) на основі приватної власності; 3) на основі інтелектуальної продуктивності. На його погляд, еліта крові характерна для доіндустріального, а еліта продуктивності - для постіндустріального. Отже, факти суспільно-політичного життя, а також численні дослідження вчених-політологів стверджують, що політична еліта - реальність нинішнього та, вірогідно, наступних етапів розвитку людської цивілізації.