Четверг, 29.06.2017, 11:57


Головна » Статті » Політологія » Політична еліта





В.Парето - Теорія еліт

В. Парето.

Вільфредо Парето — один з найвизначніших представників позитивістської соціології кінця XIX — початку XX століття, який заявляв, що його ціль створити «винятково експериментальну соціологію», подібно хімії й фізиці; він сприяв широкому проникненню в соціологію математичних і статистичних методів дослідження. На творчість Парето вплинули, з одного боку, ліберальні установки позитивістів Кона, Д. Міля, з іншого боку — індивідуалістичні й «аристократичні» установки Ніцше. Суспільство Парето розглядав як цілісність, а його частини — як функціональні елементи цілого (відзначимо, що провідний соціолог школи американського структурного функціоналізму Т. Парсонс вважав його одним з попередників функціональної теорії). Парето свої погляди виклав у праці "Трактат із загальної соціології" (1916). Парето виходить із того, що фундаментальним соціальним законом є закон «соціальної гетерогенності», внутрішньої диференційованості, серцевиною якого є протиставлення маси керованих індивідів невеликому числу керуючих, яких він і називає елітою. Іншими словами суспільством завжди правила й повинна правити вибрана, наділена особливими соціальними та психологічними властивостями меншість - еліта, її складають індивіди, які вирізняються високими показниками в тій чи іншій сфері діяльності, посідають найвище місце на шкалі таких соціальних цінностей, як влада, багатство чи знання. Соціальна система, за Парето, прагне до рівноваги, причому ця рівновага не статична, а динамічна, і динаміка соціальної структури ініціюється й навіть детермінується елітою — правлячими меншістю.

Вичленовування еліти — вихідний пункт соціального аналізу Парето: «Не згадуючи про виключення, не чисельні і недовговічні, усюди ми маємо обмежений чисельно правлячий клас, що втримується у влади частково за допомогою сили, частково за згодою керованого класу, більше численного».

Для виявлення того, хто може бути віднесений до еліти, Парето пропонує статистичний метод: «Припустимо, що у всіх областях людської діяльності індивідові дається індекс, що є ніби оцінкою його здатностей, подібно тому, як ставлять оцінки на екзаменах з різних предметів у школі. Дамо, наприклад, тому, хто довершено робить свою справу, індекс 10. А тому, чиї успіхи зводяться тільки до наявності єдиного клієнта, — індекс 1, так, щоб можна було поставити 0 кретинові. Тому, хто зумів заробити мільйони (неважливо, чесним або безчесним шляхом), ми поставимо 10; людині, що заробляє тисячі франків, — бал 6, тим, хто ледь уник будинку для бідних — 1, залишивши 0 тим, хто туди потрапив... Сукупність людей, кожний з яких одержав у своїй сфері діяльності найвищу оцінку, назвемо елітою. Для мети, яку ми ставимо, підійшла б будь-яка інша назва або навіть проста буква алфавіту».

Отже, багаті утворять вершину соціальної піраміди, бідні — її підніжжя. Втім, класифікувати суспільство можна, на думку Парето, і за іншими чинниками, приміром, за здібностями у будь-якій області діяльності: «Дамо, наприклад, найвидатнішому юристові бал 10; тому, хто не роздобув жодного клієнта — 1, резервуючи 0 для ідіота. Спритному шахраєві, що обманює людей і не попадається під кримінальний кодекс, ми поставимо 8, 9 або 10 залежно від числа роззяв, яких він заманив у свої мережі, або кількості грошей, які він у них виманив. Злиденному дрібному шахраєві, що краде столові предмети в трактирника до того ж схопленому за шкірку жандармами, ми поставимо 1... Шахістам можна присвоювати більш точні індекси, ґрунтуючись на кількості і якості виграних партій. І так далі для всіх сфер діяльності... ». Таким чином, підхід Парето нейтральний у ціннісному відношенні, у його розумінні в еліти не слід шукати моральний або метафізичний зміст, а лише спробу об’єктивного осягнення соціальної диференціації. Еліту становлять ті, хто виявляється нагорі в реальній боротьбі за існування.

Графіки ієрархічного розподілу людей за різними показниками (авторитет, уміння, освіта) будуть частково збігатися із графіком розподілу багатства, і все-таки останній виявляється «осьовим». Неминучість розподілу суспільства на еліту й масу Парето виводив з нерівності індивідуальних здатностей людей, що виявляється у всіх сферах соціального життя. Індивіди, що володіють більшим впливом, багатством, утворюють «вищу страту суспільства, еліту». До неї Парето відносить насамперед комерційну, політичну, військову, релігійну верхівку. Причому не має сенсу ставити питання про те, справжня або не справжня еліта й чи має вона право на дану назву, це еліта де-факто.

Як бачимо, це гранично широке трактування еліти. Але ми зустрічаємо у Парето й розуміння еліти у вузькому змісті. Це та частина еліти, що відіграє визначальну роль у політиці, будучи правлячою елітою (тобто еліта у вузькому змісті слова виявляється аналогом політичного класу Г. Моски). Отже, не всі члени еліти входять в еліту у вузькому змісті слова, тобто у правлячу еліту, деякі з них утворюють не правлячу еліту. Так, видатні вчені входять в еліту, але не чинять значного впливу на уряд. Соціальна структура, за Парето, здобуває наступний вигляд: вищий шар — еліта, що розділяється на правлячу й не правлячу, і нижній шар — маса.

Матеріальні й духовні цінності розподіляються в суспільстві найвищою мірою нерівномірно, а особливо влада, багатства, почесті. «Нерівність у розподілі багатства, очевидно, залежить набагато більше від самої природи людини, ніж від економічної організації суспільства»; нерівний розподіл багатства є неточним відбиттям соціальної гетерогенності, тобто нерівного розподілу євгенічних властивостей, оскільки адекватній відповідності перешкоджають соціальні перегородки (однак, Парето при цьому не додає, що в них у першу чергу зацікавлена саме еліта. — І. О.). Зазначена нерівномірність пов’язана з тим, що меншість керує більшістю, вдаючись до сили й хитрості, причому прагне легітимувати свою владу, навіюючи керованим, що вона виражає інтереси суспільства, що обов’язок маси — підкорятися еліті.

Для пояснення соціальної динаміки Парето формулює свою відому теорію «циркуляції еліт»: соціальна система прагне до рівноваги й при виході її з рівноваги із часом повертається до неї; процес коливання системи й приходу її до «нормального стану» рівноваги утворюють соціальний цикл; цикл залежить від характеру циркуляції еліт. Парето прагне представити історичний процес у вигляді вічної циркуляції основних типів еліт. Схема цієї циркуляції має мало спільного з історичним підходом до суспільного розвитку, досить спекулятивна у своїх претензіях на універсальність: «Еліти виникають із нижчих шарів суспільства й у ході боротьби піднімаються у вищі, там розквітають і зрештою вироджуються, знищуються й зникають... Цей кругообіг еліт є універсальним законом історії». Історія для Парето — це історія наступності привілейованих меншостей, які формуються, борються, досягають влади, насолоджуються владою, занепадають, замінюються іншими привілейованими меншостями.

Чому відбувається зміна еліт, а їхнє панування, як правило, хитливе й нетривале? По-перше, тому, що багато аристократій є переважно військовими (у всякому разі такими, що спираються на військову силу), і вони винищуються у нескінченних війнах. А найголовніше, через кілька поколінь аристократія стає зніженою, губить життєстійкість і рішучість у використанні сили. Якості, що забезпечують еліті панування, змінюються в ході циклу соціального розвитку; звідси змінюються й типи еліт, а історія виявляється  «цвинтарем аристократії».

За Парето, існує два головних типи еліт, які послідовно змінюють одна одну. Перший тип — «леви» (Парето, як бачимо, використає термінологію Макіавеллі), для них характерний крайній консерватизм, грубі, «силові» методи правління. Другий тип — «лиси», майстри обману, політичних комбінацій, інтриг. Стабільна політична система характеризується перевагою еліти «левів». Натомість, нестійкість стану політичної системи вимагає прагматично мислячих енергійних діячів, новаторів, комбінаторів. Кожній еліті властивий один із двох основних методів керування: еліті «лисів»маніпулятивний, що включає компроміси, соціальну демагогію, і еліті «левів»метод грубого придушення. Постійна зміна однієї еліти іншою є результатом того, що кожний тип еліт має певні переваги, які, однак, із часом перестають відповідати потребам управління суспільством. Тому збереження рівноваги соціальної системи вимагає постійного процесу заміни однієї еліти іншою в міру того, як перед елітами виникають інші, загалом повторювані ситуації. Суспільство, де переважає еліта «левів», являє собою суспільство ретроградів, воно нерухоме, «застійне». Натомість, еліта «лисів» динамічна. Представники першої люблять спокій, вкладають свої капітали в ренту, представники другої витягають прибуток з будь-яких коливань ринкової кон’юнктури. Механізм соціальної рівноваги функціонує нормально, коли забезпечений, відповідно до вимог ситуації, пропорційний приплив в еліту людей першої й другої орієнтації. А припинення циркуляції призводить до виродження пануючої еліти, революційного ламання системи, виділення нової еліти з перевагою в ній елементів з якостями «лисів», які із часом вироджуються в «левів», прихильників твердої реакції, і відповідний «цикл» повторюється знову.

При цьому, попереджав Парето, не слід змішувати силу еліти з насильством, що часто є супутником слабкості. «Поки французькі правлячі класи наприкінці XVIII століття займалися розвитком своєї «чутливості», заточувався ніж гільйотини». Революції, за Парето, всього-лише зміна й боротьба еліт: правлячої еліти й потенційної еліти (контреліти), яка, щоправда, маскується тим, що говорить нібито від імені народу, але це лише обман для непосвячених. Парето відзначає, що вища й нижча страти (еліта й маси) неоднорідні. У нижчій є люди, які володіють здатностями до керування суспільством. В еліті ж постійно накопичуються елементи, що не володіють якостями, необхідними для керування, і вдаються до насильства, терору. «Аристократія переживає не лише кількісний, але і якісний занепад». Разом з тим історія — не тільки «цвинтар аристократії», але й наступність аристократії. «Правлячий клас поповнюється родинами, які походять з нижчих класів». Еліта, борючись з контрелітою, може використати один із двох способів (або обидва відразу): або знищити її, або абсорбувати, причому останній спосіб — не тільки більш гуманний, але й найбільш ефективний, оскільки дає можливість уникнути революцій.

Варто сказати, що англійська еліта досягла, мабуть,  найбільшого успіху в абсорбції потенційних контреліт: кілька століть вона тримає відкритими (або краще сказати, привідкритими) двері для найбільш мобільних представників непривілейованих класів. Значно нижча соціальна мобільність в еліту в Іспанії, Португалії,  країнах Латинської Америки. Будь-якому суспільству загрожує нестабільніс­ть. Закритість еліт рано чи пізно призводить до старіння суспільства і  його занепаду.   

Цікавий аналіз Парето нелогічних (алогічних) вчинків людей, коли об’єктивна послідовність подій, вчинених людьми, не відповідає їхнім суб’єктивним намірам. Відомий французький соціолог і політолог Р. Арон, ілюструючи думку Парето, пише: «Так, революціонери-більшовики скажуть, що вони хочуть взяти владу, щоб забезпечити волю народу. Зробивши насильницьким шляхом революцію, вони самим непереборним ходом речей втягуються у встановлення авторитарного режиму».

Демократичні режими Парето називав плутодемократичними, вважаючи їхньою владою еліти «лисів», що надають перевагу хитрості і спритності, ніж голому насильству, й підтримуючи свою владу пропагандою й політичними комбінаціями, маневруванням.

У своїй фундаментальній праці «Соціалістичні системи» Парето погоджується з Марксом у тому, що класова боротьба — найважливіше явище світової історії, але стверджує, що невірно думати, ніби класова боротьба породжується економічними причинами, що випливають із відносин власності на засоби виробництва. Він вважає, що боротьба за політичну владу може бути першопричиною як зіткнення еліти й мас, так і суперництва правлячої й не правлячої еліт. Наслідком класової боротьби в сучасну епоху буде не встановлення диктатури пролетаріату, як стверджував Маркс, а панування тих, хто виступає від імені пролетаріату, тобто знов-таки привілейованої еліти (подібну думку сформулював у свій час М. Бакунин. Відзначимо, між іншим, що першою дружиною В. Парето була Олександра Михайлівна Бакунина). «У наш час соціалісти відмінно засвоїли, що революції кінця XVIII століття просто привели до влади буржуазію на місце колишньої еліти... але вони щиро вважають, начебто нова еліта політиків буде міцніше тримати свої обіцянки, ніж ті, які змінювали один одного дотепер. Втім, всі революціонери послідовно проголошують, що минулі революції зрештою закінчувалися тільки обдурюванням народу, що справжньою стане та революція, яку готують вони. «Всі рухи , що відбувалися дотепер, — говориться в «Маніфесті Комуністичної партії» були рухами меншості або відбувалися в інтересах меншостей. Пролетарський рух є самостійний рух величезної більшості в інтересах величезної більшості». На жаль, ця справжня революція, що повинна принести людям безхмарне щастя, є лише оманливим міражем, що ніколи не стає реальністю. Вона схожа на золотий вік, про який мріяли тисячоліттями». Що ж, можна поздоровити Парето майже через сторіччя за його прозорливість.


Категорія: Політична еліта | Додав: The-law (23.02.2010)  |
Переглядів: 12331 | Теги:

-->
Категории раздела
Держава
Бюрократія
Політичні режими
Політична ідеологія
Політична культура
Політична модернізація
Політична еліта
Політичне лідерство
Політичні партії
Нація
Геополітика
Політична теорія

Форма входу


Інша інформація
Останні завантажені файли
Арутюнов В. Х., Кирик Д. П., Мішин В. М. Логіка: Навч. посібник для економістів. — Вид. 2-ге, допов.
Завантажили 1888
--------------------------------------
Біленчук - Місцеве самоврядування в України Муніципальне право, 2000
Завантажили 3589
--------------------------------------
Структура місцевих рад. Характеристика її структурних елементів
Завантажили 1047
--------------------------------------
Ткачук А.Ф., Агранофф Р., Браун Т. Місцеве самоврядування: світовий та український досвід
Завантажили 1683
--------------------------------------
ПРАВОЗНАВСТВО: Підручник / За редакцією В. В. Копєйчикова,А. М. Колодія К.: "Юрінком Інтер" 2006 рік
Завантажили 15492
--------------------------------------

Пошук
Категорії розділу
Держава
Бюрократія
Політичні режими
Політична ідеологія
Політична культура
Політична модернізація
Політична еліта
Політичне лідерство
Політичні партії
Нація
Геополітика
Політична теорія

PR-CY.ru Rambler's Top100