Четверг, 20.07.2017, 17:44


Головна » Статті » Політологія » Політична ідеологія





Консерватизм і неоконсерватизм

Консерватизм.

     У розвитку світового політичного процесу помітне місце посідає консерватизм. Це слово походити від французького conservatisme (лати. Conservare), що означає "зберігати", "охороняти'.

Консерватизм - суспільно-політична течія, що характеризується прихильністю до усталених суспільних порядків, соціальної та політичної стабільності, ревним ставленням до традицій і звичаїв, системи духовних і політичних цінностей, раціональністю, стриманістю в здійсненні чисельних соціальних змін, протистоянням поспішним рішенням й радикальним перебудовам, утвердженням поступового розвитку, щоб майбутнє не знищувало минулого.

Ідеологія консерватизму розглядається як один із структурних найважливіших компонентів сучасних політичних ідеологій. Носіями ідеології консерватизму є соціальні групи, шари і класи, зацікавлені в збереженні традиційних суспільних порядків або в їхньому відновленні./ У структурі консерватизму виділяються два ідейних шари. Один орієнтується на підтримку усталеності суспільної структури в її незмінної форми; іншою - на усунення протидіючих політичних сил і тенденцій і відновлення, відтворення колишньої. Різні напрямки і форми консерватизму виявляють загальні характерні риси. До них відносяться: визнання існування   морально-релігійного   порядку   і   недосконалість людської природи; переконання в природженій нерівності людей і в обмежених  можливостях  людського  розуму;  твердження про необхідність жорсткої соціальної і класової ієрархії і переваги устояних суспільних структур і інститутів. Політична ідеологія консерватизму в деякому змісті носить вторинний характер, оскільки похідна від інших ідеологічних форм.

Консерватизм як напрям у західній політології, філософії, соціології виник у відповідь на численні соціальні зміни, що розхитали європейський порядок із середини XVIII ст. у зв'язку з крахом феодалізму. Поняття "консерватизм" вперше було використано французьким письменником Ф.Р.Шатобріаном. Загальновизнаним теоретиком та ідейним натхненником консерватизму вважають англійського філософа Є.Берка. Європейський консерватизм репрезентований також такими політичними діячами і мислителями, як С.Колрідж, У.Вордсворт, Ф.Новаліс, Л.Бональд, Ж.Местр та ін., котрі виражали інтереси передовсім земельної аристократії й великої торговельної буржуазії. На зламі XIX—XX ст, консерватизм репрезентує представників буржуазних кіл, які визначають і приймають капіталістичний шлях розвитку західного суспільства, проте чинять опір окремим його новим, сучасним формам і тенденціям (А.Мель-віль).

Консерватизм як політична течія не є незмінним. Щоразу, коли країни Заходу перебудовували свої економічні і суспільні відносини, оновлювали виробничу технологію, відроджувалися здавалося б давно забуті духовні цінності та ідеї. Завжди існували суспільні верстви, класи, які дбали про збереження попередніх порядків, забезпечували їм багатство, владу і привілеї. Водночас консерватизм надавав розвиткові суспільства певної сталості, виконуючи роль гальма на крутих поворотах історії. Самі прогресивні тенденції суспільного розвитку виростали з минулого ї вимагали його підтримки.

Кризу "модерніті' у середині 70-к років привела до виникнення нової моделі розвитку. Становлення постіндустріального суспільства на Заході ознаменувало розвиток неокоисерватизму, у 7€)-80-х долях він мав широку соціальну базу. Значною мірою неоконсерватизм спирався на частину "старого середнього класу" — дрібних торговців та підприємців у традиційних галузях індустріального виробництва, священнослужителів, фермерів, військових, які були не задоволені "державою добробуту" з її великими податками, діяльністю корпорацій, знеособленою власністю, могутніми профспілками, поширенням масової культури.

Неоконсерватизм

Неоконсерватизм є реакцією з боку ліберальних технократів і власників на появу альтернативних пізньому капіталізму ідеологій лівого і правого напрямку. Однак ця реакція могла бути дійовою лише за умови, якщо одночасно здійснювався синтез ліберально-технократичним ідей та концепцій, що висувались "альтернативі стами*. Неоконсерваторам вдалося здійснити такий синтез. Американські неоконсерватори мали рацію, коли зазначали, що неоконсерватор — це ліберал, що визначає значення традицій та соціокультурних факторів суспільного розвитку. Звідси виникає своєрідне сполучення в неоконсерватизмі ліберально-технократичної прихильності прогресу, свободі, традиційним цінностям (сім'ї, культурі, порядку, почуттю обов'язку) .

Особливу роль у поступальному розвитку країн Заходові неоконсерватизм відіграв на початку 90-х років. На відміну від 80-х років цей період характеризувався орієнтацією на проблеми освіти, культури, якості життя. Нові консерватори домоглися найбільшого економічного зростання, піднесення національної свідомості ..

Отже, для неокоисерватизму останніх десятиліть характерно;

В економіці — заміна реформістської моделі розвитку монетаристською моделлю, яка орієнтована на визволення приватного бізнесу від надмірного державного втручання, всебічне заохочення ринкових відносин, приватного підприємництва;

у соціальній сфері - існуючий гнучкий ліберально-реформістський курс поступається "жорстокій економії", "економічному реалізму", анти егалітарним тенденціям, соціальні витрати скорочуються;

у політичній сфері — переорієнтація щодо проблем політичної влади, демократії, функцій і прерогатив держави, бюрократії в бік посилення елітарних тенденцій та антибюрократичних настроїв. Ставитися завдання функціонального посилення політичної системи, пошуку ідей і підходів до створення гнучкіших структур влади, зміцнення законності й порядку.

Успіх неоконсерваторів багато в чому пов'язаний з усвідомленням ними необхіднос ті соціально-економічних і політичних змін у суспільстві, які викликані технологічною революцією та суперечностями сучасної цивілізації .

Неоконсерватизм виступає як могутня інтелектуальна сила в більшості країн Заходові. Це торі у Великобританії, голісти у Франції, республіканці в США, християнські демократи в багатьох європейських країнах. Спостерігається поширення консерватизму від США і Канади до Австралії та Японії.

|     Знання сутності і рис консерватизму дозволяє зрозуміти європейський і світовий політичні процеси, дає уявлення про міжнародний ) політичний досвід, місце в ньому вітчизняної політичної ситуації та  необхідність структурних змін у ній.

     Якщо на Заході консерватизм на початку XX ст. оформився в складну соціально—політичну течію, то в Російській імперії він не ставши позитивною силою. Видатний філософ С.Булгаков писав з цього приводові: "Велике / нещастя російського політичного життя крається в тому, що в ньому не— у/ має і не може сформуватися справжній (англійський) консерватизм". Він розрізняв такі поняття, яка консерватизм і реакційність. У консерватизмі філософ вбачав "дух вічності", який зберігається і відповідає духу /° політичного плюралізму,

У сучасній політичній реальності в Україні консерватизм наявний лише як позиція. Консерватизм як реальність тільки формується Свідченням цього е заяви про створення консервативної партії, розробка її програмних цілей, формування політичних національних орієнтацій.

     Знання сутності і рис консерватизму дозволяє зрозуміти європейський і світовий політичні процеси, дає уявлення про міжнародний політичний досвід, місце в ньому вітчизняної політичної ситуації та  необхідність структурних змін у ній.

Консерватизм у житті й політиці е необхідним моментом на шляху становлення демократії.

 


Категорія: Політична ідеологія | Додав: The-law (22.02.2010)  |
Переглядів: 14286 | Теги:

-->
Категории раздела
Держава
Бюрократія
Політичні режими
Політична ідеологія
Політична культура
Політична модернізація
Політична еліта
Політичне лідерство
Політичні партії
Нація
Геополітика
Політична теорія

Форма входу


Інша інформація
Останні завантажені файли
Арутюнов В. Х., Кирик Д. П., Мішин В. М. Логіка: Навч. посібник для економістів. — Вид. 2-ге, допов.
Завантажили 1891
--------------------------------------
Біленчук - Місцеве самоврядування в України Муніципальне право, 2000
Завантажили 3592
--------------------------------------
Структура місцевих рад. Характеристика її структурних елементів
Завантажили 1047
--------------------------------------
Ткачук А.Ф., Агранофф Р., Браун Т. Місцеве самоврядування: світовий та український досвід
Завантажили 1684
--------------------------------------
ПРАВОЗНАВСТВО: Підручник / За редакцією В. В. Копєйчикова,А. М. Колодія К.: "Юрінком Інтер" 2006 рік
Завантажили 15524
--------------------------------------

Пошук
Категорії розділу
Держава
Бюрократія
Політичні режими
Політична ідеологія
Політична культура
Політична модернізація
Політична еліта
Політичне лідерство
Політичні партії
Нація
Геополітика
Політична теорія

PR-CY.ru Rambler's Top100