Вторник, 22.08.2017, 21:33


Головна » Статті » Політологія » Політична ідеологія





Основні характеристики лібералізму

Лібералізм

Як поняття «лібералізм» потрапив до політичного словни­ка Європи у ЗО—40-х рр. XIX ст. Але його ідейно-теоретичне коріння і перші спроби практичного втілення (в Англії та США) сягають XVII—XVIII ст. Ідейно-моральне ядро класичного лі­бералізму утворили такі положення: абсолютна цінність людсь­кої особистості та рівність від народження всіх людей; автоно­мія індивідуальної волі; раціоналізація й доброчинність діяль­ності людини; визнання невідчужуваності прав людини на жит­тя, свободу, власність; створення держави на основі загально­го консенсусу з метою збереження й захисту природних прав людини; договірний характер відносин між державою та інди­відом; обмеження обсягу і сфер діяльності держави; захище­ність від державного втручання в особисте життя людини і свобода її дій (у рамках закону) в усіх сферах суспільного життя; утвердження вищих істин розуму як орієнтирів у ви­борі між добром і злом, порядком та анархією.

Лібералізм — це насамперед уявлення про самодостатність особистості та її прихильність до свободи, яка сама є цінністю. Але специфіка лібералізму. передбачає не «дух свободи» як такий, а розроблення інституціонально-правових умов його забезпечення. Комплекс цих умов створює систему конститу­ціоналізму, яка дозволяє в принципі вирішити дилему: закони створюються самими людьми (правління народу) — нема ні­чого вищого від закону (верховенство закону). Система кон­ституціоналізму своєю чергою спирається на правила й про­цедуру творчого представництва і містить:

                       1.обмеження ді­яльності законодавців, суворо регламентоване процедурою за­конотворення і встановленням певних його меж, аби воно не могло порушувати основних прав і свобод громадян;

                       2.меха­нізми забезпечення відповідності нового законодавства всій системі верховенства законів.

Історично виникнення класичного лібералізму пов'язане з появою нових для феодального суспільства груп власників. Однак у класичному лібералізмі свобода ще не вступає в дра­матичні відносини з новими капіталістичними відносинами. Свобода розглядається як рівна, як свобода для всіх, а індиві­дуалізм — як розвиток і самовираження особистості назустріч іншій особистості з огляду на загальну громадську справу.

Видатним ідеологом буржуазного лібералізму Франції пер­шої половини XIX ст. був Бенжамен Констан (1767—1830). За Констаном, свобода утверджується не через владу народу, а через незалежність індивіда від державної влади. Свобода лю­дини — це особиста, громадянська свобода. Права громадяни­на існують незалежно від державної влади і є для неї недер­жавними. Протягом свого життя Б. Констан, з його слів, «захи­щав той самий принцип — свободу в усьому: в релігії, філо­софії, літературі, промисловості, в політиці», розуміючи під свободою торжество особистості над владою, яка намагається управляти з допомогою насилля.

Констан розрізняв свободу громадську (особисту) й полі­тичну. Стародавні народи (Греції та Риму), на його думку, зна­ли тільки політичну свободу, яка виражалась у праві брати активну та безпосередню участь у здійсненні політичної влади. Фактично то була політична свобода колективу як цілого. Од­наче людина за таких умов не мала особистості, громадянської свободи, цілковито підкорялася владі всього суспільства — все підлягало жорсткому регламентуванню й контролю з боку дер­жави (релігія, господарство, сім'я, власність). За нових часів на перший план вийшла саме громадянська свобода. Вона поля­гає в незалежності приватного життя індивіда від політики і складається з низки особистих прав, необхідних для вільного економічного розвитку. Рух за громадянську свободу, відзна­чав Констан, лежить в основі сучасної історії. В особистих пра­вах реалізується творча енергія нових народів. Отже, ядро сво­боди у нових народів — в особистих правах людини. Політична свобода, а отже, й держава, на думку Констана, в цілому слу­жать лише засобом забезпечення громадянської свободи. Вла­да, яка порушує громадянську свободу, перетворюється на ти­ранію, ліквідує підвалини власного існування. Звідси висно­вок: політична влада, хоч би кому вона належала — монарху чи народові, не може бути абсолютною. Межі її — у правах особистості.

Визначним теоретиком класичного лібералізму був також англійський мислитель Ієремія Бейтам (1748—1832). У тво­рах «Принципи законодавства», «Керівні основи конституцій­ного кодексу для всіх держав» він розробив теорію утиліта­ризму. Провідна ідея вчення Бентама — принцип корисності. В основі всіх дій людини, на його думку, лежить практична вигода, тісно пов'язана з почуттям задоволення. Мета люди­ни — шукати задоволення та уникати страждання. Корисність здатна запобігти будь-якому злу і досягти блага. Корисність — основа соціальних відносин. Вона формує соціальні якості лю­дини. На думку І. Бентама, кожен турбується про себе і виз­нає свою вигоду. Загальне благо являє собою лише сукупність індивідуальних благ — суму, що дає «найбільше щастя най­більшій кількості людей». У цій формулі полягає, на думку Бентама, головний закон соціально-політичного життя. Для нього особистість (її вигода і щастя) виступає як мета, а дер­жава — це засіб. І. Бентам відкидає революції та покладається на реформи.

Завдання держави Бентам бачив у тому, щоб на основі корисності забезпечити найбільше щастя для найбільшої кіль­кості людей. Цієї мети можна досягти через політику лібера­лізму: вільний розвиток капіталістичних відносин, а також де­мократизацію державних інститутів. Бентам наголошував, що загальне щастя і соціальна гармонія можливі в межах капіта­лізму завдяки вільній конкуренції приватних ініціатив. При­нцип корисності реалізується за умов політичної свободи та безпеки держави. Він вважав, що цьому перешкоджають два внутрішні вороги: перший (ворог неофіційний) — громадяни, які ламають закон, коять злочини; другий ворог — офіційні посадові особи, які порушують закон і свавільно діють. Гаран­тією політичних свобод, громадянських прав є певний меха­нізм державної влади. На думку І. Бентама, у представницькій демократії посадові особи мають бути підконтрольні народові. Вища законодавча влада репрезентується представницькими зборами, які формуються на підставі загальних, щорічних, прямих виборів за таємного голосування.

Як політична течія лібералізм розвивався не лише в За­хідній Європі, США, а й у Російській імперії. Виникнення в Росії в першій половині XIX ст. ліберальних державно-право­вих ідей і теорій було обумовлено насамперед розвитком капі­талістичного ладу, постійним зростанням кількості мануфак­тур із застосуванням вільнонайманої праці, розвитком внут­рішньої та зовнішньої торгівлі. Розуміння того, що всьому пе­решкоджає кріпосне право, підсилювало спостереження еко­номічних успіхів передових країн Європи. Буржуазія, яка тільки зароджувалася, не склалась у самостійний клас, була еконо­мічно й політично слабкою, тісно пов'язаною з феодально-аб­солютистською системою. Тому російський лібералізм мав не лише помірний, обмежений, а й напівкріпосницький характер. Його ідеологи обстоювали співіснування буржуазно-лібераль­них закладів влади з феодально-кріпосницькими порядками. Найвпливовішими представниками ідеології лібералізму в Росії початку XIX ст. були М. Мордвинов (1754—1845) і М. Сперанський (1772—1839).

М. Сперанський пояснював походження держави договір­ною теорією. Кріпосне право називав таким, що суперечить природі людини. У деяких працях він навіть проголошував на­род творцем конституції, а її саму — фіксацією потреб, що їх пред'являв народ. Сперанський виступив за перехід до кон­ституційної монархії. Дуже обережно він критикував самодер­жавство, за якого жоден із державних закладів «не має осо­бистої сили», і висунув ідею створення «корінних» (конститу­ційних) законів, які стануть на заваді тому, хто схоче скорис­татися своєю необмеженою волею з лихими намірами. Російсь­кий реформатор звернув серйозну увагу на проблему поділу влади. Відділяючи законодавчу владу від виконавчої, він нада­вав можливість прийняття «корінних» законів, основних гро­мадянських, кримінальних та інших законоположень виключ­но законодавчому органові. Що ж до власне конституційних проектів Сперанського, то вони мали компромісний та обме­жений характер.

В останній третині XIX ст. почав складатися новий тип лібералізму — неолібералізм, або «соціальний» лібералізм (Дж. Гобсон, Т. Грін, Ф. Науман, Дж. Джеліотті, Дж. Дьюї та ін.). Під назвою «кейнсіанство» поступово утвердилася відпо­відна система економічних поглядів, яка передбачала посилення економічної та соціальної ролі держави.

Неолібералізм як політична доктрина існує і в Україні. Його при­хильники дедалі активніше виступають за створення механіз­му вільного ринку, забезпечення умов для різних фори еконо­мічної діяльності, розвиток конкуренції. Приміром, Лібераль­на партія України проголосила такі програмні принципи: за­охочення приватної власності як матеріальної основи свободи особи; вільне підприємництво як засіб реалізації економічної свободи особи за змагальності різних форм власності; відрод­ження національної культури, гуманізація виховання та осві­ти; створення правової держави як протидії дестабілізації сус­пільства; приватизація економіки, деполітизація й деідеологі-зація науки й культури.


Категорія: Політична ідеологія | Додав: The-law (22.02.2010)  |
Переглядів: 5630 | Теги:

-->
Категории раздела
Держава
Бюрократія
Політичні режими
Політична ідеологія
Політична культура
Політична модернізація
Політична еліта
Політичне лідерство
Політичні партії
Нація
Геополітика
Політична теорія

Форма входу


Інша інформація
Останні завантажені файли
Арутюнов В. Х., Кирик Д. П., Мішин В. М. Логіка: Навч. посібник для економістів. — Вид. 2-ге, допов.
Завантажили 1893
--------------------------------------
Біленчук - Місцеве самоврядування в України Муніципальне право, 2000
Завантажили 3596
--------------------------------------
Структура місцевих рад. Характеристика її структурних елементів
Завантажили 1048
--------------------------------------
Ткачук А.Ф., Агранофф Р., Браун Т. Місцеве самоврядування: світовий та український досвід
Завантажили 1687
--------------------------------------
ПРАВОЗНАВСТВО: Підручник / За редакцією В. В. Копєйчикова,А. М. Колодія К.: "Юрінком Інтер" 2006 рік
Завантажили 15535
--------------------------------------

Пошук
Категорії розділу
Держава
Бюрократія
Політичні режими
Політична ідеологія
Політична культура
Політична модернізація
Політична еліта
Політичне лідерство
Політичні партії
Нація
Геополітика
Політична теорія

PR-CY.ru Rambler's Top100