Суббота, 21.10.2017, 20:30


Головна » Статті » Політологія » Політична культура





Функції політичної культури


Політична культура існує як важлива підсистема культури суспільства та як структурний елемент політичноі системи. У зв’язку з цим, вона виконує важливішу функцію ідентифікації — розкриває постіїну потребу людини в розумінні своєї належності до певної суспільної групи та притаманних для неї способів вияву та захисту групових інтересів.

Наступна функція — орієнтаційна, яка характеризує прагнення людини зрозуміги власні можливості щодо прав і свобод у певній політичній системі. Ще одна функція — регулятивно-нормативна, яка дозволяє людині визначати межі своєї політичної діяльності, вказує на її місце в системі та права й обов’язки. Загалом кожна політична культура — це певний кодекс правил поведінки в межах системи.

Функція соціалізації передбачає набування громадянами певних властивостей та якостей, які дозволяють їм реалізувати в межах держави свої громадянскі права, політичні інтереси. У залежності від типу політичного режиму, можна виділити різні типи громадянства, що вирізняються відповідним рівнем соціалізації. Так тоталітарно-авторитарні режими декларують максимальну соціалізацію громадянства, ліберально-демократичні — мінімалъну. Разом із тим, будь-яка політична система, її структурні елементи прагнуть до ефективного функціонування, а значить — до захисту. Тому важливою функцією політичної культури є апологетична (соціальна), суть якої полягає в захисті, обгрунтуванні правильності політичних рішень системних суб’єктів влади зі сторони, так би мовити, кулътурних цінностей, формування відповідних системних традицій, навичок, ритуалів, цінностей, норм поведінки тощо.

Наступна функція — інтеграційна, яка спрямована на об’єднання суспільних груп із різними інтересами в межах однієї системи, збереження суверенітету держави, забезпечення її стратегічних інтересів, взаемозв’язків із суспільством загалом. Політична культура (певною мірою) виконує замовлення системи, вона обгрунтовує її цілісність, підставові цілі, державні інтереси, робить їх, використовуючи свої засоби, зрозумілими та доступними для мас і громадянства. Звичайно, у кризових ситуаціях окремі дисидентські сили можуть виконувати саме через політичну культуру (література, образотворче мистецтво) роль дезінтегратора системи (нагадаймо лише роль Олександра Солженіцина, Івана Драча). У зв’язку з цим, існує адаптаційно-виховна функція політичноі культури. Її суть полягає в потребі громадянства пристосуватись до умов, які швидко змінюються в межах системи або під тиском зовнішніх систем. Громадянство за допомогою культури, яка формується за ініциативою системи, звикає до реалізації своїх прав та обов’язків. Як зазначав Теодор Моммзен, якщо римський громадянин був законопослушним, то він мав реальні шанси прожити відносно спокійно своє життя, а феномен Римськоі імперії базувався, крім іншого, на правилі добровольної згоди та доброї волі, а не так силі та примусі, оскільки принципом було — "Закон суворий, але це закон” (Dura lex sed lex). Нарешті, ще одна функція — комукативна (інформаційна), яка, грунтується на використанні політичних символів, понять і стереотипів та головного засобу реалізаціі політики — мови, забезпечує взаємодію всіх суб’єктів та інститутів влади.

Завершуючи розкриття суті поняття "політична культура”, вкажемо ще на такий важливий елемент, як її реалізацію в формах правових установок державного ладу. Щодо реалізаціі политичноі культури в формах правових установок, то доцільно вказати на головні принципи римського права, які були сформульовані спочатку в Законах XII таблиць, працях римсыких юристів, пізніше в Кодексі Юстініана, які разом склали фундамент права, що втілився в різних національних модифікаціях в європейських та американських державах у вигляді цивільного, державного, адміністративного, карного та міжнародного права. Характерним для римлян було обережне ставлення до юридичних визначень, оскільки "всяке визна-чення є небезпечним”, включення в людське право природного права, позитивного права (звичаєвого, законів, постанов законодавчих інститутів, прав юристів, конституцій імператорів, монархів тощо). Римська експансія викликала потребу опрацювання права народів права міжнародного спілкування. Загалом же неперевершене методологічне значення мало й має римське визначення права як моральності, що було свідченням найвищого рівня іхньої політичної культури.

Щодо реалізації політичної культури в формах державного ладу, то тут маються на увазі ті форми державного ладу, які перейшли нам у спадок від далекого минулого — монархій і республік. Так Швеція, Бельгія, Великобританія вважаються прикладами культури підданства з її культами династичного панування монархів і членів іхніх сімей. Досить лише нагадати масову жалобу в зв’язку з загибеллю принцеси Діани (вересень 1997 р.), що переконливо засвідчило пошану та любов до "принцеси Ді”, яку англійський прем’єр-міністр Тоні Блер назвав "народною приицесою”. Ніде правди діти, а потрібно засвідчити, що в цих державах правлячі монархи користуються великою повагою, довірою та любов’ю більшості населення, незалежно від партійних, політичних уподобань, що все разом становить важливіший структурний елемент політичноі культури. І, навпаки, у сучасній Франціі, Німеччині панують сильні та глибокі почуття щодо республіканського ладу, ідеалів громадянської рівності, порядку та справедливості. Традиції французького республіканізму спираютъся на славні сторінки Великої французької революції з її гаслами — "Свобода, Рівність, Братерство”, які виховали покоління европейців.

Поряд із цими елементами інституційного характеру існують інші форми закріплення політичної культури, насамперед політична символіка, функціональні архітектурні споруди, образотворче, монументальне мистецтво, публіцистика, література тощо. Окрім цього, як вказувалося вище, політична культура реалізуьється у вигляді світоглядних установок, стереотипів, традицій і навичок, які виразно проявляються в політичній психології, і менталітеті. Цікавим прикладом панування в масовій свідомості спрощеного уявлення про політичну культуру є результати опитування на початку 90-х р., яю показали, що тільки 53,9 відсотків респондентів під політичною культурою розуміють знання політичних інститутів суспільства, програм і цілей громадсько-політичних об’єднань і груп, їхніх лідерів.

 


Категорія: Політична культура | Додав: The-law (22.02.2010)  |
Переглядів: 2510 | Теги:

-->
Категории раздела
Держава
Бюрократія
Політичні режими
Політична ідеологія
Політична культура
Політична модернізація
Політична еліта
Політичне лідерство
Політичні партії
Нація
Геополітика
Політична теорія

Форма входу


Інша інформація
Останні завантажені файли
Арутюнов В. Х., Кирик Д. П., Мішин В. М. Логіка: Навч. посібник для економістів. — Вид. 2-ге, допов.
Завантажили 1901
--------------------------------------
Біленчук - Місцеве самоврядування в України Муніципальне право, 2000
Завантажили 3602
--------------------------------------
Структура місцевих рад. Характеристика її структурних елементів
Завантажили 1049
--------------------------------------
Ткачук А.Ф., Агранофф Р., Браун Т. Місцеве самоврядування: світовий та український досвід
Завантажили 1690
--------------------------------------
ПРАВОЗНАВСТВО: Підручник / За редакцією В. В. Копєйчикова,А. М. Колодія К.: "Юрінком Інтер" 2006 рік
Завантажили 15671
--------------------------------------

Пошук
Категорії розділу
Держава
Бюрократія
Політичні режими
Політична ідеологія
Політична культура
Політична модернізація
Політична еліта
Політичне лідерство
Політичні партії
Нація
Геополітика
Політична теорія

PR-CY.ru Rambler's Top100