Громадсько-політичні організації та рухи - Політичні партії <!--if(Політологія)-->- Політологія<!--endif--> - Конспекти онлайн - Юридична література безкоштовно(реферати,курсові)
Пятница, 24.03.2017, 17:01


Головна » Статті » Політологія » Політичні партії





Громадсько-політичні організації та рухи

Громадсько-політичні організації та рухи

Громадсько-політичні організації та рухи — це добровільні об'єднання громадян, які виникають згідно з видами діяльності, соціальної активності й самодіяльності для задоволення й захисту їхніх багатогранних інтересів і запитів, діють відповідно до завдань і цілей, закріплених у їхніх статутах.

Останнім часом значно активізувався процес утворення масових організацій і рухів, пожвавилась і їх діяльність. Причи­ни активності зумовлені такими обставинами:

— наростанням явищ і процесів у різних сферах людського життя;

— загрозою війни з застосуванням зброї масового знищення;

— дедалі більшим руйнуванням життєвого середовища людини — виникненням екологічної катастрофи; ;

— реакцією-відповіддю на наступ консервативних сил у різних країнах сучасного світу, які намагаються ущемити права, свободи людини, життєвий рівень людей;

— актуалізацією гуманістичних цінностей та ідеалів у суспільній свідомості й боротьбою за їхнє практичне втілення в життя;

— зростаючим культурним рівнем широких верств насе­лення;

— стрімким розвитком усіх видів комунікацій, які полегшують спілкування людей та сприяють їхньому об'єднанню.

Громадські організації та рухи виникають із природної потреби сучасної людини бути співучасником у справах суспільства. Оскільки в повсякденному житті людина не може займа­тися справами суспільства, це за неї роблять громадські об'єднання. Вони звільняють людину від необхідності бути постійним учасником суспільно-політичного життя, самостійно вирішувати безліч проблем. Ціна, яку платить людина за краще відображення й задоволення власних потреб та інтересів організацією, полягає в обов'язку коритися встановленим у ній пра­вилам. Членам організації визначено різні ролі, що їх вони повинні виконувати, аби сприяти успішному виконанню цілей усієї організації. В такий спосіб обмежується довільний характер поведінки людини. Коли виникає потреба, організація може вимагати підпорядкування власних інтересів громадським; здійснення діяльності, в доцільності якої окремий член організації не зовсім упевнений; пристосовуватися до звичаїв і традицій, властивих організації (це, зокрема, можуть бути загальноприйняті зразки поведінки).

Відзначають, що громадські об'єднання виникають здебільшого знизу, але іноді й за ініціативою згори, створюються для реалізації різних потреб і суспільних інтересів та діють в інтересах своїх членів. Громадські організації та рухи — це спіль­на життєдіяльність людей, що передбачає їхню взаємну залежність і потребу одне в одному та забезпечує збереження й розвиток соціального організму. Це перебування людей безпосередньо в колективі, соціальній групі, де здійснюються спільна діяльність, спілкування, обмін послугами, користування спільними речами й цінностями.

Свідченням колективістського характеру діяльності громадських організацій і рухів є їхня масовість, характер внутрішньої структури. Громадські організації та рухи надають широкі можливості для суспільної ініціативи мас, виявлення їхнього самоврядування завдяки демократичним принципам їхнього устрою, які, до речі, властиві більшою чи меншою мі­рою всім громадсько-політичним об'єднанням громадян — політичним партіям, громадським організаціям і рухам. Такими принципами є: добровільність членства, виборність усіх керівних органів, підзвітність і підконтрольність керівництва чле­нам організацій, гласність у роботі, колегіальність.

Громадські об'єднання найчастіше реалізують себе у вигляді формальних і неформальних громадських організацій і громадських рухів. Формальні громадські організації відзна­чаються своєю масовістю. Вони створюються для реалізації довгострокових цілей як за ініціативою громадян, так і державних органів, їм притаманні такі риси: чітка структура; свій статут; офіційна реєстрація в органах влади; діяльність в інтересах суспільства (держави) і в межах чинної законності; влас­ний адміністративний апарат.

На базі формальних громадських організацій часто вини­кають неформальні. Неформальні громадські організації можуть бути як масовими, так і локальними. Іноді їх важко відрізнити від господарських об'єднань, кооперативів, хоча всім їм властиве соціальне спрямування, а також відсутність офіційної реєстрації та чіткої програми; незалежність від офіційних державних органів; діяльність на принципах самовряду­вання; нетипові програми й нетипова діяльність. До неформальних організацій можна віднести, наприклад, різні аматорські об'єднання, клуби авторської та аматорської пісні, молодіжні організації, групи оздоровчо-духовних систем (подібно до послідовників системи Порфирія Іванова).

Громадські організації та рухи мають різноманітні функції. Їх можна поділити на дві групи: функції, що їх громадські організації та рухи виконують відносно системи влади в державі; функції, виконувані щодо інтересів членів цих організацій та рухів. У першій групі можна виокремити дві основні функції: опозиційну і творчу, що тісно взаємопов'язані. Діяльність громадських організацій та рухів утримує сучасні демократичні держави від надмірної централізації, відіграє вирішальну роль у тому, щоб держава поставала як оптимальна організація життєдіяльності суспільства. Із другої групи функцій, виконуваних громадськими організаціями та рухами щодо своїх членів, можна виокремити захисну й допоміжну. Громадські організації та рухи захищають своїх членів від державних структур. Це особливо важливо тоді, коли законодавчий демократичний процес перебуває у стадії форму­вання і коли існує негативна традиція невиконання законів і нешанобливого ставлення до особистості в державних структу­рах. Допоміжна функція виявляється в наданні громадськими організаціями та рухами через власні структури можливостей своїм членам вирішувати особисті проблеми.

Щоб розібратися в широкому спектрі громадських об'єднань, треба зупинитись на їхній типології. Насамперед, громадські організації та рухи можна поділити на традиційні та нові. До традиційних громадських організацій і рухів відносять: проф­спілкові, жіночі, молодіжні, економічні, освіти й культури, на­укові й науково-технічні, творчі, оборонні, спортивні, туристські та ін. До нових соціальних організацій і рухів належать: еколо­гічні; альтернативні; громадської ініціативи; національні.

Громадські організації та рухи можна класифікувати за інтересами чи діяльністю;

— за економічними інтересами, зокрема, можна вирізнити організації підприємців, що працюють за наймом, селян, пред­ставників вільних професій, кооперативи, споживчі спілки;

— за суспільно-політичними інтересами розрізняють організації культурного, гуманітарного напрямів, релігійні;

— за методами діяльності та правового статусу: легальні та офіційні, напівлегальні та неформальні (наприклад, масонсь­ка ложа);

— за місцем діяльності, за місцем докладання сил у структурі політичної влади: лобі, самоврядні організації, які добиваються урядових дотацій;

— за видами діяльності: економічні, освіти й культури, наукові й науково-технічні, опікунські, охорони здоров'я, природи, національні, конфесійні, оборонні, спортивні й туристські.

В Україні станом на 1995 р. було зареєстровано майже 600 громадських організацій. Беручи за основу дещо інші критерії, їх можна класифікувати так:

— соціальне усвідомлені: жіночі (Союз українок, Союз жінок України та ін.), молодіжні (Спілка українських студентів, Спілка незалежної української молоді та ін.), економічні (Український союз промисловців і підприємців, Загальноукраїнське об'єднання приватних підприємців та ін.);

— ціннісне орієнтовані: Товариство української мови ім.Т.Г. Шевченка, «Просвіта», «Знання» та ін.;

— соціальне ціннісні: Федерація профспілок України, Національна конференція профспілок, Всеукраїнське об'єднання солідарності трудящих, профспілка «Єднання», Спілка офіце­рів України та ін.;

— асоціальні: мафіозні організації та подібні до них;

— політизовані організації: об'єднання «Нова Україна», Конгрес національно- демократичних сил, Українська ліга християнської молоді. Молодіжний рух України та ін.;

— політизовані опозиційні: Фронт трудящих України, Трудова Україна, Громадянський конгрес України, Всеукраїнський робітничий союз, Соціалістичний конгрес молоді України та ін.

Друга половина XX ст. ознаменувалася справжнім сплеском, потоком масових рухів. Від громадських організацій рухи відрізняються такими особливостями: відсутність чіткої організаційної структури; спільність інтересів громадян, що приєднуються до рухів; наявність у них груп і течій неоднакових політичних поглядів, світогляду, вірувань; відсутність індивідуального членства.

Громадсько-політичні рухи можна поділити на дві великі групи: з чітко вираженим політичним змістом і з переважно загальнодемократичним змістом. Для політичних громадських рухів характерні такі риси: вони користуються політичними засобами; беруть участь у боротьбі за владу; беруть участь або справляють вплив на засоби здійснення влади.

Політичні рухи можна поділити на такі типи:

— рухи, які виникли на класовій основі, — робітничий, селянський, дрібнобуржуазний;

— рухи, які виникли на класоподібній основі, — інтелігенції, військових, докласових елементів;

— міжкласові рухи — національно-визвольні, антифа­шистські й т. ін.;

— політичні рухи, які виражають ставлення до наявного політичного та економічного устрою, — консервативні, реформаторські, революційні, контрреволюційні й т. ін.;

— політичні рухи, що відзначаються ступенем і формою їхньої організованості, — високоорганізовані, слабоорганізовані, стихійні.

Основними різновидами масових демократичних рухів є:

антивоєнні — проти загрози руйнівної війни; екологічні — на захист навколишньої природи та умов існування людей; на захист демократії, прав і свобод особи; статево-вікові — жіночі, молодіжні, дитячі, ветеранські й т. ін.; професійні — вчених, лікарів, інженерів, письменників і т. ін.; альтернативні.

Громадські організації та рухи виконують важливу роль у політичній системі, в суспільно-політичному житті в цілому. Вони є своєрідною з'єднувальною ланкою між функціонуванням державних органів і відповідними діями населення країни. Громадські об'єднання надають велику допомогу владним структурам у виконанні функцій управління. Громадські організації та рухи привертають увагу широких мас населення до гострих проблем, пропонують способи вирішення проблем, вимагають від владних структур їх вирішення. Громадські обєднання часто є здоровою альтернативою негативним процесам, виступають за вирішення соціальних, гуманітарних, національних, екологічних проблем, розгортають рух за здоровий спосіб життя. Громадські організації та рухи, виконуючи свої функції, сприяють розвиткові громадської активності та ініціативи широких мас людей.

 


Категорія: Політичні партії | Додав: The-law (23.02.2010)  |
Переглядів: 3613 | Теги:

-->
Категории раздела
Держава
Бюрократія
Політичні режими
Політична ідеологія
Політична культура
Політична модернізація
Політична еліта
Політичне лідерство
Політичні партії
Нація
Геополітика
Політична теорія

Форма входу


Інша інформація
Останні завантажені файли
Арутюнов В. Х., Кирик Д. П., Мішин В. М. Логіка: Навч. посібник для економістів. — Вид. 2-ге, допов.
Завантажили 1880
--------------------------------------
Біленчук - Місцеве самоврядування в України Муніципальне право, 2000
Завантажили 3567
--------------------------------------
Структура місцевих рад. Характеристика її структурних елементів
Завантажили 1039
--------------------------------------
Ткачук А.Ф., Агранофф Р., Браун Т. Місцеве самоврядування: світовий та український досвід
Завантажили 1675
--------------------------------------
ПРАВОЗНАВСТВО: Підручник / За редакцією В. В. Копєйчикова,А. М. Колодія К.: "Юрінком Інтер" 2006 рік
Завантажили 15360
--------------------------------------

Пошук
Категорії розділу
Держава
Бюрократія
Політичні режими
Політична ідеологія
Політична культура
Політична модернізація
Політична еліта
Політичне лідерство
Політичні партії
Нація
Геополітика
Політична теорія

PR-CY.ru Rambler's Top100