Понедельник, 24.04.2017, 18:08


Головна » Статті » Політологія » Політичні партії





Політичні партії та партійні системи

        Сучасним політичним партіям перебували їх прообрази — протопартії. Існує думка, що партії виникли тоді, коли з'яви­лася політика, тобто в рабовласницькому суспільстві. З ро­звитком рабовласницьких відносин, поглибленням соціальної диференціації суспільства, в тому числі й самого панівного класу, вже було недостатньо державних політичних структур для здійснення влади. Виникали громадські організації як форма політичної діяльності груп панівного класу, що протиборству­вали між собою, а також трудящих мас, які боролися проти нього. Виникали та діяли партії в епоху середньовіччя. Так, у середньовічній Італії ХII—XV ст. між собою ворогували гвельфи (прибічники світської влади папи римського) та гібеліни (при­бічники сильної королівської влади). В цілому партії античного світу і європейського середньовіччя найчастіше були тимчасо­вими об'єднаннями для підтримки певних знатних осіб, сімей — клієнтелами. Суперництво політичних груп, об'єднаних навко­ло впливових сімей або популярних лідерів, упродовж бага­тьох віків було суттєвою ознакою політичної історії. Особливо­го імпульсу розвиткові партій надали буржуазні революції в Англії, Франції та інших європейських країнах.

        У Європі в другій половині XIX ст. виникли партії сучас­ного типу, що діяли в масовому середовищі. Виникненню масо­вих партій сприяли два основні чинники: розширення вибор­чих прав і розвиток робітничого руху. Масові політичні партії як інститут європейської культури поступово поширились і закріпилися в культурах країн і народів інших континентів. Партії як соціальний феномен постійно еволюціонують. Нині стали різноманітнішими причини і способи їх виникнення, ба­гато в чому змінюються їхні форми і суть, уявлення про їхню роль у суспільстві та сама ця роль, методи діяльності та функції.

Причинами виникнення партій є необхідність захисту со­ціально-класових, національних, а нерідко й племінних, релі­гійних, регіональних інтересів, потреба ведення виборчої бо­ротьби. Багатоманітними є способи виникнення партій. Свого часу М. Вебер в історії становлення партії вирізняв три етапи:

аристократичного угруповання, політичного клубу, масової партії. Партії виростали з депутатських клубів і фракцій у парламенті, орієнтованих на інтереси різних кіл нової політичної та економічної еліти. Політичні партії утворюються: внаслідок об'єднання гуртків і груп одного ідейно-політичного спряму­вання, які виникли та існували розрізнено в різних місцях країни; через розкол однієї партії на дві та більше чи об'єднання двох та більше партій в одну; в надрах масових рухів; під впливом міжнародної партійної системи; як своєрідне відродження партій, які існували раніше, що підвищує їхню легітимацію, створює деяку наступність політичного розвитку; як наслідок діяльності лідерів, які організували партії «під себе»; на базі регіональних організацій партії, яка існувала раніше; з ініціативи профспілок. Так, лейбористські партії у Великобританії, Австралії, Канаді та інших країнах, які переважно виражають інтереси робітників, було створено саме з ініціативи профспілок, що стали колективними членами цих партій і фі­нансують їх.

        Утворення партій, як і громадсько-політичних рухів, відбувається на установчих з'їздах або конференціях. Усні заяви про факт народження нової громадсько-політичної організації не вважаються достовірною інформацією. Такою інформацією є факт її реєстрації державним органом — в Україні, наприклад, Міністерством юстиції.

Визначення поняття «політична партія» є справою непро­стою. Серед політологів немає одностайності щодо нього. Це пояснюється складністю та багатоманітністю партій як об'єкта дослідження, різними підходами до вирішення цієї проблеми та різними традиціями національних політичних шкіл. До полі­тичного лексикону слово «партія» увійшло ще з часів Стародавнього Риму. Етимологічне поняття «партія» означає частину більшої спільності або цілісності, елемент політичної реальності.

        Незважаючи на різні підходи, можна вирізнити спільні ознаки, які характеризують партію. Серед них одна з найважливіших — добровільність об'єднання.

 

Політична партія — це найбільш активна та організована частина населення, якогось класу, класів, соціальної верстви, верств, яка виражає їхні інтереси.

Політичні партії іноді виражають не лише класові, а й інші інтереси, приміром, національні Партія має ідеологію, політичну платформу, організаційну структуру, певні методи й засоби діяльності, соціальну базу, електорат (виборців, які голосують за неї). Основний зміст діяльності будь-якої політичної партії — здобути політичну владу в державі та реалізовувати свої про­грамні цілі — економічні, політичні, ідейно-теоретичні, моральні за допомогою законодавчої, віконавчої та судової гілок влади. Свої програмні цілі політичні партії проводять у життя через ідейно-політичну, організаційну, пропагандистську, державну (коли оволодівають державною владою) діяльність, виробляю­чи стратегію й тактику своєї поведінки на різних історичних етапах розвитку і за різних політичних умов.

Структура політичних партій являє собою систему, до якої входять ядро (партійні лідери, активісти), рядові члени партії та прибічники. Організаційно партія розділяється на партійний апарат, партійну масу, способи зв'язку апарату з цією масою, партії та політичного середовища, партії та суспільства. До­сить часто до партійної системи входять створювані партією молодіжні, жіночі, іноді військові організації, які е засобом про­ведення партійної політики серед відповідних груп населення.

Партії як громадсько-політичні організації постійно еволюціонують. У класичному вигляді вони постали як найбільш активна та організована частина класу або соціального прошарку, що відповідно виражає і захищає інтереси певного класу або соціального прошарку. Однак останнім часом з'явились універсальні партії, які найбільш динамічно зростали і стали перспективними у Європі та Америці. Наприкінці XX ст. сталися великі зміни в соціальному й політичному житті суспільства, в суспільній орієнтації людей. Партії почали звертатися до всіх груп населення. Спершу американський політолог Дж. Ла Паламбара назвав цей тип «партією хапай-усіх», потім — партією виборців. Згодом до останньої додалася назва універсальних партій. Ці партії та їхні лідери прагматичні щодо ідеології, нада­ють перевагу пошукові спільної мови з багатьма, часто проти­лежними, групами інтересів — тільки б завоювати виборців.

У 80-ті рр. стали з'являтися партії «рухівського типу». Вони взяли за взірець організаційну структуру і діяльність соціальних рухів (форми самодіяльності населення). Наприклад, партія «зелених» ФРН, яка виникла на базі екологічного руху, характеризується повною відкритістю і гласністю внутріпартійного життя, скороченням до мінімуму партійного апа­рату, відсутністю постійного лідера, а також традиційно оформленого постійного членства. «Зелені» створили лише первинні (земельні) організації, відмовившись від об'єднання партії в єди­ний федеральний союз. Така полегшена, не заформалізована структура, що розрахована на оперативну гнучку роботу з виборцями, має свої переваги і нерідко дає позитивний результат.

Ставлення до партій та їхньої ролі в житті суспільства впродовж тривалого часу — від античності аж до кінця XVIII ст. було негативним. Знаменитий політик і оратор Стародавнього Риму Цицерон використовував слово «партія» так само, як і «фракція», — у значенні «поганий, неблагородний союз». Ще в XVII і навіть у XVIII ст. вважали, що партії, які сперечаються, шкідливі для здоров'я суспільства, бо вносять розлад у соціальний організм, гальмуючи його виборчу діяльність і тим руйнуючи його. Нарівні з цим, у європейській політичній думці XVII—XVIII ст. поширилося ставлення до партій як до «позитивного явища політичного життя». Нині в політичній науці остаточно утвердилася думка, що без наявності сильних політичних партій, альтернативних політичних рухів демократич­на природа влади неможлива.

Політичні партії забезпечують необхідний зв'язок між народом і представницьким механізмом правління. Саме через партії уряд може практично звернутися до мас за підтримкою, а маси через партії можуть критикувати керівництво і висувати вимоги до нього. У Конституції Італії партії розглядаються навіть як пряме та безпосереднє знаряддя народного суверенітету, при цьому суверенні функції виконують партії як правлячі, так і опозиційні. Право правити і право бути в опозиції розглядаються як дві форми вияву народного суверенітету. Партії виступають динамічною силою розвитку політичної системи. І не тільки. Цивілізоване людство поки що не придумало нічого розумнішого та оперативнішого, ніж політична гра партій, у перебігу якої виробляються досяжні орієнтири суспільного розвитку і реалізуються національні інтереси держав.

У сучасних суспільствах політичні партії виконують важливі соціальне значущі функції:

— виявлення, формулювання та обгрунтування (політичне відображення) інтересів суспільних груп;

— активізація та об'єднання великих суспільних груп,

— формування ідеології та політичних доктрин;

— участь у формуванні політичних систем, їхніх спільних принципів, компонентів;

— участь у боротьбі за владу в державі й формування програм її діяльності;

— участь у здійсненні державної влади;

— формування громадської думки;

— політичне виховання всього суспільства або його частини;

— рекрутування й соціалізація нових членів партії;

— підготовка й висунення кадрів для апарату держави, професійних спілок.

Існують різні класифікації політичних партій, а оскільки в сучасному світі діє велика кількість різноманітних партій, то й класифікувати їх можна за різними підставами.

Такий поділ певною мірою умовний, одначе можна вирізнити декілька найбільш значних груп партій. За класовою визначеністю: буржуазні, селянські, робітничі, зокрема комуністичні, соціалістичні та соціал-демократичні, причому до кожного типу належать і відповідні прошарки інтелігенції. За ставленням до суспільного прогресу: радикальні (у тому числі революційні), реформістські, консервативні, реакційні, контрреволюційні. За ставленням до влади: правлячі, опозиційні, нейтральні або центристські (умовно, позаяк абсолютно нейтральних до влади партій у політиці не існує). За формами і методами правління: ліберальні, демократичні, диктаторські. За принципами організації та членства: кадрові та масові За місцем у системі влади: легальні та нелегальні За ідеологічним спрямуванням: комуністичні, соціалістичні, фашистські, неофашистські, ліберально-демократичні, націоналістичні, анархістські та ін. За віросповіданням: християнські, мусульманські Називають іще партії прагматичні (виборчі), парла­ментські, харизматично-вождистські та ін.

За певними критеріями можна класифікувати і політичні партії в Україні. Такими критеріями можуть бути: ставлення до державного суверенітету, соціально-економічні пріоритети, ідейно-політичні засади тощо. За ідейно-політичним спрямуванням в Україні можна вирізнити такі типи партій: націо­нально-радикальні, національно-демократичні, загальнодемократичні, соціалістичного спрямування, національних меншин.

У більш загальному випадку партії поділяються на:

–ліві;

–праві;

–центристські.

До лівих партій в Україні відносять такі партії:

1.      Комуністична партія України (КПУ – Симоненко);

2.      Соціалістична партія України (СПУ – Мороз);

У своїй програмній декларації, опублікованій у січні 1993 р., СПУ оголосила, що буде керуватися марксистсько-ленінською методологією і боротися за будування в Україні соціалізма. СПУ виступає проти радикальних економічних реформ, перетворення землі в товар, за збереження колгоспно-радгоспної системи, намагається уникнути широкого роздержавлення промисловості. Незважаючи на багаточисельні заяви про захист людей праці, СПУ об’єктивно виступає за інтереси тієї  частини господарюючих керівників, які не виявляють прагнення просуватися до активних ринкових відносин в Україні, убачаючи в них загрозу для свого добробуту.

3.      Селянська (аграрна) партія України (СелУ – Довгань);

Партія активно відстоює збереження моделі колгоспно-радгоспної системи, рішуче виступає проти приватизації землі, за мінімальні зміни в сільському господарстві, захищаючи інтереси не стільки «одного з сошкою», скільки «семерих з ложкою». На думку лідерів цієї партії, держава, як и більшість інших країн, повинна дотувати виробництво сільськогосподарської продукції. В конкретних умовах Украіни це  означає фінансову підтримку неефективної колгоспно-радгоспної системи і безперечні вигоди для тих, хто буде розпоряджатися цими дотаціями.

4.      Прогресивно-соціалістична партія України (ПСПУ – Вітренко).

 

До правих партій в Україні відносять такі партії:

5.      Партія реформи і порядок (ПРП – Пензеник);

6.      Конгрес українських націоналістів (КУН);

За основу своєї діяльності КУН прийняв питання активної участі в процесі державного будування на базі нових українських структур  державної влади. Українські націоналісти виступають за створення національної, унітарної і правової держави, але разом з тим відстоюють безперечне забезпечення прав етнічних меньшинств.

7.      Соціал-націоналістична партія України (СНПУ);

Цю партію характеризують як нацистську, фашистську. Основою для цього убачають у заклику СНПУ до особої «етнічної чистоти». На відміну від КУН, який має своїх прибічників у всіх областях України, СНПУ обмежує сферу своєї діяльності західним регіоном держави.

8.      Українська націоналістична асамблея - Українська національна самооборона (УНА-УНСО);

9.      Український національний рух (УНР – Удовенко);

10.    Народний рух України (НРУ – Костенко).

 

До центристських партій в Україні відносять такі партії:

1.      Народно-демократична партія України (НДП – Пустовойтенко);

2.      Соціал-демократична партія України (СДПУ(о) );

3.      СДП;

4.      УСДП;

5.      Соціал-демократичний союз (СДС);

6.      Ліберальна партія України (ЛПУ – Щербань);

Програмні документи лібералов передбачають швидкий перехід України на шлях ринкової економіки, прискорену приватизацію, підкорення бюджетної і фінансової політики ринковим пріоритетам.

7.      Демократична партія України (ДемПУ);

8.      Демократичний союз (ДС – Волков);

9.      Регіони України (РУ – Азаров);

10.    Батьківщина (Тимошенко).

 

Саме тому, що сила партій в Україні залежить від прихильності президента, більшість партій зосереджується в центрі, тобто не бажають видавати, за кого і за що вони (люди, ідеї).

Крім цих 3-х політичних позицій (праві, ліві, центристські) є альтернативна позиція і її представляє Партія Зелених. Альтернативна позиція означає, що партія не створює власної політичної програми, вона розраховує на приєднання до партії переможців для вирішення менш масштабних проблем (екологічних).

 

Залежно від багатьох обставин, а надто від характеру наявного політичного режиму, в кожній країні складається певна партійна система. Враховуючи підходи різних авторів, можна виокремити типи партійних систем:

— однопартійна, коли в країні є одна правляча партія, а діяльність інших не допускається;

— домінантна, тобто з переважаючою партією, яка за підсумками виборів незмінне залишається при владі протягом десятків років;

— двопартійна (біпартизм), коли дві найбільші, найвпливовіші партії в країні поперемінно внаслідок виборів самостійно здійснюють владу;

— трипартійна, яку ще називають двохзполовинною (2,5) партійною системою і яка характеризується тим, що жодна з двох найбільших партій країни самостійно не може сформувати уряд, а тому потребує для цього підтримки третьої партії, значно меншої від них, але яка постійно представлена в парламенті;

— чотирипартійна, або двоблокова, партійна система, яка відзначається наявністю блоку правих та блоку лівих партій, що змагаються між собою за владу, навперемін здобуваючи її;

— партійна система обмеженого, чи поміркованого, плюралізму, якій притаманні відсутність антисистемних партій і двосторонньої опозиції, орієнтованість на участь в уряді, в коаліційних кабінетах, незначна ідеологічна різниця між партіями;

— партійна система крайнього, або поляризованого, плюралізму, якій властиві наявність антисистемних партій, дво­сторонньої опозиції зліва і справа, стан перманентного конфлікту між опозицією зліва і справа, сильне ідеологічне розмежування між ними;

— атомізована партійна система, про яку говорять як про систему, коли зникає необхідність у точному підрахунку числа партій. Тут виникає поріг, за яким кількість партій — десять, двадцять чи більше вже не має великого значення. Кожна з названих партійних систем відображає конкретний стан і особливості того чи іншого суспільства.


Категорія: Політичні партії | Додав: The-law (23.02.2010)  |
Переглядів: 7740 | Теги:

-->
Категории раздела
Держава
Бюрократія
Політичні режими
Політична ідеологія
Політична культура
Політична модернізація
Політична еліта
Політичне лідерство
Політичні партії
Нація
Геополітика
Політична теорія

Форма входу


Інша інформація
Останні завантажені файли
Арутюнов В. Х., Кирик Д. П., Мішин В. М. Логіка: Навч. посібник для економістів. — Вид. 2-ге, допов.
Завантажили 1881
--------------------------------------
Біленчук - Місцеве самоврядування в України Муніципальне право, 2000
Завантажили 3572
--------------------------------------
Структура місцевих рад. Характеристика її структурних елементів
Завантажили 1041
--------------------------------------
Ткачук А.Ф., Агранофф Р., Браун Т. Місцеве самоврядування: світовий та український досвід
Завантажили 1675
--------------------------------------
ПРАВОЗНАВСТВО: Підручник / За редакцією В. В. Копєйчикова,А. М. Колодія К.: "Юрінком Інтер" 2006 рік
Завантажили 15416
--------------------------------------

Пошук
Категорії розділу
Держава
Бюрократія
Політичні режими
Політична ідеологія
Політична культура
Політична модернізація
Політична еліта
Політичне лідерство
Політичні партії
Нація
Геополітика
Політична теорія

PR-CY.ru Rambler's Top100