Як назначалось у темі 3,
однією з необхідних передумов здійсненності й захищеності прав людини є
закріплення їх державою у спеціальних, формально загальнообов'язкових правилах
поведінки — так званих юридичних нормах. Тому права людини (суб'єкта),
забезпечені саме такими нормами, відображають поняттям суб'єктивного
юридичного права. А саму систему таких норм відображають поняттям
об'єктивного юридичного права.
Юридичне
право єсуб'єктивним остільки, оскільки воно характеризує певні
можливості (свободи), які належать саме суб'єкту (людині або іншому учаснику
суспільного життя), а отже, залежать від нього, від його свідомості, принаймні
щодо їх використання.
У
державно-організованому суспільстві переважну частину своїх основних прав
людина не може здійснювати, якщо вона не стане носієм суб'єктивного
юридичного права. В цьому й розкривається основне соціальне призначення і
основна особистісна цінність такого права. Наділяючи людину суб'єктивним
юридичним правом, держава немовби відкриває доступ до здійснення її основних,
невід'ємних прав.
Юридичне
право єоб'єктивним у тому розумінні, що державні
загальнообов'язкові правила поведінки встановлюються та існують незалежно від
індивідуальної свідомості суб'єкта (крім автора цих норм), поза нею: вступаючи
у суспільне життя, він уже застає «готовими» певні юридичні норми, які виникли
до і незалежно від нього, їхнє «життя», їхня доля не залежать від свідомості
окремого суб'єкта.