Сучасні проблеми перетворення методології вітчизняної юриспруденції - Методологія юридичної науки <!--if(Основи загальної теорії права та держави)-->- Основи загальної теорії права та держави<!--endif--> - Конспекти онлайн - Юридична література безкоштовно(реферати,курсові)
Среда, 29.03.2017, 08:23


Головна » Статті » Основи загальної теорії права та держави » Методологія юридичної науки





Сучасні проблеми перетворення методології вітчизняної юриспруденції

Радикальні зміни, котрих зазнали в останній чверті XX ст. державно-правові явища в усьому світі, особливо у країнах Східної Європи, зумовили необхідність адекватного «реагування» на них з бо­ку правознавства у цих країнах. Приведення цієї на­уки у відповідність із соціальними реаліями потре­бує передусім її методологічного «переозброєння». Воно, вочевидь, стає можливим головним чином шляхом звільнення її від колишньої адміністратив­но-командної заідеологізованості, демонополізації методологічних підходів, плюралізації використову­ваних методів дослідження. Це — необхідна перед­умова щодо об'єктивності пізнання державно-право­вих явищ, поступального розвитку юридичної на­уки, свободи наукової творчості.

Сучасна методологічна ситуація у всьому суспільнознавстві України та й інших країн колишнь­ого Союзу РСР, яка характеризується переходом від уніфікованої, єдино дозволеної, «одержавленої» методології до розмаїття методологічних за­сад, поширюється, так чи інакше, й на вітчизняне правознавство. Демонополізація, або, так би мови­ти, роздержавлення методології,— безперечно, плідний процес, який збагачує, демократизує пошуки істини, вивільняє та стимулює дослідницьку енергію, дозволяє більш повно і всебічно осягнути предмет дослідження — специфічні державно-пра­вові закономірності. Вже сьогодні можна зафіксу­вати позитивні результати цієї методологічної тен­денції, втілені, зокрема, у переосмисленні «класич­них» і запровадженні нових понять вітчизняного загальнотеоретичного правознавства — таких, як «права людини», «права нації», «правова держа­ва». Ці результати відображені і в фундаменталь­них нових законах — Конституції України та ін.

Але методологічний плюралізм не повинен пе­ретворюватись на методологічний анархізм, на ме­тодологічну нерозбірливість, сваволю, «всеїд­ність». Означена ситуація (а її симптоми можна подекуди спостерігати як у правознавстві, так і в інших суспільних науках сучасної України) не на­ближає, а віддаляє від положень, адекватних пред­мету пізнання, гальмує формування практично ко­рисних висновків. Запобігти таким небажаним «витратам» у ході дослідницького процесу можна, як видається, за умов дотримання принаймні та­ких трьох загальнометодологічних постулатів:

- об'єктивна обумовленість обраних методів дослідження його предметом. Саме предмет дослід­ження (тобто певна грань, сторона, аспект об'єкта дослідження) «веде» за собою дослідницький ме­тод, визначає межі його застосовуваності, придат­ності та прийнятності. Наприклад, якщо йдеться про можливості застосування у правознавстві мате­матичних методів, то навряд чи можна не погоди­тись із твердженням: перш ніж рахувати, треба визначити, а що ж власне слід рахувати. На ос­таннє запитання не зможе дати відповідь будь-яка суто математична наука;

необхідність встановлення єдиної істини, вірогідність якої можна довести й перевірити за допомогою певного об'єктивного критерію. Щоправ­да, не можна не бачити того, що у разі, коли понят­тя істинності інтерпретувати як відповідність сус­пільствознавчих положень об'єктивним інтересам (потребам) окремих людей або окремих частин

соціальне неоднорідного суспільства, тоді доведеть­ся визнавати плюралізм істини: їх буде стільки, скільки існуватиме видів таких «часткових», групо­вих інтересів. Та чи не буде такий «плюралізм» своєрідним проявом агностицизму й виправданням будь-яких акцій, аби тільки вони відповідали чиїмось інтересам?

- неодмінним показником прийнятності, еври­стичності певного дослідницького підходу, методу є його спроможність наближувати, призводити до розкриття соціальної сутності явищ, що вивча­ються (а не до приховування, затушовування її). Такою сутністю, взагалі кажучи, є, як відомо, здатність явища задовольняти інтереси певної час­тини соціальне неоднорідного суспільства (а у дея­ких випадках — і всіх громадян держави).

Наведені положення видаються наукознавчими аксіомами: вони стверджені реальною дослідниць­кою практикою багатьох поколінь вчених. Проте в сучасних процесах плюралізації суспільствознавчих (зокрема, правознавчих) методів зазначені аксіоми іноді ігноруються, внаслідок чого якраз і виникають ситуації методологічного безладдя, еклектизму, «хаосу». Ці, можна сказати, методологічні аномалії найчастіше мають місце внаслідок:

1) використання певних загальнонаукових та інших методів дослідження поза межами їх засто­совуваності, тобто абсолютизації, гіперболізації їх евристичних можливостей (у тому числі внаслідок ігнорування закономірної залежності між предме­том і методом дослідження);

2) «оприродничування» законів соціальних явищ (зокрема, космізації, фізикалізації, біологізації дос­лідницьких засад щодо права і держави), тобто «ме­ханічного» виведення закономірностей останніх без­посередньо з положень природничих наук;

3) надмірної, тобто соціально-беззмістовної, «вихолощу вальної» абстрактизації понять про досліджувані соціальні явища (шляхом використан­ня загальнолюдських термінів без конкретно-істо­ричної сутнісної інтерпретації, розшифрування змісту понять, що такими термінами позначаються). Але те, чи мають ці поняття (скажімо, понят­тя прав людини) дійсно загально-, а не частково-людське значення, виявляється лише із їх «призем­ленням», тобто коли вони застосовуються у кон­кретних умовах місця й часу, якими власне й ви­значається соціально-змістовне розуміння, смислове «наповнення» відповідних загальнолюдських тер­мінів. А воно ж, як свідчить практика, нерідко бу­ває досить неоднозначним, неодноманітним:

4) факторної «зрівнялівки», тобто прокламуван­ня рівнозначності, однаковості впливу на досліджу­ване явище численних різноманітних чинників, від яких воно так чи інакше залежить. У такий спосіб затушовуються відмінності між необхідними й ви­падковими зв'язками явищ, створюється ґрунт для заперечення й дискредитації поняття об'єктивного закону або підміни його більш широким (але менш змістовним) поняттям залежності;

5) методологічної «зрівнялівки», тобто прого­лошення абсолютної рівнозначності, рівноцінності усіх методів дослідження, заперечення будь-якої їх субординованості, залежності, системності (у той час, як така субординованість об'єктивно зумов­люється наявністю різних рівнів, багатоаспектністю досліджуваних явищ);

6) термінологічної мімікрії, тобто словесного «перевдягання», як-то кажуть, зміни «вивісок» до­слідницьких підходів і методів. Йдеться про випадки, коли внаслідок своєрідної термінологічної алергії колишні назви (справді дискредитовані спотворе­ною практикою використання позначуваних ними понять) замінюються іншими, новітніми, які, хоча й звучать надто «модерно», проте реально викорис­товуються, інтерпретуються у тому ж значенні, зре­чення якого було задекларовано зовні.

Викладене свідчить про підставність вимоги до­тримання наукознавчої, методологічної дисцип­ліни (безперечно, не формально уніфікованої, не «одержавленої»). Звільнення методології від адмі­ністративно-командної ідеологічної запрограмова­ності не означає її свободу від фактологічної, логічної, і врешті-решт істиннісної дисципліни,

свободу від необхідності вдаватися до такого визна­чального критерію правильності методології, як реальні наслідки впровадження її результатів у суспільну практику. Саме ця практика й «вирішує», якою ж бути методології.

Ця ж практика, до речі, найпереконливіше до­вела й доводить, що ніколи не існувало, не існує і не існуватиме методологи соціального пізнання, абсолютно нейтральної у соціальне орієнтовано­му, соціальне змістовному відношенні, тобто ме­тодологи, так би мовити, соціальна дистильова­ної, «очищеної» від залежності, від впливу з боку загального світогляду, переконань і установок дослідника. А такий світогляд є конкретним про­дуктом певних соціальних і природних умов, об­ставин життя його носія або тієї частини суспільства, інтересам якої об'єктивно відповіда­ють, «слугують» результати дослідження.

Дотримання цих вимог — необхідна передумова евристичної ефективності плюралізації методології юридичної науки в сучасній Україні.


Категорія: Методологія юридичної науки | Додав: The-law (27.02.2010)  |
Переглядів: 1542 | Теги:

-->
Категории раздела
Основні права людини
Права нації і права людини
Правова держава
Причини виникнення держави.
Сутність держав соц-демократичної орієнтації
Форми держави
Маханізм держави
Держава у політичній системі суспільства
Механізм юридичного забезпечення прав людини
Правові відносини
Об'єктивне юридичне право
Об'єктивне юр. право у соціальній системі суспільства
Історична типологія об'єктивного юридичного права
Правотворчість
Правова система і система права
Правові (юридичні) норми
Законність та правопорядок
Застосування правових норм
Юридична відповідальність за правопорушення
Правове регулювання суспільних відносин
Правознавство (юридична наука)
Методологія юридичної науки

Форма входу


Інша інформація
Останні завантажені файли
Арутюнов В. Х., Кирик Д. П., Мішин В. М. Логіка: Навч. посібник для економістів. — Вид. 2-ге, допов.
Завантажили 1880
--------------------------------------
Біленчук - Місцеве самоврядування в України Муніципальне право, 2000
Завантажили 3569
--------------------------------------
Структура місцевих рад. Характеристика її структурних елементів
Завантажили 1039
--------------------------------------
Ткачук А.Ф., Агранофф Р., Браун Т. Місцеве самоврядування: світовий та український досвід
Завантажили 1675
--------------------------------------
ПРАВОЗНАВСТВО: Підручник / За редакцією В. В. Копєйчикова,А. М. Колодія К.: "Юрінком Інтер" 2006 рік
Завантажили 15364
--------------------------------------

Пошук
Категорії розділу
Основні права людини
Права нації і права людини
Правова держава
Причини виникнення держави.
Сутність держав соц-демократичної орієнтації
Форми держави
Маханізм держави
Держава у політичній системі суспільства
Механізм юридичного забезпечення прав людини
Правові відносини
Об'єктивне юридичне право
Об'єктивне юр. право у соціальній системі суспільства
Історична типологія об'єктивного юридичного права
Правотворчість
Правова система і система права
Правові (юридичні) норми
Законність та правопорядок
Застосування правових норм
Юридична відповідальність за правопорушення
Правове регулювання суспільних відносин
Правознавство (юридична наука)
Методологія юридичної науки

PR-CY.ru Rambler's Top100