Четверг, 27.07.2017, 11:43


Головна » Статті » Основи загальної теорії права та держави » Застосування правових норм





Загальна характеристика правозастосовної діяльності


Вимоги правильного застосування правових норм:

законність — прийняття правозастосовного рі­шення тільки:

а) в межах компетенції, тобто повноважень, за­кріплених у законі;

б) на підставах, передбачених у гіпотезі засто­совуваної норми;

в) за процедурою, встановленою законом;

г) у цілковитій відповідності зі змістом закону;

д) у передбаченій законом формі;

обґрунтованість — прийняття правозастосовного рішення на основі таких знань про юридичне значущі факти, передбачені гіпотезою застосованої норми, які (знання) є об'єктивно істинними, пра­вильними, вірогідними;

доцільність — якщо застосована норма дає мож­ливість обрати (в її межах) один з кількох варіантів поведінки, то у правозастосовному рішенні має бу­ти закріплений саме такий з них, котрий дасть можливість найкращим, найефективнішим, опти­мальним способом досягти мети закону.

Основні стадії застосування правових норм:

- встановлення юридичне значущих фактів і пошук правової норми, яку належить до них засто­сувати;

- перевірка достовірності правильності тексту, ви­значення меж дії та юридичної сили правової норми;

- з'ясування змісту (тлумачення) правової норми;

- прийняття рішення у справі;

- оформлення рішення в акті застосування пра­вової норми.

Перша стадія правозастосовної діяльності має своїм змістом здобуття, формування знань про певні явища, дії, події (минулі, сучасні, а іноді й майбутні), яким закон надає юридичного значення. Отже, йдеться про своєрідну, можна сказати, про­фесійно юридичну пізнавальну діяльність, резуль­татом котрої мусять стати істинні, правильні вис­новки про існування саме таких «юридичне значу­щих» фактів. Особливість, специфічність цього пізнання полягає у тому, що:

- його об'єктом (на відміну від об'єкта науко­вого дослідження) є не закономірності, тенденції, процеси, а лише окремі, ізольовані, конкретні си­туації, факти;

- його предмет формально обмежений, окрес­лений гіпотезою (а подекуди й диспозицією) юри­дичної норми;

- його порядок, а також засоби, «інструменти» тією чи іншою мірою регламентовані процедурно-процесуальним законодавством;

- знання, що здобуваються в результаті такої діяльності, мають бути, як правило, абсолютною

(а не відносною) об'єктивною істиною — абсолют­ною істиною факту;

- до складу цих знань неодмінно входять і вис­новки про конкретну юридичну значущість, тобто юридичну кваліфікацію, встановлених фактів.

Юридична кваліфікація фактунепоширення правозастосовуючим суб'єктом законодавчої (нор­мативно-правової) оцінки певного виду фактів на встановлений ним факт, який є підставою засто­сування юридичної норми. Це, так би мовити, юри­дичний діагноз, який ставиться конкретним діям, особам, ситуаціям.

Оскільки предметом пізнання слугують не всі й не будь-які факти, а лише такі, яким саме закон (нормативно-правовий акт) надає юридичного зна­чення, на цій самій стадії правозастосування має бути відшукана і та норма права, яка розрахована якраз на факти, що встановлюються. Тому вста­новлення як фактів, так і відповідної юридичної норми — це єдиний процес, який складає єдину стадію правозастосовної діяльності.

Відшукання належної правової норми здійсню­ється, як правило, за такою «схемою»:

- визначають, чи знаходяться встановлені фак­ти у межах сфери законодавчого (легального) регу­лювання суспільних відносин (беручи до уваги від­повідну систему права та його конкретно-історичні принципи);

- визначають, до якої саме галузі права має на­лежати відповідна юридична норма (беручи до ува­ги предмет і метод правового регулювання щодо встановлених фактів);

- визначають, у якому інституті права має «пе­ребувати» відповідна юридична норма (виходячи з галузевих принципів права);

- у межах визначеного інституту права відшу­кують саме таку юридичну норму, гіпотеза якої відповідає встановлюваним фактам.

Дана стадія застосування права може вважати­ся такою, яку завершено, «пройдено», тоді, коли є підстави зробити висновок, що ознаки фактів, опи­саних, змодельованих гіпотезою юридичної норми,

цілком співпадають з ознаками реальних фактів, встановлених у справі. Такий висновок буде свідчи­ти про те, що знайдено саме ту норму, яка розрахо­вана на встановлені факти, а факти було встановле­но саме такі, які передбачені даною нормою права.

Друга стадія правозастосування включає такі дії, котрі мають на меті визначити, конкретизува­ти певні юридичні (формальні) властивості знайде­ної юридичної норми. Для цього, зокрема:

- пересвідчуються у правильності тексту юри­дичної норми, вдаючись саме до офіційного джере­ла її опублікування;

- переконуються у тому, що юридична норма є чинною (вдаючись до останнього нормативно-пра­вового акта, опублікованого в офіційному виданні);

- визначають, чи поширюється її чинність на тих осіб, на той простір (територію) і на той час, що ними характеризуються встановлені факти, (керую­чись принципами і правилами щодо суб'єктної, про­сторової і часової (темпоральної) дії правових норм);

- у випадку, коли факти одночасно, але неод­нозначне, суперечливо регламентуються правови­ми нормами, встановленими різними органами держави, необхідно визначити, «виміряти» юри­дичну силу кожного з відповідних нормативних актів з тим, щоб застосувати саме ту норму, яку вміщено в акті відносно більшої сили.

Отже, і на цій стадії правозастосування відбу­вається своєрідне пізнання, предметом якого є юри­дичні властивості норми, що підлягає застосуванню.

Третя стадія правозастосування. Оскільки не­можливо правильно застосувати норму права, не з'ясувавши точний зміст кожного її структурного елемента, всіх слів і речень, з яких вона складаєть­ся, дана стадія є завжди обов'язковою: кожен, хто застосовуватиме ту чи іншу норму, неодмінно му­сить витлумачити її «для себе».

Правоз'ясувальний процес (його види, способи, форми) — досить складна інтелектуальна діяль­ність, тому вивчення її передбачено в окремій (на­ступній) темі.

Четверта стадія застосування правової норми є,

можна сказати, резолютивною, підсумковою, вона спирається на результати попередніх стадій, нена­че резюмує їх. Змістом цієї стадії є прийняття правозастосовуючим суб'єктом рішення про взаємні юридичні права і обов'язки (тобто про підтвердження, встановлення, зміну або припинення цих прав, обов'язків) тих осіб, які зможуть або мусять реалізувати норму права.

З погляду формальної логіки таке рішення кон­струюється, формулюється за правилами силогіс­тичного мислення: роль великої посилки у цьому силогізмі (умовиводі) виконує застосовувана нор­ма, малої посилки — встановлені у справі юридич­не значущі факти, а умовиводом, висновком якраз і буде правозастосовне рішення.

З державно-регулятивної точки зору згадане рі­шення є владним правилом поведінки індивідуаль­ного характеру, скерованим до персонально визна­чених суб'єктів і розрахованим на конкретну, оди­ничну життєву ситуацію (яка, проте, може тривати значний, або невизначений у часі період).

Для того, аби дане рішення могло бути сприйня­те відповідними адресатами, воно має бути певним чином об'єктивоване, тобто виражене назовні. Це завдання розв'язується на останній, «оформлювальній» стадії правозастосовного процесу (яку, од­нак, не завжди легко відокремити від попередньої).

П'ята стадія правозастосування включає дії що­до «матеріалізації», зовнішньої фіксації індивіду­ального правила поведінки, тобто щодо втілення, виразу його в правозастосовному акті. Це «оформ­лення» буває відносно нескладним, якщо досить скористатись усною або ж конклюдентною формами (хоча й у цих випадках можуть існувати певні фор­мально-процедурні вимоги, наприклад, форма ус­них наказів військовослужбовців, форма жестів міліціонера, який «вручну» регулює вуличний рух).

Проте, коли йдеться про письмову форму право-застосовного рішення, яка є якраз найбільш поши­реною у професійній юридичній роботі, на стадії, що розглядається, слід дотримуватись певних ви­мог щодо його документування. Письмовий правозастосовний акт має включати, як правило, такі частини й елементи («реквізити»):

1) вступна частина (назва акта — наказ, розпо­рядження, ухвала, рішення, вирок тощо; назва право-застосовуючого органу; місце і дата прийняття акта);

2) констатуюча частина (опис, характерис­тика встановлених у справі юридичне значущих фактів, а також, у разі потреби, посилання на дже­рела, докази, які їх підтверджують);

3) мотивувальна частина (посилання на пра­вову норму, відповідно до якої факти піддано певній юридичній кваліфікації, обґрунтування са­ме такої їх юридичної оцінки);

4) резолютивна частина (виклад владного правила поведінки індивідуального характеру, тоб­то взаємних юридичних прав і обов'язків пер­соніфікованих суб'єктів, які теж мають бути тут же визначені, вказані).

Підпис відповідної посадової особи (або де­кількох таких осіб) теж є обов'язковим реквізитом письмового правозастосовного акта.


Категорія: Застосування правових норм | Додав: The-law (26.02.2010)  |
Переглядів: 1625 | Теги:

-->
Категории раздела
Основні права людини
Права нації і права людини
Правова держава
Причини виникнення держави.
Сутність держав соц-демократичної орієнтації
Форми держави
Маханізм держави
Держава у політичній системі суспільства
Механізм юридичного забезпечення прав людини
Правові відносини
Об'єктивне юридичне право
Об'єктивне юр. право у соціальній системі суспільства
Історична типологія об'єктивного юридичного права
Правотворчість
Правова система і система права
Правові (юридичні) норми
Законність та правопорядок
Застосування правових норм
Юридична відповідальність за правопорушення
Правове регулювання суспільних відносин
Правознавство (юридична наука)
Методологія юридичної науки

Форма входу


Інша інформація
Останні завантажені файли
Арутюнов В. Х., Кирик Д. П., Мішин В. М. Логіка: Навч. посібник для економістів. — Вид. 2-ге, допов.
Завантажили 1891
--------------------------------------
Біленчук - Місцеве самоврядування в України Муніципальне право, 2000
Завантажили 3593
--------------------------------------
Структура місцевих рад. Характеристика її структурних елементів
Завантажили 1047
--------------------------------------
Ткачук А.Ф., Агранофф Р., Браун Т. Місцеве самоврядування: світовий та український досвід
Завантажили 1684
--------------------------------------
ПРАВОЗНАВСТВО: Підручник / За редакцією В. В. Копєйчикова,А. М. Колодія К.: "Юрінком Інтер" 2006 рік
Завантажили 15526
--------------------------------------

Пошук
Категорії розділу
Основні права людини
Права нації і права людини
Правова держава
Причини виникнення держави.
Сутність держав соц-демократичної орієнтації
Форми держави
Маханізм держави
Держава у політичній системі суспільства
Механізм юридичного забезпечення прав людини
Правові відносини
Об'єктивне юридичне право
Об'єктивне юр. право у соціальній системі суспільства
Історична типологія об'єктивного юридичного права
Правотворчість
Правова система і система права
Правові (юридичні) норми
Законність та правопорядок
Застосування правових норм
Юридична відповідальність за правопорушення
Правове регулювання суспільних відносин
Правознавство (юридична наука)
Методологія юридичної науки

PR-CY.ru Rambler's Top100