Ще починаючи з римських часів загальновизнаним є поділ права на публічне (jus publicum) та приватне (jus privatum). Вперше такий поділ запропонував Ульпіан (Дигести Юстиніана). Відповідно до нього, приватне право призначалось для врегулювання та охорони сфери приватних інтересів особи, які ґрунтуються на началах юридичної рівності сторін, що обумовлено недоторканністю їх приватної власності, свободою договору, судовим захистом їх прав та інтересів тощо. Публічне право, в свою чергу, спрямовувалось на регулювання сфери державних та суспільних інтересів, за допомогою цілої низки імперативних (загальнообов'язкових) правил поведінки.
Однак із часом, через істотне ускладнення суспільних відносин, такої класифікуючої ознаки, як сфера охоронюваних інтересів виявилось недостатньо. Тому, поряд із цим критерієм, до уваги став братися також і спосіб та характер впливу права на відносини. Тобто, якщо відносини спрямовані на забезпечення державних та суспільних інтересів і їм притаманні субординація (підпорядкування по вертикалі), владно-організаційні та примусові начала, то вони мають характер публічно-правових. Натомість, приватноправовий характер мають суспільні відносини, які не тільки спрямовані на забезпечення приватних інтересів та виникають між юридично рівними суб'єктами, а й ті, які формуються за їх ініціативою та на засадах диспозитивності у виборі поведінки, тобто шляхом координації.
З огляду на специфіку цього навчального посібника, особливу увагу ми приділимо саме розгляду питань приватноправового регулювання та охорони суспільних правовідносин. Приватне право має цілу низку притаманних йому особливостей, зокрема:
1) предметом приватноправового регулювання, переважно, є відносини з належності майна (статики) та його використання (динаміки);
2) ці відносини виникають на підставі автономії волі учасників та за їх ініціативи;
3) ці відносини виникають та існують між юридично рівними суб'єктами, які є самостійними в майновому розумінні.
Аналізуючи розвиток приватного права в Україні, маємо зазначити, що його основою є саме цивільне право, яке найбільш повно ввібрало в себе всі його ознаки та є фундаментом усього приватного права України. При цьому, слід зауважити, що з огляду на багатозначність поняття "цивільне право" задля його докладного та всебічного аналізу ми в подальшому розглянемо його з погляду чотирьох основних напрямків:
• як галузь права;
• як галузь законодавства;
• як науку;
• як навчальну дисципліну.
Однак, попри важливість цивільного права, потрібно визнати, що тією чи іншою мірою ознаки приватноправового регулювання притаманні також і іншим галузям права, які в своїй сукупності становлять українське приватне право. До таких галузей права, насамперед, слід відносити сімейне право, міжнародне приватне право, а також частково земельне право, екологічне право та трудове право. Дискусійним на сьогодні є питання стосовно місця і ролі господарського права в системі приватного права України. Однак господарське право не лише є рудиментом правової системи України, яке спробувало синтетично поєднати в собі органічно несумісні та суперечливі приватноправові та публічно-правові начала, а й істотним гальмом на шляху до розвитку громадянського суспільства та ринкової економіки. Адже в Україні не було жодних передумов до запровадження дуалізму (двоєдиності) у системі приватного права, і таке штучне його розщеплення та внутрішня конкуренція під час застосування правових норм може негативно позначитися на єдності та одноманітності застосування приватноправових норм.