Як
зазначалось, формально-обов'язкові норми держави, система яких утворює
об'єктивне юридичне право, є результатом цілеспрямованої, свідомої діяльності
держави, певних її органів. Отже, безпосереднім, найближчим джерелом правил поведінки,
що встановлює держава, є свідомість осіб, які входять до складу її відповідних
органів, тобто погляди, уявлення цих людей щодо цілей, змісту і форми таких
правил. Тому така свідомість якраз і вважається юридичною, «правовою»
свідомістю.
Вона,
безперечно, властива не тільки «авторам» юридичних норм, а й усім людям, які
так чи інакше стикаються або можуть «контактувати» а об'єктивним юридичним
правом.
Правосвідомість -'- це система
понять, поглядів, уявлень і почуттів з приводу чинного або бажаного
юридичного права, а також діяльності, пов'язаної з цим правом.
Склад
правосвідомості
У
складі правосвідомості виділяють такіелементи,
1)за змістом правових поглядів —
інформаційний або когнітивний,— знання права (обізнаність із законодавством,
поінформованість щодо змісту юридичних норм); оцінний або аксіологічний
(ставлення до законодавства, до його складових частин — позитивне, негативне,
байдуже); регулятивний — психологічна установка щодо поведінки, врегульованої
правом (схильність, готовність виконувати або, навпаки, порушувати приписи юридичних
норм);
2)за формою (способом) відображення правової дійсності — поняття про правові явища (наприклад, поняття форми права); правові
погляди (наприклад, на роль законів у системі законодавства або причини
правопорушень), правові уявлення (скажімо, уявлення про «образ» судді чи іншого
представника юридичної професії); правові почуття (наприклад, почуття
справедливості закону або судового рішення, почуття особистої відповідальності
за дотримання закону, за виконання вимог договору);
3)за рівнем відображення правової дійсності — правова психологія (це правосвідомість, яка постає з буденної
практики, в процесі зіткнення з конкретними юридичними ситуаціями, а тому формується
здебільшого стихійно, спорадично, несистематизовано; вона не осмислена
теоретично, не впорядкована логічно; у ній переважають не поняттєві форми
відображення правової дійсності) і правова ідеологія (концептуалізована,
логічно систематизована, теоретично осмислена правосвідомість, в якій
переважають «інтелектуалізовані» форми відображення правової дійсності; вона
формується насамперед шляхом юридичної освіти, юридичних наукових досліджень).
Ці обидві частини, «поверхи» правосвідомості можуть включати як інтелектуальні,
так і емоційні елементи (хоча й у різних «пропорціях»), а також як правильні,
істинні, так і помилкові знання про правову дійсність (хоча у теж неоднакових
дозах);
5)за суб'єктами (носіями) правосвідомості — індивідуальна і колективна: а) загально соціальна (загальнонародна),
б) національна, в) класова, г) групова;
6)за характером діяльності носив правосвідомості — професійно-юридична (практично-юридична, наприклад, правосвідомість
суддів, юрисконсультів організацій; науково-юридична, наприклад,
правосвідомість науковців дослідно-юридичних установ, викладачів юридичних
вузів); професійно-не-юридична (наприклад, правосвідомість керівників
підприємств, лікарів, бухгалтерів); непрофесійна (наприклад, правосвідомість
учнівської молоді).
Взаємодія
правосвідомості та правового регулювання
Вплив
правосвідомості на право полягає в тому, що вона:
-
виступає найближчим ідейним джерелом об'єктивного юридичного права;
-
прогнозує і визначає зміни, вдосконалення, розвиток об'єктивного юридичного
права, безпосередньо зумовлює правотворчість;
-
є засобом, «каналом» тлумачення норм права;
-
є духовною (ідеологічною) гарантією забезпечення здійснення права, додержання
законності (проте здатна відігравати і протилежну роль);
-
може використовуватися як інструмент подолання прогалин у законодавстві при
його застосуванні;
-
є чинником вибору доцільного, оптимального варіанта поведінки в межах норми
(зокрема, при визначенні юридичної відповідальності за правопорушення);
-
виступає чинником виховання поваги до права. Вплив об'єктивного юридичного права,
правового регулювання на правосвідомість виражений у тому, що вони виступають
найважливішими джерелами її формування, перетворення і розвитку (щоправда,
зміст, напрямок його впливу може бути неоднозначним: він залежить від якості
законодавства, його відповідності реальним потребам та інтересам певних
соціальних верств; від рівня роботи державного апарату; кваліфікованості і
правової культури юристів; стану законності в країні та ін.).