У вітчизняній і зарубіжній літературі можна простежити різні підходи до аналізу цієї проблеми. Так, типологію бюрократії пропонують проводити за різновидами політичних режимів, за національними, професійними, регіональними та іншими ознаками. Кожний з цих підходів має свої переваги й свої вади, але загалом вони дають змогу сформувати повніші уявлення про сутність бюрократії та про її різновиди (модифікації).

Американський дослідник С.Біялер запропонував класифікувати бюрократію, виходячи з інтересів, які вона реалізує, і виділив, відповідно, три типи бюрократії.

До першого типу належить бюрократія, яка безпосередньо залежить від споживача й керується його інтересами (адміністрація заводів, установ, товариств, кооперативів та ін.). Діяльність такої бюрократії є гнучкою, мобільною, вона враховує зміни умов, кон'юнктури, інтересів тощо.

До другого типу віднесено бюрократію, діяльність якої залежить від політичних лідерів, вона підпорядкована їхнім інтересам, цілям і завданням.

Третій тип складає корпоративна бюрократія, найважливіше завдання якої полягає в забезпеченні власних інтересів і потреб.

Розглядаючи класифікацію бюрократії за ознаками існуючого політичного режиму, можна виділити, відповідно, тоталітарну, авторитарну бюрократію і бюрократію демократичного суспільства з притаманними кожному з її видів типовими характеристиками певного політичного режиму. Окрім того, в рамках загальнотипових ознак вирізняються й специфічні форми. Так, якщо аналізувати тип "тоталітарна бюрократія", то тут можна видокремити такі її форми, як "новий клас" і "номенклатура".

Тоталітарна бюрократія функціонує в тоталітарному суспільстві, де реалізується принцип підпорядкування всіх сфер життєдіяльності суспільства інтересам держави з її всеохопним державним апаратом. У рамках цього типу можна говорити про певні особливості тоталітарної бюрократії в тій чи іншій державі, але тут є й спільні найважливіші риси, до яких можна віднести такі:

1        наявність "ядра" бюрократії, яким є партійна (політична) структура;

2        зрощення партійно-політичного керівництва з державним управлінням;

3        монопольність па'ртійно-політичної влади;

4        некомпетентність партійно-державної бюрократії;

5        відсутність модернізації й реформування соціально-нолітичних відносин;

6        суперцентралізація й надцентралізація тощо.

Узагальнення найважливіших характеристик бюрократії цього типу дозволяють виділити, зокрема, такі:

1        егалітаристську всезагальність як прагнення впливати на всі сфери життєдіяльності суспільства;

2        нічим не контрольовану, необмежену владу бюрократії;

3        репресивно-каральну орієнтацію з надзвичайно широким діапазоном використовуваних форм і методів;

4        корумпованість, зрощення тоталітарної бюрократії з кримінальними силами тощо.

Особливо небезпечною тенденцією сучасних тоталітарних держав є посилення взаємодії й переплетення тоталітарної бюрократії з кримінальним світом, а це таїть велику загрозу не лише для цих держав, а й для міжнародних відносин.

Однією з форм тоталітарної бюрократії є "новий клас", або політична бюрократія, яка, за дослідженнями югославського політика М. Джиласа, є особливим класом власників, який виник у країнах соціалістичного табору після відповідних революцій і завоювання політичної влади. Особливість цього класу полягає в тому, що він не є аналогом класу власників минулих часів, а об'єднує в собі колишніх професійних революціонерів. За соціальним походженням "новий клас" складається переважно з пролетаріату слаборозвинутих держав, завжди виступає від імені робітничого класу, є свідомішим і організованішим в обстоюванні своїх інтересів порівняно зі своїми попередниками. Економічну основу політичної бюрократії становить всеохопна колективна власність, якою ця бюрократія монопольно розпоряджається. У взаєминах з пролетаріатом і біднотою вона прагматична, врахо­вує інтереси інших верств настільки, наскільки це необхідно для утримання своєї влади. Серед головних характеристик "нового класу" Джилас виділяє і його монолітність, відданість колективності, закритість, корисливість та ін. Усі ці обставини й визначили особливий статус "нового класу" в країнах колишнього соціалістичного табору, а це важливо і для аналізу сучасних трансформаційних процесів.

Своєрідною формою тоталітарної бюрократії є й номенклатура. Слово "номенклатура" латинського походження, що в перекладі означає "перелік", "список". У політиці це поняття використо­вується досить широко, одним із значень його є "перелік посад", кадри яких затверджують вищі органи.

Одним із фундаторів дослідження номенклатури як феномена політичного життя є М. Восленський, праці якого надруковані в багатьох країнах. Вони дають змогу всебічно аналізувати ролі й функції номенклатури в суспільних процесах.

Номенклатура, за характеристикою Восленського, є особливим типом чиновників, правлячим класом суспільства, якому належить уся повнота влади з такими її особливостями, як пріоритетність політичного керівництва, монопольність прийняття політичних рішень державного рівня, диктат власної волі через підпорядкування державних і громадських органів партійним структурам та ін.

Номенклатуру правомірно розглядати як експлуататорський клас, оскільки вона, по суті, є володарем соціалістичної власності, монопольно керує економікою й одержує від цього прибутки. Водночас номенклатура є ще й привілейованим класом, користується майже безмежними привілеями й пільгами, які існують лише для неї. Вседозволеність і паразитизм існування номенклатури призводить до надзвичайно тяжких суспільних втрат.