У колишньому радянському суспільствознавстві історико-економічна теорія нації пов'язувалась виключно з прізвищами класиків марксизму-ленінізму, зокрема К.'Маркса, Ф. Ен­гельса, В. Леніна та Й. Сталіна. Це, однак, не зовсім справедливо. За свідченням абсолютної більшості західних учених, класики марксизму-ленінізму проблемами теорії нації спеціально не займались. Для них, заклопотаних проблемами класів, класової боротьби та світової пролетарсь­кої революції, питання нації завжди, за винятком окремих поодиноких випадків (під тиском якихось обставин), були справою другорядною, зайвою, а часто й шкідливою. Хоча окремі думки з національної проблематики вони висловлюва­ли, і часом досить слушні. Але стрункої завершеної теорії нації основоположники наукового комунізму так і не виробили. Для К. Маркса і особливо Ф. Енгельса нація була історичною категорією, яка виникає внаслідок розвитку капіталізму. Головною умовою формування нації, її основними ознаками вважалися спільні економічні зв'язки та спільні класові інтереси. До ознак нації вони також відносили територіальну цілісність та спільну літературну мову. Причому «завоювати політичне панування, піднятись до становища національного класу, конституюватись як нація» міг лише пролетаріат²⁶.

Словом, для основоположників марксизму нація була не загальнонаціональною спільнотою, а національною класовою спільнотою. Якщо ж до цього додати їх сумнозвісні й помилкові твердження про існування т. зв. «історичних» та «неісторичних» націй, а також вкрай некоректний поділ націй на «революційні» та «реакційні», то стане зрозумілим, чому західна етнополітологія так скептико-іронічно ставиться до марксистської історико-економічної теорії нації²⁷.

На Заході більшого поширення набула історико-еконо-мічна теорія нації, розроблена відомим німецьким соціал-демократом Карлом Каутським. Згідно з цією теорією, нація — це «дуже рухоме суспільне утворення», «продукт суспільного розвитку», «один з найбільш могутніх факторів суспільного прогресу». Націю утворює група людей, які, по-перше, розмовляють однією мовою «незалежно від свого характеру і соціального становища». По-друге, проживають на одній території. І по-третє, мають міцні, «повсякденні економічні стосунки»²⁸.

Але першим плагіат здійснив Й. Сталін. Своє сумнозвісне визначення нації він побудував на засадах, запропонова­них К. Каутським, додавши до них одне із положень О. Бауера та К. Реннера. Характерно, що він не зробив при цьому посилань на джерела. Більше того, К. Каутського було оголошено «дилетантом у національному питанні». «Нація,— писав Й. Сталін 1913 р. — є усталена спільність людей, яка склалась історично, виникла на базі спільності мови, території, економічного життя та психічного складу, що виявляється в спільності культури». При цьому він особливо підкреслював: «Лише наявність усіх ознак, взятих разом, дає нам націю»²⁹. Пізніше, вже 1929 р., Й. Сталін повторить усі ці міркування (із незначними змінами), назве їх «російською (русской) марксистською теорією нації» і оголосить її «єдино правильною теорією»³⁰. Тим самим буде накладено «вето» на будь-які дискусії щодо проблем теорії нації на цілі десятиліття.

Отже, розроблена К. Каутським історико-економічна теорія нації, яка, на думку багатьох учених,', мала деякі «раціональні зерна», була певною мірою спотворена Й. Сталі­ним і покладена в основу т. зв. марксистсько-ленінської теорії нації. Звичайно, були в ній і нові «перли», зокрема тверджен­ня про існування двох культур у «кожній національній культурі», розподіл націй на «буржуазні» та «соціалістичні», вищість останніх над першими тощо. Водночас, хоч як це не парадоксально звучить, але зазначена теорія, на нашу думку, увібрала в себе чимало положень етнічної теорії націй. І саме у такому комбінованому вигляді вона проіснувала до середини 80-х років, спричинившись певною мірою до дезінтеграції колишнього СРСР та виникнення цілої низки етнополітичних конфліктів. Тому розгляд етнічної теорії нації становить не лише теоретичний, а й практичний інтерес.