Різні етноси мають різні показники рівня активності („Етнос”
- давньогрецький термін, що етимологічно означає „народ”,
„плем'я”, „зграя”. „Етнос” вживається як науковий термін для визначення всіх типів
етнічних спільностей, причому давні греки, відрізняючи себе від
негреків, саме останніх називали етносами. Етноси є найдавнішими природними
людськими спільнотами, котрі виникають задовго до появи класів і держав).
Розвиток етносів не збігається зі зміною суспільно-економічних формацій.
Водночас є певні фази, етапи, періоди функціонування етнічних спільнот, які
зумовлені також соціально-економічними чинниками, легітимізацією конкретних
територіальних, державотворчих, культурних змін і перетворень. Традиційно
ступені „зрілості” пов'язують з утворенням певних етнічних спільнот - племені,
народу, нації.
У ході етнічних процесів під впливом природних умов, особливостей
господарської діяльності та інших чинників формуються специфічні для даної етнічної
групи спільні риси матеріальної і духовної культури, етнічна самосвідомість. Зовнішнім
проявом цієї самосвідомості є спільна родова назва даної групи - етнонім. З метою
захисту свого існування, дальшого розвитку етнічні групи прагнуть до конституювання
в свою соціально-територіальну організацію - в національну державу. Етногенез (походження
народів) включає в себе як початкові етапи виникнення якогось народу, так і подальше
формування його етнографічних, лінгвістичних і антропологічних особливостей.
Виділяють чотири етапи розвитку націй:
1.міжетнічна сумісність, типова для індустріально-виробничих
суспільств, так званий первісний процес внутрішньонаціонального обміну, коли утворюється
ядро нації із тих етнічних спільнот, які безпосередньо беруть участь в індустріально-виробничому
обміні;
2.перехідний, кризовий період, оскільки нова спільнота неухильно
втягується у другий етап міжетнічної сумісності, коли наростає процес первісного
внутрішньонаціонального користування ролями, набутими на початку шляху. На цьому
етапі індустріально-виробничі суспільства стають індустріально-споживчими;
3.вторинний процес внутрішньонаціонального обміну, коли міжетнічна,
тепер вже власне національна, сумісність досить стабільна і вимагає відповідних
зрілих, формалізованих відносин - більш бюрократичних, природних для діяльності
стабільних соціальних груп і сталих видів поділу праці й споживання;
4.етап міжетнічної сумісності національного типу, який характеризується
рівновагою, відносинами діалогу між основною масою етнічних груп, що беруть участь
у націотворчому процесі.
Ряд політологів вважають, що нація формується на етнічній
основі і що цей процес має три стадії:
академічний, коли певна етнічна група збирає та публікує
народні пісні, легенди, прислів'я, досліджує історію, звичаї і вірування, складає
словники.
культурний, коли відбувається становлення літературної
національної мови, функціонування її в освітніх закладах, розвиток преси, вживання
мови в науці, технічній літературі, у політиці, суспільному житті, побуті освічених
людей.
політичний, коли нація, об'єднана спільною мовою, прагне
державного самовизначення, незалежності, суверенізації.
Національний суверенітет - це сукупність суверенних прав
нації на вільний вибір соціально-економічного та політичного ладу, на цілісну національну
територію, економічну незалежність, на розвиток її мови та культури, на повагу національної
гордості та гідності.
Національний суверенітет - це повновладдя нації, володіння
реальною можливістю розпоряджатися своєю долею. Об'єктивною передумовою суверенітету
нації, її повновладдя виступають національні інтереси, мета та завдання, що стоять
перед нею в конкретній обстановці. В суверенітеті нація знаходить правовий захист,
свободу національного розвитку та національну незалежність.
В 1991 р. почався процес суверенізації народу України.
Здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, 24 серпня 1991 р. Верховна
Рада урочисто проголосила незалежність України та створення самостійної унітарної
держави - України. Її територія неподільна і недоторкана. На її території мають
силу винятково Конституція і закони України, здійснюється захист та охорона національної
державності українського народу. Україна самостійна в вирішенні питань свого державного
життя, здійснює верховенство на всій своїй території, самостійно визначає економічний
статус і закріплює його в законах. Відносини України з іншими державами будуються
па основі договорів, укладених па принципах рівноправності, взаємоповаги та невтручання
у внутрішні справи.