Масові рухи, що виникли в капіталістичних країнах за останні півтора-два десятиріччя, відомі під найменуванням альтернативних, зелених і нетрадиційних. Вони спрямовані на пошуки нових економічних, політичних, культурних форм організації життя сучасного суспільства.

            Цілісна система альтернативних доктрин відсутня. Однак їхні базові ідейно-політичні принципи можна визначити досить чітко. Каркасом зазначених доктрин є нова, постматеріальна система цінностей, яка переносить акцент з матеріальних благ і доходів на нематеріальні потреби – самореалізацію особи, участь у громадському житті, визнання з боку суспільства тощо. Основний наголос робиться на обґрунтуванні необхідності зміни обличчя існуючого суспільства (капіталістичного і соціалістичного), а також світу, що розвивається шляхом виходу за його межі, спираючись на новий тип виробництва і створення децентралізованих суспільних структур.

            Альтернативні рухи не виступають від імені якогось класу. Їхня соціальна база досить строката. Проте серед прихильників цих рухів переважають чоловіки, а не жінки, одинокі, а не сімейні, молодь, жителі міст. І все ж при всій соціальній неоднорідності ядром цих рухів є нові середні шари. Саме це визначає їхнє ідеологічне обличчя.

            Виникнення альтернативних рухів зумовлене кількома факторами, а саме: руйнуванням традиційних ціннісних орієнтацій, відсутністю умов для саморозвитку і самовдосконалення особи, тотальною загрозою природним основам життя, поглиблення нерівності між суспільними групами і регіонами.

            Альтернативні концепції спрямовані на трансформацію особи і суспільства. Використовуються утопічні ідеї: віра в добро, розум, надія, настанови на щастя, відданість ідеї прогресу, який розуміється здебільшого в контексті розвитку і самовдосконалення особи. В повному обсязі відтворюються утопічні ідеї комуністичного суспільства: справедливий розподіл благ, властива суспільному організмові в цілому і окремим його елементам, гармонія єднання людини з природою, безпосередня участь усіх в прийнятті рішень.

            Як антибуржуазна утопія альтернативні доктрини мають позитивний потенціал, оскільки спрямовані на критику існуючого ладу. Її відправна точка – усвідомлення небезпеки екологічної катастрофи.

            Основні принципи альтернативних поглядів на організацію суспільного життя такі: в сфері економіки – перехід від завдання досягнення матеріального добробуту до цілі матеріальної достатності. В політичній сфері ‑ створення нового типу демократії, яка передбачає децентралізацію влади і широку політичну активність на масовому рівні. У сфері розвитку особи – необхідність удосконалення внутрішнього світу. Поширена ідея, згідно з якою механізми організації природи повинні бути взірцями організації суспільства, а соціальна рівновага ‑ копією рівноваги в природі.

            В основі всіх альтернативних доктрин лежить концепція "політичної екології". Вона ставить за мету обґрунтувати необхідне поєднання зусиль, спрямованих на збереження оточуючого середовища, із завданням демократичного руху в боротьбі проти індустріального суспільства.

            Марксова концепція відчуження переноситься на природу. Вважається, що панування людини над природою обертається її повним підкоренням складній техніці. Тому боротьба за нову технологію, спосіб виробництва є водночас боротьбою за справедливе суспільство і збереження оточуючого середовища.

            Передбачається обмеження економічного зростання. Акцент робиться на вдосконалення людини, її взаємовідносинах з природою. Висунення на перший план екологічних завдань означає пошук цілей та орієнтирів, здатних конкретизувати постматеріальні цінності. Наголошується на небезпеці поглиблення науково-технічної революції. з точки зору альтернативістів, трансформація суспільства передбачає створення принципово нової картини світу і уявлення щодо людської природи. Вона повинна ґрунтуватися на ініціативі, психологізмі, релігійному досвіді

 та відході від західного матеріалізму. Відповідно головний удар спрямовується проти раціоналізації наукових знань і розуміння суспільного процесу. Знімається питання про класове панування, експлуатацію, класову боротьбу. Підкреслюється, що екологічне суспільство неможливе без радикального перерозподілу багатств землі і засобів виробництва на засадах децентралізації. В деяких моделях, які орієнтують на самозабезпечення, заперечується ринкова система, які державне регулювання економіки. Висловлюється думка, що врятувати людину може лише відмова від вартісних відносин у господарській діяльності, поступове розширення самообслуговування в межах групової самодіяльності. Поряд з цим проголошується необхідність "плюралістичного компромісу" – поєднання альтернативної економіки з великомасштабним сучасним виробництвом.

            Основа перебудови економічних і політичних відносин – "демократія прямої участі". Вона невіддільна від таких політичних принципів, як подолання дискримінації, гарантія прав меншості.

            Свобода проголошується принципом соціальної організації, який здійснюється на всіх рівнях.

            Стверджується гасло "держава ‑мінімум". Політична мета вбачається в радикальному обмеженні та деідеологізації влади. Заперечується представницька демократія як механізм відчуження народу від влади, концентрації влади в руках еліти, соціальної і політичної нерівності громадян.

            У політичному плані центральною є концепція "базисно-демократичної політики", яка означає децентралізовану пряму демократію, надання переваги рішенням базису, широкої автономії і права на самоврядування децентралізованим об'єднанням на місцях. Йдеться про перерозподіл влади, перехід до общинної організації, яка ґрунтується на повному самоврядуванні.

            В основі такого підходу – уявлення про непорушний зв'язок економічної і політичної децентралізації. Не випадково в проектах, спрямованих у майбутнє, іноді заперечується політичний масштаб держави-нації. Державному устроєві протиставляється регіоналізація. На глобальному рівні йдеться про планету федерацій, а не планетарну спільність.

            Отже, передбачається створити децентралізоване суспільство, котре б складалося з дрібних політичних одиниць. Це створило б умови для прямої участі і контролю громадян в усіх сферах суспільного життя. Однією з головних вважається проблема рівності як соціальної цінності. Проте підхід до неї новий, нетрадиційний, зокрема в тому плані, що сучасне покоління, споживаючи безліч корисних копалин, дискримінує майбутні покоління. Трагічного характеру набуває міжнародна нерівність.

            Універсальним засобом оздоровлення суспільства вважається утвердження нових цінностей. Першою з них є особиста аутентичність. Мається на увазі, що життя – це благо тільки за умови, що його зміст і стиль відповідають схильностям та покликанням людини. Другою цінністю вважається самовизнання. В політиці це означає право вибору, який би диктувався винятково свідомим прагненням свободи і справедливості. Третя цінність – первинна колективність, яка забезпечує повернення до примату територіальних зв'язків над соціально-економічними.

            Загалом альтернативні доктрини містять у собі чималий гуманістичний потенціал і вже тому не виключається зростання їхньої ролі у майбутньому.