Фашистська політична доктрина відрізняється неймовірною мішаниною фрагментів, насмиканих із різноманітних політичних і філософських течій, що були модними в націоналістичних колах Німеччини та Австрії на початку XX ст. Серед світоглядно-філософських авторитетів нацизму слід назвати імена Артура Шопенгауера, Фрідріха Ніцше, Карла-Густава Юнга.

            У політичній доктрині фашизму індивід – це ніщо. Він має "розчинитись" у вищій силі нації та відчувати гордість від участі в ній. Адольф Гітлер, найвищий політичний та ідеологічний авторитет фашизму, писав: "Тільки ідеалізм приводить людей до добровільного визнання примусової сили і тим самим перетворює їх у пилинку, в атом, спонукаючи їх відмовитися від будь-якого права на особисту думку, особисті інтереси, особисте життя й щастя." Таке схиляння перед силою становить сутність політичної організації, в якій індивід відмовляється від себе на користь нації. Мета виховання, згідно з фашистською ідеологією, – вміти "стерти" з людської поведінки контури особистісного "Я". Ще у школі школяр повинен навчитися мовчати не тільки тоді, коли його лають справедливо – він мусить мовчки терпіти несправедливість, якщо це необхідно. І яким же буде результат такого виховання? "В народній державі народний світогляд, врешті-решт, приведе до виникнення тієї благородної ери, коли люди вбачатимуть своє завдання не в покращанні порід собак, коней, котів, а у звеличенні самого людства, ери, коли одні свідомо й мовчки будуть відрікатися від себе, радісно собою жертвувати", – писав Гітлер.

            Ці ідеї закорінені в теорії К. -Г. Юнга, який стверджував, що у психіці людини найглибший шар – колективне підсвідоме. За Юнгом, людині більше притаманна самовідданість, аніж егоїзм. Гітлер прекрасно розумів, що філософія самозречення швидко дійде до свідомості тих, чиє економічне становище позбавляє будь-якої можливості особистого щастя. Тому він відкрито заявляв: "Ми звертаємося до величезної армії людей, які настільки бідні , що їх власне існування не є найвищим у світі багатством". Проповідь самопожертвування набрала у фашизмі очевидної мети – обґрунтувати необхідність існування та діяльності вождів, їхнього володарювання над масою.

            Здійсненню цієї мети багато в чому посприяли ідеї Ф.Ніцше про "надлюдину". Тільки "надлюдина" здатна подолати негаразди й прикрощі, якими переповнені реалії суспільного життя. Вона здатна покінчити з розпустою та брехнею. В цій боротьбі, війні "надлюдина" має право нехтувати приписи моралі, руйнувати сталі традиції, вирішувати долю людей.

            У фашистській ідеології цінності демократії, лібералізму нічого не варті, бо вони розбурхують старі інстинкти людини. Через політичну конкуренцію, боротьбу за владу демократія гальмує єдність нації. Тоталітарна держава – ідеал суспільного ладу політичної доктрини фашизму. Природа цієї держави дозволяє вести війну. Війна робить націю сильною і загартованою, запобігає її "гниттю". Кожне покоління мусить мати свою війну. Той народ, який не зможе завоювати собі життєвий простір, має загинути, заявляв Гітлер.

            Дуже своєрідно фашизм визначав політику. Гітлер підкреслював, що політика – це мистецтво здійснення боротьби народу за життя, за його земне існування. Зовнішня політика – це мистецтво забезпечення народові необхідного життєвого простору в необхідних розмірах, якості й формах відповідно до його расової цінності й чисельності. Внутрішню політику гітлерівці розглядали як функцію зовнішньої політики, що мала надати могутності в боротьбі за існування, бо народ лише тоді може забезпечити собі необхідний життєвий простір, якщо має достатню кількість солдатів в селян (останні необхідні, щоб забезпечити всім необхідним армію).

            Ідеї расизму покладено в основу фашистського світогляду. Ось картина світу, яку малювали німецькі фашисти. На світі існує лише один вид істот. Це – арійська, нордична, тобто німецька, раса. До її складу входять німці та деякі народи німецького походження.  Кров, що тече в їхніх жилах, є носієм героїчного духу. Ця кров надає особливу інстинктивну мудрість, що не залежить від інтелекту. Тільки німці, арійці є власне людьми.

            Фашисти будь-якої національності формували свою ідеологію саме на засадах національної виключності, месіанської ролі свого народу.

            Світове співтовариство 10 грудня 1948 р. рішенням ООН засудило антигуманні фашистські режими. Але з закінченням другої світової війни фашизм не щез, а пристосувався до нових історичних умов.

            Модифікований повоєнний фашизм нині зветься неофашизмом. Расизм, який був невід'ємною складовою фашизму, став підвалиною і неофашистської ідеології.

            Неофашистів, як і їх попередників, вирізняє антигуманний погляд на індивіда. Вони розглядають людину як нікчемність, яка не має самостійного значення.

            Неофашизм як політична течія виник у 60-х рр. XX ст.; тоді ж формувались його ідеологія та неофашистські організації у всьому світі. Неофашистські організації діють практично в усіх країнах Європи, Америки, більшості країн Азії, в Австралії та країнах Африки. Як не парадоксально, але резиденція світового Всесвітнього союзу нацистів знаходиться недалеко від Білого дому у США – країни усталеної демократії.