Радикалізм

Багато в чому відмінною від лібералізму є така течія, як радикалізм. Радикалізм (від лат. radikalis - докорінний) - політична течія, яка обстоює розрив з визнаною традицією, виступає за рішучі методи у вирішенні питань політичної теорії і політичної практики, не змінюючи соціально-економічних основ суспільного ладу.

Як політична теч і я радикалізм виник у XIX ст* Його представники вимагали проведення демократичних реформ при збереженні соціально-економічних основ самого ладу.

Соціального опорок» радикалів е дрібні і середні власники, що дотримуються республіканських і антиклерикальних поглядів, частина ліберальної інтелігенції, заможне селянство, середнє чиновництво.

Радикалізм як політичну течію характеризують: стійке надання переваги рішучим методам перетворень, динамічні зміни поглядів і дій;

звернення до простих форм вирішення складаних проблем, прагнення до форсування подій; забезпечення диктаторських методів; обстоювання демократичних перетворень без врахування меж підтримки їх масами; прагнення поліпшити соціальне законодавство; розширення інтеграції, насамперед західноєвропейської; розвиток міждержавних відносин без дискримінації тощо.

У країнах Східної Європи організаційні структури радикалізму не склалися, однак як позиція, напрям суспільно-політичної думки, методи дій, політичної діяльності він має свої особливості.

 Радикалізму політики сьогодні властиві пошук простих способів розв’язання складаних проблем; прагнення твердо запрограмувати зміни; абсолютизація можливостей раціонального управління? намагання форсувати події, що призводять до розриву між засобами і цілями політичної дії (цілі можуть бути шляхетними, засоби реалізації — безчесними); стійке тяжіння до використання крайніх засобів політичної дії, що породжує імпульси до насильства, віру в ефективне розв’язання за його допомогою будь-яких політичних проблем? прояви правового нігілізму, що розглядається як вияв свободи, політичний запас та і й. Вказуючи на риси сучасного радикалізму, слід підкреслити, що його не слій плутати з екстремізмом.

Екстремізм.

Політичний екстремізм (від лати. Extremus - крайній) — це схильність до крайніх поглядів і методів у політиці та ідеології. Особливостями вияву екстремізму є ігнорування реального аналізу політичної ситуації; прагнення прискорити події; нерозуміння законів виходу суспільства з кризи, зокрема з політичної кризи; невміння співставляти масштаби і швидкість змін, що відбуваються; прагнення підкорити політичний процес волі, без урахування співвідношення політичних сил, логіки політичного процесу; правовий нігілізм, руйнування державних і політичних структур, що історично склалися; ставка на силові методи.

Розрізняють екстремізм правий і лівий. Правий екстремізм — ультрареакційні течії, які поділяють устремління фашистів, неофашистів.

Лівий екстремізм проявляється в теоретичних платформах, діяльності псевдореволюційних організацій. Це анархізм, троцькізм, маоїзм та ін.

Найбільш крайнім виразом політичного екстремізму є тероризм. Наприклад західноєвропейської політичної науки, який вивчає тероризм, називається тереологією. Тероризм не е течією політичної думки , "теоретичний тероризм" - це нонсенс. Тероризм (від лати, terror -страх, жах) являє собою політичну практику, одну з форм державної політики, в основі якої лежить систематичне залякування, провокації, стабілізація суспільства насильством.

Терор (а не тероризм) як насильство, політичне вбивство своїм корінням сягає в сиву давнину. Як рух, тероризм пов'язують з XIX та XX ст. Саме в цей година формуються "червоний" якобінський і "білий” роялістський режими (1815-1816 рр.) у Франції, терор російських народовольців. У програмі "Народної волі" ставилася за позначку дезорганізація уряду шляхом терору.

У сучасних умовах тероризм як вияв політичного екстремізму не є явищем національним. Небезпека терору полягає в тому, що порушується природний шлях соціального руху, не реалізуються демократичні форми організації суспільства, вільного волевиявлення особ. Боротьба проти світового тероризму — одне з найскладніших завдань демократичних сил.

Анархізм.

            Анархізм (від грецького anarchia - безвладдя, стихійність, неорганізованість, безладдя, хаос) - соціально—політична течія, що спрямована на звільнення від всіх форм політичної, економічної і духовної влади, заперечення держави як форми організації суспільства та її владного впливу, утвердження досягнення нічим не обмеженої свободи людини як своєї мети.

Як суспільно-політична течія анархізм формувався в 40-70-х долях XIX ст. у країнах Західної Європи, де була значною частка дрібнотоварного і ремісничого виробництва.

У XIX ст. анархізм поширюється у Франції, Швейцарії, Італії, Іспанії і США Певний вплив він мав серед народників Росії. Активність анархізму спостерігалася в період російської революції 1905-1907 років. У революції 1917 долі анархізм подекуди перероджується в прямий бандитизм.

Сучасний анархізм не додав нічого нового до традиційного і характеризується такими ознаками; уявлення про державу як абсолютне зло? заперечення будь-якої влади, у тому числі і державної, тлумаченні її як посягання на свободу людини; утвердження повної свободи без будь-яких меж; відмова від організованості і дисципліни як засіб переходові до суспільства без класів, держави і політики; вимога негайного здійснення соціальної революції, встановлення бездержавного суспільного л4ду, руйнування усіх форм суспільного життя; відмова від матеріальних і духовних цінностей (у тому числі політичних), які виробило людство;

захист дрібної приватної власності, дрібного землекористування:; розгляд майбутнього бездержавного, неполітичного суспільства як федерації виробничих асоціацій, комун, що гарантують свободу особ і є формою самоорганізації і самоврядування.

Анархісти недооцінюють значення політики, регулятивну роль держави. Невизнання політичної влади як важливого і необхідного інституту суспільного життя неминуче призводить до невизнання влади взагалі і демократичних форм реалізації її зокрема. Визнання влади — це контроль над нею, невизнання її - не що інше, як обман або самообман, оскільки влада стає безконтрольною з бокові громадян.

Історично анархізм як політичне явище поширюється в ситуаціях крайнього відчаю, криз, у переломні моменти. Наприкінці XIX — на початку XX ст. виник особливий його різновид — анархо-синдикалізм.

Анархо-синдикалізм - це громадсько-політична позиція, прихильники якої вважають собі складовою частиною соціалістичного й робітничого руху, відстоюють ідеали самоуправління, федералізму, профспілкової демократії, незалежності трудових колективів.                      

Прояви анархістської активності спостерігаються й досі. Серед певної групи населення укорінюється прагнення повернути до життя ідеї анархістів, створити певні організації. Анархізм зберігається в країнах Західної Європи, Америки у вигляді різних федерацій, груп та ін. Вплив останніх невеликий, але як реальність він не може не враховуватись у політиці.

Соціальну опору анархізму становлять дрібні власники, частина  робітничого класу, декласовані елементи, окремі прошарки інтелігенції.