Консерватизм.

     У розвитку світового політичного процесу помітне місце посідає консерватизм. Це слово походити від французького conservatisme (лати. Conservare), що означає "зберігати", "охороняти'.

Консерватизм - суспільно-політична течія, що характеризується прихильністю до усталених суспільних порядків, соціальної та політичної стабільності, ревним ставленням до традицій і звичаїв, системи духовних і політичних цінностей, раціональністю, стриманістю в здійсненні чисельних соціальних змін, протистоянням поспішним рішенням й радикальним перебудовам, утвердженням поступового розвитку, щоб майбутнє не знищувало минулого.

Ідеологія консерватизму розглядається як один із структурних найважливіших компонентів сучасних політичних ідеологій. Носіями ідеології консерватизму є соціальні групи, шари і класи, зацікавлені в збереженні традиційних суспільних порядків або в їхньому відновленні./ У структурі консерватизму виділяються два ідейних шари. Один орієнтується на підтримку усталеності суспільної структури в її незмінної форми; іншою - на усунення протидіючих політичних сил і тенденцій і відновлення, відтворення колишньої. Різні напрямки і форми консерватизму виявляють загальні характерні риси. До них відносяться: визнання існування   морально-релігійного   порядку   і   недосконалість людської природи; переконання в природженій нерівності людей і в обмежених  можливостях  людського  розуму;  твердження про необхідність жорсткої соціальної і класової ієрархії і переваги устояних суспільних структур і інститутів. Політична ідеологія консерватизму в деякому змісті носить вторинний характер, оскільки похідна від інших ідеологічних форм.

Консерватизм як напрям у західній політології, філософії, соціології виник у відповідь на численні соціальні зміни, що розхитали європейський порядок із середини XVIII ст. у зв'язку з крахом феодалізму. Поняття "консерватизм" вперше було використано французьким письменником Ф.Р.Шатобріаном. Загальновизнаним теоретиком та ідейним натхненником консерватизму вважають англійського філософа Є.Берка. Європейський консерватизм репрезентований також такими політичними діячами і мислителями, як С.Колрідж, У.Вордсворт, Ф.Новаліс, Л.Бональд, Ж.Местр та ін., котрі виражали інтереси передовсім земельної аристократії й великої торговельної буржуазії. На зламі XIX—XX ст, консерватизм репрезентує представників буржуазних кіл, які визначають і приймають капіталістичний шлях розвитку західного суспільства, проте чинять опір окремим його новим, сучасним формам і тенденціям (А.Мель-віль).

Консерватизм як політична течія не є незмінним. Щоразу, коли країни Заходу перебудовували свої економічні і суспільні відносини, оновлювали виробничу технологію, відроджувалися здавалося б давно забуті духовні цінності та ідеї. Завжди існували суспільні верстви, класи, які дбали про збереження попередніх порядків, забезпечували їм багатство, владу і привілеї. Водночас консерватизм надавав розвиткові суспільства певної сталості, виконуючи роль гальма на крутих поворотах історії. Самі прогресивні тенденції суспільного розвитку виростали з минулого ї вимагали його підтримки.

Кризу "модерніті' у середині 70-к років привела до виникнення нової моделі розвитку. Становлення постіндустріального суспільства на Заході ознаменувало розвиток неокоисерватизму, у 7€)-80-х долях він мав широку соціальну базу. Значною мірою неоконсерватизм спирався на частину "старого середнього класу" — дрібних торговців та підприємців у традиційних галузях індустріального виробництва, священнослужителів, фермерів, військових, які були не задоволені "державою добробуту" з її великими податками, діяльністю корпорацій, знеособленою власністю, могутніми профспілками, поширенням масової культури.

Неоконсерватизм

Неоконсерватизм є реакцією з боку ліберальних технократів і власників на появу альтернативних пізньому капіталізму ідеологій лівого і правого напрямку. Однак ця реакція могла бути дійовою лише за умови, якщо одночасно здійснювався синтез ліберально-технократичним ідей та концепцій, що висувались "альтернативі стами*. Неоконсерваторам вдалося здійснити такий синтез. Американські неоконсерватори мали рацію, коли зазначали, що неоконсерватор — це ліберал, що визначає значення традицій та соціокультурних факторів суспільного розвитку. Звідси виникає своєрідне сполучення в неоконсерватизмі ліберально-технократичної прихильності прогресу, свободі, традиційним цінностям (сім'ї, культурі, порядку, почуттю обов'язку) .

Особливу роль у поступальному розвитку країн Заходові неоконсерватизм відіграв на початку 90-х років. На відміну від 80-х років цей період характеризувався орієнтацією на проблеми освіти, культури, якості життя. Нові консерватори домоглися найбільшого економічного зростання, піднесення національної свідомості ..

Отже, для неокоисерватизму останніх десятиліть характерно;

В економіці — заміна реформістської моделі розвитку монетаристською моделлю, яка орієнтована на визволення приватного бізнесу від надмірного державного втручання, всебічне заохочення ринкових відносин, приватного підприємництва;

у соціальній сфері - існуючий гнучкий ліберально-реформістський курс поступається "жорстокій економії", "економічному реалізму", анти егалітарним тенденціям, соціальні витрати скорочуються;

у політичній сфері — переорієнтація щодо проблем політичної влади, демократії, функцій і прерогатив держави, бюрократії в бік посилення елітарних тенденцій та антибюрократичних настроїв. Ставитися завдання функціонального посилення політичної системи, пошуку ідей і підходів до створення гнучкіших структур влади, зміцнення законності й порядку.

Успіх неоконсерваторів багато в чому пов'язаний з усвідомленням ними необхіднос ті соціально-економічних і політичних змін у суспільстві, які викликані технологічною революцією та суперечностями сучасної цивілізації .

Неоконсерватизм виступає як могутня інтелектуальна сила в більшості країн Заходові. Це торі у Великобританії, голісти у Франції, республіканці в США, християнські демократи в багатьох європейських країнах. Спостерігається поширення консерватизму від США і Канади до Австралії та Японії.

|     Знання сутності і рис консерватизму дозволяє зрозуміти європейський і світовий політичні процеси, дає уявлення про міжнародний ) політичний досвід, місце в ньому вітчизняної політичної ситуації та  необхідність структурних змін у ній.

     Якщо на Заході консерватизм на початку XX ст. оформився в складну соціально—політичну течію, то в Російській імперії він не ставши позитивною силою. Видатний філософ С.Булгаков писав з цього приводові: "Велике / нещастя російського політичного життя крається в тому, що в ньому не— у/ має і не може сформуватися справжній (англійський) консерватизм". Він розрізняв такі поняття, яка консерватизм і реакційність. У консерватизмі філософ вбачав "дух вічності", який зберігається і відповідає духу /° політичного плюралізму,

У сучасній політичній реальності в Україні консерватизм наявний лише як позиція. Консерватизм як реальність тільки формується Свідченням цього е заяви про створення консервативної партії, розробка її програмних цілей, формування політичних національних орієнтацій.

     Знання сутності і рис консерватизму дозволяє зрозуміти європейський і світовий політичні процеси, дає уявлення про міжнародний політичний досвід, місце в ньому вітчизняної політичної ситуації та  необхідність структурних змін у ній.

Консерватизм у житті й політиці е необхідним моментом на шляху становлення демократії.