Як поняття "лібералізм" потрапив до політичного словника Європи у 30–40-х рр. XVII–XVIII ст. Ідейно-моральне ядро класичного лібералізму утворили такі положення: абсолютна цінність людської особистості та рівність від народження всіх людей; автономія індивідуальної волі; раціоналізація і доброчинність діяльності людини; визнання невідчужуваності прав людини на життя, свободу, власність; створення держави на основі консенсусу з метою збереження й захисту природних прав людини; договірний характер відносин між державою та індивідом; обмеження обсягу і сфер діяльності держави; захищеність від державного втручання в особисте життя людини і свобода її дій (у рамках закону) в усіх сферах суспільного життя; утвердження вищих істин розуму як орієнтирів у виборі між добром і злом, порядком і анархією.

            Лібералізм – це насамперед уявлення про самодоздатність особистості та її прихильність до свободи, яка сама є цінністю. Але специфіка лібералізму передбачає не "дух свободи " як такий, а розроблення інституціонально-правових умов його забезпечення. Комплекс цих умов створює систему конституціоналізму, яка дозволяє в принципі вирішити дилему: закони створюються самими людьми (правління народу) – нема нічого вищого від закону (верховенство закону). Система конституціоналізму своєю чергою спирається на правила й процедуру творчого представництва і містить: 1) обмеження діяльності законодавців, суворо регламентоване процедурою законотворення й встановлення певних його меж, аби воно не могло порушувати основних прав і свобод громадян; 2) механізми забезпечення відповідності нового законодавства всій системі верховенства законів.

            Історично виникнення класичного лібералізму пов'язане з появою нових для феодального суспільства груп власників. Однак у класичному лібералізмі свобода ще не вступає в драматичні відносини з новими капіталістичними відносинами. Свобода розглядається як рівна, як свобода для всіх, а індивідуалізм – як розвиток і самовираження особистості назустріч іншій особистості з огляду на загальну громадську справу.

            Видатним ідеологом буржуазного лібералізму Франції першої половини XIX ст. був Бенжамен Констан. За Констаном, свобода утверджується не через владу народу, а через незалежність індивіда від державної влади. Свобода людини – це особиста, громадянська свобода. Права громадянина існують незалежно від державної влади і є для неї недержавними.

            Як політична течія лібералізм розвивався не лише  в Західній Європі, США, а й у Російській імперії. Виникнення в Росії у першій половині XIX ст. ліберальних державно-правових ідей і теорій обумовлено насамперед розвитком капіталістичного ладу, постійним зростанням кількості мануфактур із застосуванням найманої праці, розвитком внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Розуміння того, що всьому перешкоджає кріпосне право, підсилювало спостереження економічних успіхів передових країн Європи. Буржуазія, яка тільки зароджувалася, не склалася у самостійний клас, була економічно й політично слабкою, тісно пов'язаною з феодально-абсолютистською системою. Тому російський лібералізм мав не лише помірний, обмежений, а й напівкріпосницький характер.

            В останній третині XIX ст. почав складатися новий тип лібералізму – неолібералізм, або "соціальний" лібералізм. Під назвою "кейнсіанство" поступово утвердилася відповідна система економічних поглядів, яка передбачала посилення економічної та соціальної ролі держави. Реалізація кейнсіанських принципів покликана пом'якшити, попередити економічні кризи або навіть усунути їх, а отже, зміцнити капіталізм.

        Неолібералізм — напрям в економічній теорії, що базується на неокласичній методології і захищає принципи саморегулювання економіки, вільної конкуренції та економічної свободи) Ринок розглядається як ефективна система, що якнайбільше сприяє економічному зростанню і забезпечує пріоритетне становище суб'єктів економічної діяльності. Роль держави неолібералізм обмежує організацією та охороною побудованої на класичних засадах економіки. Держава має забезпечувати умови для конкуренції і здійснювати контроль там, де конкуренції бракує. Функції держави щодо соціальної сфери неолібералізм розглядає у зв'язку зі способом перерозподілу суспільних доходів, що ставиться в залежність від успіхів економіки і сприяє її розвитку.

       Ідеологія й політика лібералізму має чимало прихильників. Нині ліберальний рух налічує близько 110 партій. Лібералізм як політична доктрина існує і в Україні. Його прихильники дедалі активніше виступають за створення механізму вільного ринку, забезпечення умов для різних форм економічної діяльності, розвиток конкуренції.