Латинське слово cultura перекладається як оброблення, плекання чогось, шанування. У широкому розумінні воно означає сукупність духовних і матеріальних осягнень людства, накопичених за його історію. Саме цим культура відрізняється від природи. У вузькому значенні — це певна сума духовних і матеріальних здобутків якоїсь суспільної групи, що передається наступним поколінням. Культура, таким чином, визначає відповідний рівень історичного розвитку певного суспільства.

Етимологічний аналіз показує спорідненість понять "культура” і "культ” (від лат. cultus — поклоніння), це вплинуло на тенденції трактування культури як сукупності цінностей, які заслуговують на особливу пошану. Спочатку це поняття вживалося в Італії, Франції та Англії лише як ознака плекання чогось (наприклад культури обробітку землі, певних рослин, тварин чи навіть літературної, мистецької діяльності). Пізніше це поняття почало все більше вживатися як ознака певного рівня духовного розвитку людини, її досконалості. Згодом це поняття почало замінятися поняттям "цивілізація”. У Німеччині поняття "культура” спочатку використовуалося як синонім поняття "освіченість”, "вченість”. Німецький мислитель Йоганн Гердер визначив культуру як історичну "національну формацію”, що визволяється з природного варварського стану, воні є головним стрижневим чинником, що об’єднує людство. Серцевиною культури, вважав він, виступає релігія, яка принесла народам й саму культуру. За Гердером, структура культури складають мова, наука, мистецтво, ремесла, здобутки матеріального виробництва. Окрім цього, сюди він включив і суспільни інститути, називаючи їх поняттям "управління”. Кожна нація витворює свою культуру, Гердер прослідкував це на прикладах історії культури Сходу, Античності, Середньовіччя, Нового часу.

Майже одночасно Кант визначив культуру як певну систему моральних норм і правил, що їх осягає людина в процесі свого вільного розвитку. ХІХ ст. Стало часом, коли культуру поєднали, з однієї сторони, із розвитком особистості іі вдосконалення, з іншої — із державою та її політикою. Розглядаючи культуру як певний результат діяльності, можна розрізнити її за структурою на суспільну, духовну та матеріальну. Кожна з них у свою чергу поділяється на видові культури, наприклад духовна — на правову, політичну, філософську, релігійну, етичну, естетичну тощо.

Водночас поняття "культура” включає в себе певний тип міжлюдських відносин, які притаманні особистостям, суспільним мікро- і макрогрупам (культура вчителя, міська, сільська, класова, національна). Загалом, пробуючи дати визначення, зазначимо, що культура — це система відносин і водночас процес творення та відтворення її складових елементів у ряді поколінь, які змінюють одне одного. Деякі теоретики стверджують, що культура — це "сукупність” способів і прийомів організації, реалізації та поступу людської життєдіяльності”, це локалізоване в просторі та часі соціально-історичне утворення, що специфікується за історичними типами або за етничними, континентальними чи регіональними характеристиками людства”. Видно, найширше визначення поняття "культура” дав італійський мислитель Джамбаттіста Віко: культурою є все те, що твориться людиною.

Важливим видом культури є політична культура. Це поняття стало широко вживатися лише ХХ століття, оскільки раніше використовувалося  поняття "національний характер”, суть якого зводилася до з’ясування національних особливостей, специфіки поведінки, традицій, стереотипів і системи цінностей тієї або іншої нації. Це поняття трактувалося як "комплекс моральних, культурних, політичних та інших учвлень, властивих певній нації та закріплених у традиціях”. Пошуки адекватного трактування поняття "політична культура” продовжувалися й далі, майже класичним вважалося визначення американців Сіднея Верби, Габріеля Алмонда та Л. Пайя цього поняття як особливого типу орієнтації на політичні об’єкти, до яких належить і політична система. Це суб’єктивний потік політики, який наділяє значенням політичні рішення, впорядклвує інститути та надає соціального значення індивідуальним діям. Алмонд і Верба лаконічно сформулювали, що "коли ми говоримо про політичну культуру суспільства, то ми маємо на увазі політичну систему, інтернаціоналізовану в знаннях, почуттях та оцінках членів суспільства”. Дещо пізніше психоаналітик Пай висловився ще лаконічніше — "політична культура — це психологічний вимір політики, який висловлено в узагальнюючій формі”.

Останні десятиліття дали ще більщий плюралізм думок. Визначення поняття "політична культура” можна звести до чотирьох типів: узагальнених як орієнтації на політичні об’єкти; писхологічних, коли кульура розглядається як поведінкові акти; об’єктивних, коли культура визначає в них об’єкти влади, які дозволяють певну поведінку учасників, що є допустимою для даної політичної системи; евристичноі, коли культура розглядається як абстрактна конструкція придатна для аналізу. Саме цей останній тип, до речі, рекомендований Міжнародною асоціацією політичної науки, коли від вчених вимагається давати не оцінку дій, а лише їх вивчати.

Поняття "політична культура” почало спеціально вивчатися в колишньому СРСР лише від 80-х р. Сьогодні маємо досить широку палітру визначень політичної культури: це й втілення ціннісно-змістовної детермінації політичної активоності людини в різних формах (Пугачов); і в певному розумінні — це комплекс уявлень тієї чи іншої національної або соціально-політичної спільноти про світ політики, закони та правила його політичного функціонування (Михайло Марченко). В Україні політичну культуру визначили як стабільну відповідність способу та результату поведінки суб’єкта культурним імперативам — цінностям, знанням, нормам, принципам, що функціонюють у сфері політики, прийняті та реалізуються на практиці (Іван Дзюбко). Більш вдалими видаються визначення, що політична культура становить культуру політичної свідомості, ступінь цивілізованності характеру та способу функціонування політичних інститутів, усієї сукупності механізмів виявлення системи влади (Михайло Сазонов), або що це система знань і уявлень політичних класів, верств, малих соцільних груп, окремих індивидів про владу, державу та політику; орієнтація й активність у сфері політичних відносин, дій народних мас; рівень розвитку державних і громадсько-політичних інститутів. У свою чергу Кухта пропонує натсепне визначення: політична культура становить владний аспект усякої національної культури, відображений у системі поглядів, почуттів, цінностей та уявлень, які реалізуються в полятичних відносинах і діяльності політичних суб’єктів.