Однією з головних задач  політичної модернізації є наявність і формування справжньої еліти, здатної вивести суспільство на шлях сучасного цивілізованого життя. Кінець XX ст. унікальний розумінням того. що суспільні зміни вже не можуть відбуватися методом спроб і помилок, нав'язуванням соціальній царині способів її організації. Світова цивілізація вистраждала загальний соціально-техніко-економічний маршрут, що наповнює міркування про "осібний", або "третій", шлях цивілізаційного розвитку конкретним, конфліктно-катастрофогенним змістом. Місія еліти модернізації полягає в утвердженні й пріоритеті спільного розуму перед приватними інтересами задля становлення постіндустріального суспільства. Немовби змістове обмежуючи цю місію, М. О. Бердяєв писав, що влада є обов'язок, а не право.Якими є складові "обов'язку" цієї модернізаторської еліти? Як і у будь-якої правлячої еліти, її завдання полягає у визначенні цілей, стратегії, пріоритетів політики; внесені ідеалів і цінностей у суспільні процеси, у свій власний курс;у саморегуляції свого складу, що вельми непросто, оскільки це достатньо всталена спільнота, яка грунтується на доглибних внутрішніх зв'язках людей, що до неї входять; у формуванні соціальної бази здійснення реформ, тобто у створенні  широкої  й  зорганізованої  підтримки  "знизу",  серйозної зацікавленості "низів" у "верхах"; у подоланні соціальних сил, які перешкоджають модернізації.В чому ж полягає принципова відмінність модернізаторської еліти від іншої? Слід пам'ятати, що за умов будь-якої радикальної соціально-політичної зміни попередня еліта — якщо вона існує — нікуди одразу не зникає, лише невелика її частина подає у відставку, а переважна у різних формах продовжує брати участь у владному процесі. Причому вона може блокувати зусилля реформаторів, якщо їй залишено для цього достатньо влади, або ж, поставши в новому "вбранні" (нехай то будуть символіка, гасла, національна мова, термінологія тощо), намагається пристосуватися до нового порядку чи навіть відтворити себе у попередньому вигляді. При цьому навіть ротація еліти, якщо вона відбувається,— це ілюзія, оскільки вона врешті-решт цивілізаційно не трансформується, залишається безпосередньо або побічно соціальне, планово, кревно пов'язаною з кістяком колишніх можновладців з відповідним набором соціальних, ідейних, духовних, моральних цінностей. (В одному з досліджень "російської цивілізації" Теодора Шаніна (Великобританія) констатовано: охоронці минулого не можуть бути будівниками майбутнього.

Специфіка модернізаторської еліти полягає в тому, що вона приходить до влади з власним ідейним багажем здійснення не окремо економічної, культурної та іншої реформації, а саме стратегії й тактики суспільного розвитку загалом, де соціальна, економічна, політична, правова та інші царини не тільки між собою пов'язані, але й коригують одна одну, базуються на раціональних підвалинах, на здатності розворушити "низи", переконавши їх у вірі в свої сили й забезпечивши можливості для обгрунтованості цієї віри. Кре­до модернізаторської еліти — політика соціального синтезу, яка охоплює всі складові трансформаційного процесу й не виключає одночасності або поетапності її реалізації в окремих царинах. Проте поетапність жодною мірою не означає розстикування, вибіркової, часткової реалізації окреслених цілей (скажімо можна декретувати демократизацію політичної сфери, проте вона не "запрацює" без інституцій громадянського суспільства).

Науковим інструментом діяльності модернізаторської еліти є раціоналізм. Останньому притаманні такі характеристики мислення, як критичність, здатність піддавати сумніву загальноприйняте, коригувати попередні ціннісні, світоглядні установки й створювати нові, радикальні, що зорієнтовані на пріоритетність розвитку гідності людини. Розрізняють такі фази діяльності модернізаторської еліти: усвідомлення мети; консолідацію модернізаційно налаштованої еліти та соціальних верств; вибір засобів і методів стабілізації; "омасовлення" модернізації. Світовий досвід доводить, що модернізація     має обов^’язково виходити і з здатності й готовності суспільства до відповідних соціально економічних  політичних та культурних перетворень. Підготувати суспільство до радикального оновлення – завдання інтелектуальної еліти (політичної, економічної інженерної, культурної ), а відсутність такої або й бездіяльність, ставка на антиінтелектуалізм – вагомий стимул суспільної нестабільності. Слід підкреслити, що цивілізація зміни, які й є змістом модернізації, здійснюються з будь яких "перехідних періодів”, оскільки вони – продукт еволюційних суспільних та особистих процесів.