Які умови сприяють модернізації? Які фактори перешкоджають їй? Досліджуючи ці проблеми, соціологи виявили усередині суспільства різні групи й окремих людей, що сприяють модернізації.

Ряд досліджень зосереджений на аналізі психологічних особливостей підприємців і їхніх впливів на процес модернізації. Підприємці організують використання капіталу, праці і природних ресурсів. Вони зайняті розвитком більш ефективних засобів виробництва і випуском нової продукції, що мають велике значення для процесу модернізації.

Дэвид С.Макклеланд (1961), одним з перших вивчавший особливості підприємців, спирався на ідеї Макса Вебера про взаємозв'язок між протестантизмом і капіталізмом для пояснення причин виникнення підприємництва. На думку Вебера, самозречення і завзята праця, що виявляються протестантами в економічній діяльності, сприяли розвитку капіталізму. Макклеланд узяв за основу теорію Вебера, думаючи, що прагнення до досягнень як самоціль, готовність йти на помірний ризик і бажання побачити відчутні ознаки успіху - усе це характерні риси світогляду підприємця. Він вважав підприємця однієї з головних рушійних сил модернізації.

Звичайно, не в кожнім суспільстві формуються підприємці і відбувається модернізація. Деякі теоретики думали, що дотримання традицій заважає модернізації. Інші традиції можуть впливати на економію засобів, формування трудових ресурсів і підприємництво. Наприклад, у традиційних суспільствах селяни відкладають велику частину своїх доходів. Однак прийнятий у них спосіб економії грошей не стимулює капіталовкладення в продуктивні підприємства. В Азії, де високо цінується землеволодіння, селяни прагнуть мати свої ділянки, навіть якщо земля при такім капіталовкладенні дасть низькі прибутки. Це відволікає їх від більш вигідних інвестицій. Інші традиційні форми заощадження (наприклад, покупка монет або коштовностей) відволікають потенційний капітал від джерел його повернення суспільству. Ритуали, що передбачають дорогі подарунки, підношення мертвим, також перешкоджають вкладенню капіталу в промисловість.Аналогічно традиційно родинні зв'язки також приводилися як одне з перешкод на шляху модернізації. Для здійснення індустріалізації праця повинна винагороджуватися в новій , знеособленій формі, тобто зарплати за умови зовнішнього контролю з боку майстра, бригадира. Члени селянських общин з їх тісними родинними узами і глибокою прихильністю до землі часто відмовляються переселяться до міста. Відповідно до спостережень Уилберта Мура (1951г), система споріднення в непромислових суспільствах, являє собою найважливішу і єдину перешкоду для індивідуальної мобільності, обумовлена не претензіями родичів, що не схвалюють перехід у сферу промисловості, але і почуттям захищеності, що дають стійкі традиції взаємної відповідальності”. Усе це показує, що модернізацію не можна вважати стійким просуванням у перед. Зміни завжди відбуваються не рівномірно, і неминучий конфлікт між силами традиції і модернізації. У багатьох дослідженнях підкреслюється потенційна не стабільність у країнах, що розвиваються. Безладдя в країнах Близькі Схід у наші дні – яскравий приклад такого конфлікту. Коли старі способи соціального поводження, підтримувані пануючими релігійними племінними і клановими віруваннями, зіштовхуються з новими соціальними структурами, це часто викликає конфлікт. У міру того як деякі шари населення (наприклад, бізнесмени, державні що служать, інженери) підвищують свій рівень утворення і статок, вони починають виявляти цікавість до політичної діяльності . Однак якщо не створені урядові структури, покликані задовольняти їхньої вимоги і сприяти досягненню компромісу з ними, це приводить до політичної нестабільності.

Звернемо увагу ще на дві важливих для розуміння теми терміни й відповідні явища  – антимодернізація та контрмодернізація, введені французьким ученим А.Туреном. перший термін означає відкриту протидію модернізації. Антимодернізація, на думку ученого, - це зведення процесу розвитку країни лише до відродження її культурної ї та історичної специфічності, цього прагнуть певні правлячі групи й люмпен-інтилегенція, понад усе занепокоєні збереження своїх привілеїв, влади, соціального статусу. Контрмодернізація є альтернативним варіантом соціальних перетворень згідно не із західним, апробованим зразком, а іншим, осібним шляхом, який передбачає суспільній форсований розвиток виключно за ініціативою "згори”, при колосальній централізації влади, пріоритеті соціальної системи, а не людини.

Як приклад контрмодернізації звичайно наводять країни Східної Європи та Китаю 50-х років, індустріалізацію в колишньому СРСР. Результатом сталінської індустріалізації були побудова індустріальної держави, але не індустріального суспільства; закладення підвалин подальшого розвитку в напрямку до пізньо-індустріального суспільства, які так і залишилися невикористаними; кардинальний злам соціальної структури й суспільної психології, що при використанні кріпосницьких і рабських методів призвів до знищення мільйонів громадян. Водночас решта була готова терпіти – в одних випадках через насилля і терор, а в інших – задля "світлого майбутнього.”