Незважаючи на відносну багаточисельність і широту політичного спектра, партії в Україні ще не стали головними осередками, де акумулюється політичний потенціал суспільства. Політична еліта концентрується в основному у Верховній Раді, у профспілках, в організаціях промисловців і підприємців, фермерів і членів колективних господарств. Значна частина майбутньої політичної еліти ще не заявила про себе, поки що займає пасивну позицію.

Вкрай негативні наслідки для всієї партійної системи має перманентне протистояння представницької і виконавчої влади. Безпосередньо зв'язані з парламентською діяльністю, політичні партії не можуть бути осторонь у боротьбі різних гілок влади. Дискредитація Верховної Ради України, що має місце в останні місяці, об'єктивно знижує і без того невисокий авторитет політичних партій, демократичних процедур взагалі.

Загострення соціально-політичної обстановки в Україні негативно впливає на стосунки політичних партій з так званими групами тиску (профспілками, спілками підприємців тощо). У профспілках, не дивлячись на їх наявну кризу, зосереджений потужний політичний потенціал. Частина профспілкового руху політизувалася, але можна передбачити, що основна боротьба за вплив у профспілках ще попереду. Слід враховувати, що зростання напруженості в соціальній сфері може призвести і до дискредитації профспілок, в першу чергу ФПС України і подальшого посилення ролі страйкових комітетів. Тому найбільш далекоглядні політичні угруповання вже зараз активно шукають шляхи налагодження стосунків із страйккомами.

Не менш складні процеси проходять в об'єднаннях підприємців, де в останні місяці посилилося розмежування. Зараз можна простежити переважну орієнтацію підприємців на чотири політичні організації: "Нову Україну", Партію праці, Ліберальну партію і з часом - на Трудовий конгрес України.

У сільському господарстві теж стрімко йде політична диверсифікація. Певна частина працівників колективних господарств взяла орієнтацію на Селянську партію, представники фермерського руху - на Українську селянську демократичну і Партію вільних селян, а також частково на Селянську спілку.

Аналіз діяльності політичних партій показує, що вона в цілому стала більш професійною, з'явились елементи політичного маркетингу, у деяких - стабільні джерела фінансування. Але дуже гострими залишаються проблеми кадрів, лідерів, фінансів і партійної преси. Головне ж, як і раніше, існує багатопартійність, але багатопартійної політичної системи немає.

За цих умов незамінним стабілізуючим механізмом політичної ситуації в Україні може стати активізація діяльності так званої Трьохсторонньої комісії (уряд - політичні партії - профспілки). Зосередження її роботи перш за все на розв'язанні принципових питань соціально-економічного розвитку країни створюватиме своєрідні умови для природного політичного добору при формуванні майбутніх передвиборчих угод.

Ключовим повинно було б стати також завершення правового оформлення багатопартійності. Закон України про об'єднання громадян став лише першим кроком. Необхідно узаконити систему державного фінансування політичних партій за результатами парламентських виборів і комплекс заходів щодо державної підтримки виборчих кампаній, які будуть проводити політичні партії. Таке рішення буде стимулювати ріст самих партій, поставить певний бар'єр їх корумпованості різноманітними підприємницькими групами, у тому числі і мафіозними. Новий закон про вибори повинен закріпити змішану мажоритарно-пропорційну систему (чого, на жаль, не сталося), котра значною мірою визначить темпи формування громадянського суспільства, професійного парламенту, реалізації принципу розподілу влад. Доцільно було б також законодавчо встановити механізми рівного достатнього доступу політичних партій до засобів масової інформації, особливо телебачення і радіо.

Іншими словами, державні інститути повинні цілеспрямовано, активно впливати на розвиток багатопартійності, допомагати становленню партій і громадських організацій, якщо держава декларує свою відданість ідеям демократії, якщо має місце усвідомлення того, що найкращий шлях розв'язання суспільних протиріч і запобігання громадянським конфліктам пролягає через ефективне використання демократичних механізмів управління суспільством.