Незважаючи
на відносну багаточисельність і широту політичного спектра, партії в Україні ще
не стали головними осередками, де акумулюється політичний потенціал суспільства.
Політична еліта концентрується в основному у Верховній Раді, у профспілках, в організаціях
промисловців і підприємців, фермерів і членів колективних господарств. Значна частина
майбутньої політичної еліти ще не заявила про себе, поки що займає пасивну позицію.
Вкрай
негативні наслідки для всієї партійної системи має перманентне протистояння представницької
і виконавчої влади. Безпосередньо зв'язані з парламентською діяльністю, політичні
партії не можуть бути осторонь у боротьбі різних гілок влади. Дискредитація Верховної
Ради України, що має місце в останні місяці, об'єктивно знижує і без того невисокий
авторитет політичних партій, демократичних процедур взагалі.
Загострення
соціально-політичної обстановки в Україні негативно впливає на стосунки політичних
партій з так званими групами тиску (профспілками, спілками підприємців тощо). У
профспілках, не дивлячись на їх наявну кризу, зосереджений потужний політичний потенціал.
Частина профспілкового руху політизувалася, але можна передбачити, що основна боротьба
за вплив у профспілках ще попереду. Слід враховувати, що зростання напруженості
в соціальній сфері може призвести і до дискредитації профспілок, в першу чергу ФПС
України і подальшого посилення ролі страйкових комітетів. Тому найбільш далекоглядні
політичні угруповання вже зараз активно шукають шляхи налагодження стосунків із
страйккомами.
Не
менш складні процеси проходять в об'єднаннях підприємців, де в останні місяці посилилося
розмежування. Зараз можна простежити переважну орієнтацію підприємців на чотири
політичні організації: "Нову Україну", Партію праці, Ліберальну партію
і з часом - на Трудовий конгрес України.
У
сільському господарстві теж стрімко йде політична диверсифікація. Певна частина
працівників колективних господарств взяла орієнтацію на Селянську партію, представники
фермерського руху - на Українську селянську демократичну і Партію вільних селян,
а також частково на Селянську спілку.
Аналіз
діяльності політичних партій показує, що вона в цілому стала більш професійною,
з'явились елементи політичного маркетингу, у деяких - стабільні джерела фінансування.
Але дуже гострими залишаються проблеми кадрів, лідерів, фінансів і партійної преси.
Головне ж, як і раніше, існує багатопартійність, але багатопартійної
політичної системи немає.
За
цих умов незамінним стабілізуючим механізмом політичної ситуації в Україні може
стати активізація діяльності так званої Трьохсторонньої комісії (уряд - політичні
партії - профспілки). Зосередження її роботи перш за все на розв'язанні принципових
питань соціально-економічного розвитку країни створюватиме своєрідні умови для природного
політичного добору при формуванні майбутніх передвиборчих угод.
Ключовим
повинно було б стати також завершення правового оформлення багатопартійності. Закон
України про об'єднання громадян став лише першим кроком. Необхідно узаконити систему
державного фінансування політичних партій за результатами парламентських виборів
і комплекс заходів щодо державної підтримки виборчих кампаній, які будуть проводити
політичні партії. Таке рішення буде стимулювати ріст самих партій, поставить певний
бар'єр їх корумпованості різноманітними підприємницькими групами, у тому числі і
мафіозними. Новий закон про вибори повинен закріпити змішану мажоритарно-пропорційну
систему (чого, на жаль, не сталося), котра значною мірою визначить темпи формування
громадянського суспільства, професійного парламенту, реалізації принципу розподілу
влад. Доцільно було б також законодавчо встановити механізми рівного достатнього
доступу політичних партій до засобів масової інформації, особливо телебачення і
радіо.
Іншими
словами, державні інститути повинні цілеспрямовано, активно впливати на розвиток
багатопартійності, допомагати становленню партій і громадських організацій, якщо
держава декларує свою відданість ідеям демократії, якщо має місце усвідомлення того,
що найкращий шлях розв'язання суспільних протиріч і запобігання громадянським
конфліктам пролягає через ефективне використання демократичних механізмів
управління суспільством.