Наступні вибори у парламент України матимуть вирішальне значення для всіх без винятку її політичних структур. Не тільки політичні партії, а й представники всіх гілок влади, громадські організації вже зараз відчувають залежність свого майбуття від результатів виборів. Серед суб'єктів, що братимуть участь (явно чи приховано) у передвиборчій кампанії, можна виділити:

1) політичні партії та їх блоки;

2) громадські організації: профспілки, національні товариства, об'єднання підприємців, інтелектуалів (юристів, науковців тощо);

3) структури виконавчої і представницької влади у центрі та на місцях;

4) певні зовнішні сили, зацікавлені у тому чи іншому перебігу подій в Україні, та їх місцева креатура.

Політичні партії та їх блоки становитимуть перший (найбільш помітний) рівень учасників передвиборчих змагань. Решта груп сформують своєрідний ешелонований лобістський рівень, який матиме вирішальний вплив на долю всієї кампанії. Для політичних партій результати виборів визначатимуться як стосунками з представниками цього другого (лобістського) рівня і перебігом подій в Україні, так і законом про проведення виборів. Міжпартійна боротьба на виборах буде вестися в основному між партіями національно-демократичної орієнтації, лівими і центристськими партіями. Взагалі ж значна частина громадян (за результатами різних досліджень - до 50%) орієнтується не на партійну належність кандидата, а на його особисті якості. В умовах, коли кожний четвертий громадянин вважає недоцільною свою участь у виборах, їх проведення за пропорційною системою було б проблематичним.

Найбільш прийнятним, на нашу думку, є варіант змішаної мажоритарно-пропорційної виборчої системи, коли за партійними списками обирається частина депутатського корпусу. Прийняття Закону про вибори за змішаною системою могло б дати можливість провести своєрідний природний відбір як політичних особистостей, так і політичних партій. Введення відсоткового застереження сприяло б формуванню легіслатурних коаліцій. Їх можливо буде декілька, а саме:

1) націонал-радикальна (Українська консервативна республіканська партія, Державна самостійність України, УНА тощо);

2) конгрес національно-демократичних сил (УРП і Демократична партія України та їх фланкуючі організації);

3) соціал-комуністична (Соціалістична і Комуністична партії, Союз комуністів і Фронт трудящих);

4) націонал-центристська (Народний рух України, ПДВУ, СДПУ, Партія зелених);

5) ліберально-центристська (Ліберальна партія України, Українська партія справедливості, Українська партія солідарності і соціальної справедливості, Трудовий конгрес України);

6) лівоцентристська (Громадянський конгрес України, Партія праці, Селянська партія України).

Зрозуміло, що в передвиборчий період можливі зміни у названих політичних блоках.

Ситуація, що складається в Україні, останні події в Росії об'єктивно підсилюють настрої переважної частини виборців до уникнення крайнощів, до пошуків певного компромісу на засадах здорового глузду.

На боці партій ліберальної і ліво-центристської орієнтації, крім прагматичних соціально-економічних програм, є згуртований корпус директорів державних підприємств і підприємців. Не матимуть вони і проблем з фінансуванням своєї виборчої кампанії. Саме за їх кандидатами стоять міцні організації підприємців і промисловців. Чинниками, що негативно впливають на імідж ліберальних партій, є розповсюджене у масовій свідомості уявлення про них як про партії "грошових мішків" і промислової номенклатури, що підтверджується, зокрема, їх низьким рейтингом за даними соціологічних досліджень.

Перевага СПУ і КПУ перед ліберально- і ліво-центристськими організаціями у тому, що значна частина населення має можливість порівнювати нинішній стан добробуту з тим, що був кілька років тому, і пов'язувати певні висновки саме з діяльністю членів цих політичних партій. Тому соціалісти і комуністи, маючи міцний кадровий потенціал, можуть непогано себе проявити перш за все в умовах мажоритарної системи. Не на користь соціалістів і комуністів є сприймання їх певною частиною населення як партій тоталітарного типу, а також відомі недавні події у Москві.

Політичні угруповання націонал-демократичного спрямування значною частиною населення сприймаються як послідовні поборники державного суверенітету і демократизації суспільства. Однак у той же час перспективи їх перемоги на виборах значно погіршуються тим, що, на думку багатьох, саме з реалізацією їх економічних програм пов'язане зниження рівня життя, а також їх ідентифікація, особливо на півдні та сході республіки, з націонал-радикальними об'єднаннями.

Хоча кількість членів, а подекуди і вплив політичних партій у цілому незначний серед інших суб'єктів передвиборчої боротьби, лише профспілки та страйккоми можуть взяти в ній активну участь. Навіть за умови надання трудовим колективам права висувати кандидатів у депутати ці колективи перебуватимуть під значним впливом саме політичних партій, профспілок, органів влади на місцях та керівництва підприємств.

З організацій "другого рівня" найбільш впливовими на виборах, очевидно, будуть об'єднання підприємців і промисловців та профспілки. Що стосується перших, то вони очікують від виборів досягнення перш за все політичної визначеності і стабільності, перемоги прагматичної політичної лінії як у самій Україні, так і в її стосунках з іншими державами, зокрема, з членами СНД. Тому їх ставка на центристські сили (ліво-, ліберально- і, частково, націонал-центристського спрямування) може стати певною засадою для налагодження політичного діалогу з Президентом. Він потрібен їм як авторитетний і легітимний гарант збереження певних соціально-економічних правил гри.

Серед професійних спілок найбільший вплив, як очікується, матимуть страйккоми та різноманітні "незалежні" профоб'єднання. Вони намагатимуться виступити як самостійна політична сила. Саме цим прагненням обумовлена вимога страйкарів Донбасу не допустити проведення майбутніх виборів за партійними списками, оскільки б це не дало можливості профспілкам і страйккомам взяти в них безпосередню участь. Події літа - осені 1993 р. показали, що ці організації у своїй більшості можуть підтримати кандидатів з певною антипрезидентською орієнтацією. На їх позицію значною мірою можуть вплинути результати діяльності Уряду, який нещодавно очолив сам Президент.

Слід відзначити, що у структурах державної адміністрації на місцях, очевидно, не буде єдиної позиції щодо підтримки політичних партій навіть за наявності певних вказівок з центру. Їх позиція буде більше визначатися місцевою політичною кон'юнктурою та власними політичними інтересами.

Що стосується місцевих Рад, то вони з огляду на перебіг подій у Росії можуть стати у певну опозицію до Президента і сприяти проходженню у парламент "прорадянських" кандидатів. Тому в інтересах збереження політичної стабільності у державі керівництву України було б корисно, використавши обговорення проекту нової Конституції, ще раз підкреслити свою позицію щодо збереження і подальшого розвитку представницьких органів влади в центрі та на місцях.

Очевидно й те, що виборча кампанія стане пробою сил у протистоянні між місцевими елітами і центром. У багатьох районах України вже давно йдуть процеси розробки варіантів регіонального розвитку (різних форм самоврядування, вільних економічних зон тощо). Тому було б корисно вже найближчим часом прискорити розв'язання тих принципових питань, що ставлять регіони. У цій площині можна було б конкретизувати визначені Урядом основні напрямки регіональної економічної політики України.

На хід і результати виборчої кампанії певний вплив матиме зовнішній фактор. Перший результат подій у Росії - посилюється розуміння значною частиною населення України всієї небезпеки загострення політичного протистояння. Тому закріплення центристської орієнтації тих чи інших політичних сил може сприяти посиленню їх впливу на громадську свідомість під час виборів.

Не менш важливим чинником стане безпосереднє втручання закордонних фінансових і політичних структур на перебіг передвиборчих подій. Це може мати форму підтримки парламентаризму та демократії в Україні через різні іноземні (або змішані) фонди. Крім того, слід враховувати, що лідери ряду політичних партій безпосередньо зв'язані з міжнародними фінансово-політичними структурами. Тому за політичними змаганнями в Україні стоятиме постать зацікавленої "третьої сили", дії якої будуть визначатися власними інтересами. Певній нейтралізації цього явища могло б сприяти юридичне оформлення декларування суб'єктами передвиборчої боротьби джерел свого фінансування та жорсткий контроль за ними з боку держави.

За домінуванням мажоритарної системи ймовірність того, що новий парламент буде "парламентом нових людей", є досить високою. Ці "нові люди" репрезентуватимуть насамперед незалежні профспілки, а також політиків "нової генерації" з середовища інтелігенції. В умовах же пропорційної системи голоси виборців розподілилися б згідно з рейтингом політичних партій. Проте тут необхідно враховувати, що до початку виборів цей рейтинг під впливом перебігу політичних подій може істотно змінитися.

Час, що залишився до виборів, буде періодом швидкоплинних, іноді несподіваних подій, що змінюватимуть розстановку політичних сил, свідченням чого є останні події у Росії. Значною мірою майбутні вибори стануть також і каталізатором політичної боротьби, яка може набути надзвичайно гострого характеру, особливо в таких регіонах, як Крим, Донбас, Слобожанщина. Всі ці чинники і визначатимуть особливості передвиборчого періоду і результати виборів.