Як поняття лібераллізм потрапив до політичного словника Європи у 30-40 рр. 19ст. Але його ідейно-теоретичн коріння і перші спроби теорентичного втіллення (в Англії та США ) сягають 17-18ст. Ідейно-моральне ядро класичного лібералізму утворили такі положення : абсолютна цінність людської особистості та рівність від народження всіх людей; автономія індивідуальної волі; раціоналізація й доброчинність діяльності людини; визнання невідчужуваності прапв людини на життя, свободу, власність; створення держави на основі загального консенсусу з метою збереження й захисту природних прав людини; договірний характер відносин між державою та індивідом; обмеження обсягу й сфер діяльності держави; захищеність від державного втручання в особисте життя людини і свобода дії ( у рамках закону) в усіх сферах суспільного життя; утвердження вищих істин розуму як орієнтирів у виборі між добром і злом, порядком іанархією.

Лібералізм - це насамперед уявлення про самодостатність особистості та її прихильність до свободи, яка сама є цінністю. Алеспецифіка лібералізму передбачає не "дух свободи" як такий, а розроблення інституціонально-правових умов його забезпчення . Комплекс цих умов створює систему конституціоналізму, яка дозволяє в принципі вирішити дилему: закони створюються самими людьми ( правління народу) -- нема нічого вищого від закону ( верховенство закону). Система конституціоналізму в свою чергу спирається на правила й процедуру творчого представництва і містить : 1) обмеження діяльності законодавців, суворо регламентоване процедурою законотворення і встановлення певних його меж, аби воно не могло порушувати основних прав і свобод громадян; 2) механізми забезпечення відповідності законодавства всій системі верховенства законів.

Історично виникнення класичного лібералізму пов"язане з появою нових для феодального суспільства груп власників. Однак у класичному лібералізмі свобода ще не вступає  в драматичні відносини зновими капіталістичними відносинами. Свобода розглядається як рівна, як свобода для всіх, а індивідуалізм -- як розвиток і самовираження особистості назустріч іншій особистості з огляду на загальну громадську справу.

Видатним ідеологом буржуазного лібералізму Франції першої половини 19ст. був Бенжамен Констан. За Констаном, свобода утверджується не через владу народу, а через незалежність індивіда від державної влади. Свобода людини -- це особиста громадянська свобода. Права громадянина існують незалежно від державної влади і є для неї недержавними. Протягом свого життя Б. Констан, з його слів, "захищав той самий принцип -- свободу в усьому: в релігії, філософії, літературі, промисловості, в політиці", розуміючи під свободою торжество особистості над владою, яка намагається управляти з допомогою насилля.

Спочатку воно використовувалося в Іспанії де в1812р. лібералами називали групу делегатів-націоналістів в кортесах (іспанський різновид парламенту). Потім воно ввійшло в англійську та французьку, пізніше в інші європейські мови.

Ще в добу середньовіччя, коли в Європі посилювався абсолютизм, англійці змогли обмежити владу монарха. Кінцевим пунктом багатовічного процесу поступової лібералізації англійської держави стало прийняття у 1215р. першого праобраза сучасних конституцій -- Великої Хартії Вольностей. Вона проголрошувала право громадянина на власну свободу і безпеку.

Учасники Англійської буржуазної революції середини17ст., Славної революції 1688р., Війни за незалежність США керувалися багатьма з тих ідеалів і принципів, які пізніше стали складовою частиною ліберального світосприйняття. "Декларація незалежності США" стала першим документом, в якому ці ідеї та принципи отримали формальне висловлення.

Все-таки поворотним моментом у формуванні лібералізму, а також і в розмежуванні основних течій западної політичної думки Нового і Новітнього часу треба вважати Велику французьку революцію. Один з її головних політмико- ідеологічних документів -- "Декларація прав людини" -- по суті легітимізувала ті ідеї,цінності, які пізніше стали найважливішими системотворчими складовими класичного лібералізму.

Основними характеристиками  ліберального режиму є :

1) розподіл влад на законодавчу, виконавчу, судову гілки.

 Як казав ще в 18ст. Монтеск"є, суспільство може проконтролювати тільки ту владу, яка роздроблена і її окремі частини протипоставлені одна другій.

2) абсолютна свобода особистості;

3) майже повне обмеження компетенції і сфери діяльності держави, її невтручання в справи громадського суспільства, економічні, соціальні, духовні процеси. Але держава повинна гарантувати права і свободи своїм громадянам; одже вона взаємодіє з суспільством при невиконанні, порушеннях законів.

4) відсутність контролю держави при ліберальному режимі призводить домонополій у різних сферах життя суспільства; монополія в політиці -- при владі знаходиться тільки одна партія, інші партії не є їй противагою і не конкурують з нею. Це , звичайно, впливає на продуктивність її роботи, на правильність прийнятих рішень. Монополії в економіці -- відсутність рівної конкуренції спочатку призводить до економічного зростання, але потім викликає спад в економіці.

Демократичний режим навпаки розбиває монополії та створює умови для рівної конкуренції.