Основним
об'єктом піклування та захисту держави стають, як правило, ті люди, котрі
визнаються її громадянами. Громадянином держави є особа, яка законом
визнається юридичне пов'язаною з даною державою, начебто «приналежною» до неї.
Громадянство — це
соціально-правова (юридична) властивість людини, що полягає у передбаченому
законом її зв'язку з даною державою, який зумовлює їхні взаємні юридичні права
й обов'язки.
У
першу чергу, саме своїм громадянам держава має надавати захист, піклуватись про
забезпечення Їхніх основних, «природжених» прав. Тому якщо права людини
розглядаються у зв'язці з правами громадянина, це створює найбільш надійну
підставу для визначення її законних (юридичних) можливостей у суспільстві, для
оцінки того, настільки законодавство держави відповідає правам людини. Мабуть,
не випадково один з перших, прийнятих у Франції ще у XVIII ст. державних актів
з цього питання, мав назву «Декларація прав людини і громадянина».
У
кожній державі основні права людини закріплюються насамперед у ЇЇ основному
законі — конституції. Це спостерігається, наприклад, в усіх колишніх
конституціях нашої держави — Конституції Української Народної Республіки (1918
рік). Конституціях УРСР (1919, 1929, 1937, 1978 рр.), та й у чинній Конституції
України (1996 р.).
У
поточних законах та в інших (підзаконних) нормативно-правових актах
передбачаються юридичні процедури, «механізми» здійснення, реалізації на
практиці конституційне закріплених основних прав людини.