Як назначалось у темі 3, однією з необхідних пе­редумов здійсненності й захищеності прав людини є закріплення їх державою у спеціальних, формально загальнообов'язкових правилах поведінки — так званих юридичних нормах. Тому права людини (суб'єкта), забезпечені саме такими нормами, відоб­ражають поняттям суб'єктивного юридичного пра­ва. А саму систему таких норм відображають понят­тям об'єктивного юридичного права.

Юридичне право є суб'єктивним остільки, ос­кільки воно характеризує певні можливості (свобо­ди), які належать саме суб'єкту (людині або іншо­му учаснику суспільного життя), а отже, залежать від нього, від його свідомості, принаймні щодо їх використання.

У державно-організованому суспільстві пере­важну частину своїх основних прав людина не мо­же здійснювати, якщо вона не стане носієм суб'єк­тивного юридичного права. В цьому й розкри­вається основне соціальне призначення і основна особистісна цінність такого права. Наділяючи лю­дину суб'єктивним юридичним правом, держава немовби відкриває доступ до здійснення її основ­них, невід'ємних прав.

Юридичне право є об'єктивним у тому розумін­ні, що державні загальнообов'язкові правила по­ведінки встановлюються та існують незалежно від індивідуальної свідомості суб'єкта (крім автора цих норм), поза нею: вступаючи у суспільне життя, він уже застає «готовими» певні юридичні норми, які виникли до і незалежно від нього, їхнє «життя», їхня доля не залежать від свідомості окремого суб'єкта.