Основні
права людини можуть визнаватися, безперечно, тільки у демократично
організованому суспільстві. Відомо, що до провідних характеристик такого
суспільства належить не тільки домінування у ньому волі більшості населення, а
й визнання та захищеність, непорушність основних прав усіх осіб, включаючи й
тих, що становлять його меншу частину. Тому й правова держава як держава
реальних прав людини може існувати тільки у суспільстві, де існує справжня
демократія, тобто повновладдя більшості з дотриманням прав меншості.
Такій
демократії найбільше відповідає означення «соціальна (суспільна, народна)». А
держава, яка існуватиме у такому суспільстві, відповідно, і
буде
державою соціальної демократії (тема 5). І навпаки, повноцінна держава
соціальної демократії не може не створювати необхідні умови для здійснення та
захисту основних прав людини, тобто не може не набувати ознак держави
правової. Цим і зумовлюється природний, органічний зв'язок процесів формування
правової держави і утворення держави соціальної демократії (питання про означену
(прогнозовану) державу, а також про громадянське суспільство, в якому вона
тільки й може сформуватись, зокрема, висвітлюється і в темі 5).
«Правовими»
проголосили себе у відповідних конституціях, зокрема, такі держави, як
ФРН, Іспанія. Бразилія, Центральноафриканська Республіка, Польща,
Угорщина, Україна, Росія, Казахстан Білорусь. Про «панування (верховенство)
права» йдеться у конституційних актах Філіппін, Алжиру. Проте ці конституційні
положення відображають, головним чином, не стільки реальну дійсність, скільки
загальну орієнтацію, спрямування, прагнення відповідної держави.