Як зазначалося в темі 15, всі державно-правові (юридичні) явища як певна єдність ти цілісність становлять правову систему. Основна її частина ви­користовується насамперед органами держави (а подекуди й іншими учасниками суспільного жит­тя) для здійснення специфічного впливу на су­спільні відносини. Він відображається поняттям пра­вового регулювання.

Правове регулювання — це здійснюваний дер­жавою за допомогою всіх юридичних засобів влад­ний вплив на суспільні відносини з метою їх упо­рядкування, закріплення, охорони і розвитку.

Крім такого (власне регулятивного) впливу, право чинить також духовно-ідеологічний вплив на індивідуальну і суспільну свідомість (як у про­цесі правового регулювання, так і поза ним). Оби­два ці різновиди впливу права на особу і на суспіль­ство відображаються поняттям дії (функціонування) права.

У процесі такої «інтегрованої» дії права реалі­зуються всі його функції (тема 12), наразі спеці­ально-соціальні функції виконуються тільки опосередком правового регулювання.

Щодо кожного типу держави і права, то правове регулювання підпорядковується певним типологіч­ним принципам. Стосовно правового регулювання (права) соціально-демократичної орієнтації, такі принципи вже розглядалися у темі 13. Тут лише за­уважимо, що «надзавданням» правового регулюван­ня згаданого типу слугує сприяння здійсненню, охо­роні й захисту прав людини і прав нації (народу).

Види правового регулювання:

1) за способом поєднання загальних юридичних дозволів та загальних юридичних заборон — загальнодозволенний («дозволено все, що прямо не за­боронено законом») і спеціальнодозволенний («до­зволено лише те, про що прямо зазначено в законі»);

2) за територіальним статусом правотворчого суб'єкта регулювання — централізоване (якщо таким суб'єктом є вищий або центральний орган держави) і нецентралізоване (коли таким суб'єк­том є регіональний, місцевий чи інший територіаль­ний орган);

3) за обсягом суспільних відносин, на які поши­рюється правове регулювання,— загальне, або

нормативне, (якщо такий обсяг є кількісно невизначеним) та індивідуальне (якщо регулювання розраховане лише на одну конкретну життєву си­туацію). Індивідуальне правове регулювання здійснюється, наприклад, при застосуванні віднос­но визначених юридичних норм, коли існує мож­ливість обрати на власний розсуд,— проте в межах норм — конкретний варіант поведінки.

Стадії правового регулювання

Обов'язкові:

1) моделювання (регламентування) суспільних відносин — шляхом загального програмування юридичних прав та обов'язків їх учасників;

2) виникнення суб'єктивних юридичних прав та обов'язків (правовідносин) у суб'єктів права;

3) реалізація суб'єктивних юридичних прав та обов'язків.

Факультативні:

2а) офіційне тлумачення правової норми;

26) застосування правової норми.

Сфери та межі правового регулювання

Сфера правового регулювання — це той соціальний простір, на який поширюється правове регулювання.

Види сфер і меж правового регулювання:

1) сфера можливого (потенційного) правового регулювання — ділянка суспільних відносин, яка в принципі може бути врегульована правом; її межі зумовлюються певними властивостями суспільних відносин, суб'єктів права, а також самих юридич­них норм;

2) сфера необхідного правового регулювання — ділянка соціального простору, де потрібен вплив права як прояв дії соціальних закономірностей, по­треб суспільства і держави. Її межі зумовлюються загальносоціальними потребами та інтересами ке­рівної частини суспільства, які відображає держава;

3) сфера законодавчого (легального) регулюван­ня — ділянка соціального простору, фактично рег­ламентована правовими нормами; межами даної сфери виступають основні принципи відповідної правової системи;

4) сфера правореалізуючого (зокрема правозастосовного) регулювання — ділянка суспільного жит­тя, в котрій фактично здійснюються правові норми;

межі її визначаються чинним законодавством.