Правові норми розрізняються:

1)     за суб'єктом правотварчості — норми ор­ганів державної законодавче* влади; норми гла­ви держави; норми органів державної виконавчоївлади; норми органів місцевого самоврядування;юридичні норми, встановлені громадськими об'єднаннями, трудовими колективами, насе­ленням (народом або територіальною громадою);

2)     за предметом регулювання — конституцій­ні, цивільні, адміністративні, кримінальні та ін. (ця класифікація збігається з поділом структу­ри права на галузі);

3)     за способом встановлення диспозиції нормами — імперативні (диспозиція формулюється ор­ганом держави); диспозитивні (держава дозволяє суб'єктам домовитись щодо правила взаємної пове­дінки), яке вона буде забезпечувати, але передба­чає ще й «резервне» правило поведінки на той ви­падок, якщо суб'єкти не скористаються

зазначе­ним дозволом);

4)     за характером диспозиції, — уповноважу-вальні (дозволяючі), які вказують на можливу,припустиму поведінку; зобов'язальні, що вказу­ють на необхідну з точки зору держави поведінку; забороняючі, котрі вказують на неприпустиму, недозволену поведінку;

5)     за ступенем визначеності змісту — абсолют­но визначені; відносно визначені (альтернативні, си­туаційні, норми з оціночними поняттями та ін.);

в) за роллю, призначенням у правотворчості — первинні; похідні (доповнюючі, конкретизуючі);

7) за функціями у правовому регулюванні — матеріальні (лише називають, позначають права, обов'язки або заборони); процесуальні (встановлю­ють порядок, процедуру, "регламент” здійснення прав або виконання обов'язків, встановлених у ма­теріальних нормах);  

8)     за дією в часі — постійні (Норми невизначеної в часі дії); тимчасові (норми визначеної в часі дії);

9)     за сферою територіальної дії — загальні (загальнодержавні ); місцеві (локальні);

10)         за дією на коло суб'єктів — загальні ( діють на всіх однойменних суб’єктів, наприклад, на всіх громадян); спеціальні (діють на певну групу однойменних суб'єктів, наприклад, тільки на студентів); виняткові (у передбачених законом випадках вилу­чають, усувають дію норм щодо певних суб'єктів).

Специфічні регулятивні особливості юридичної норми, які виявляються, зокрема, за допомогою наведеної класифікації, конче мусять братись до уваги всіма, хто застосовує або реалізовує ту чи іншу норму права.

Отже, засвоєння теоретичних положень про юридичну норму, викладених у даному питанні те­ми? виступає неодмінним чинником формування практичних умінь впровадження її в життя.