У першій половині XX ст. в багатьох країнах світу розпочався поступовий, здійснюваний різни­ми шляхами, засобами і темпами перехід від тра­диційно буржуазного суспільства (суспільства спо­чатку «вільного», а потім монополістичного капі­талізму) до громадянського суспільства соціальної демократії — суспільства трудівників-власників. Саме останньому має відповідати правова держава, котра водночас не може не бути державою соціаль­ної демократії.

Громадянське суспільство — це спільність вільних, рівноправних людей та їхніх об'єднань, яким держава забезпечує юридичні можливості бу­ти власником, а також брати активну участь у політичному житті.

Основні ознаки громадянського суспільства:

- людина, її інтереси, права, свободи є голов­ною його цінністю;

- рівноправність і захищеність усіх форм влас­ності, насамперед приватної (в її групових та інди­відуальних різновидах);

- економічна свобода громадян та їхніх об'єд­нань, інших суб'єктів виробничих відносин у ви­борі форм і здійсненні підприємницької діяльності;

- свобода і добровільність праці на основі ві­льного вибору форм та видів трудової діяльності;

- надійна та ефективна система соціального за­хисту кожної людини;

- ідеологічна і політична свобода, наявність де­мократичних інститутів та механізмів, які забезпе­чують кожній людині можливість впливати на формування і здійснення державної політики.

Реальне здійснення основних прав кожною лю­диною можливе лише у такому суспільстві, де ліквідовано її відчуження від засобів виробництва і результатів особистої праці, а також її відчужен­ня від політичної, насамперед державної, влади. Таке суспільство може утворитися за умов, коли:

- по-перше, саме трудівники є власниками (чи то колективними, чи індивідуальними) засобів ви­робництва і результатів своєї праці;

- по-друге, такі трудівники-власники станов­лять більшість дорослого населення країни, дорос­лих громадян держави;

- по-третє, політична система суспільства (зок­рема, порядок виборів до представницьких органів держави та органів місцевого самоврядування) за­безпечує вільне і адекватне волевиявлення дорос­лих громадян;

- по-четверте, такому волевиявленню населен­ня належить керівне, вирішальне значення в сус­пільному житті (через забезпечення панування за­конів держави, через їх найвищу юридичну силу);

- по-п'яте, безумовною змістовною межею во­левиявлення більшості населення є основні права людини: непорушність, незаперечність, недотор­канність цих прав має бути абсолютною. Основні права людини — це той універсальний кордон, який не може перетнути будь-яка більшість.

Сучасні тенденції соціального розвитку дозво­ляють, як видається, прогнозувати поступове утво­рення такого суспільства, де всі трудівники будуть власниками чи співвласниками (у тій або іншій формі) засобів та результатів праці. Таким чином, громадянське суспільство соціальної демократії — це, як би там не було, післябуржуазне (постбуржуазне) суспільство (якщо мати на увазі капіталізм XVIII — початку XX ст.). А держава у такому суспільстві має бути за своєю сутністю державою трудівників-власників.

Є певні підстави для того, щоб відобразити таку державу окремим, спеціальним поняттям під умов­ною назвою «держава соціальної демократії». Можна запропонувати наступне визначення цього поняття: держава соціальної демократії — це ор­ганізація політичної влади трудівників-власників

(що складають більшість суспільства), яка реаль­но забезпечує максимальне здійснення і захист ос­новних прав людини, прав нації та народу на за­гальнолюдських засадах свободи, справедливості й солідарності.

Викладене свідчить про соціально-змістовну єд­ність правової держави і держави соціальної демо­кратії. Власне, це той самий феномен, котрий роз­глядається у дещо різних аспектах.

Належність даної держави до певного типу виз­начатиметься, як і в інших випадках викладеної соціально-сутнісної типології держав, якісною своєрідністю (своєрідним різновидом) виробничих відносин. Йдеться про комбінацію таких форм власності на засоби виробництва, як приватна (гру­пова й індивідуальна) і суспільна (державна та ко­мунальна, муніципальна). Хоча їм усім забезпечу­ватимуться формально рівні умови співіснування, проте переважна частина засобів виробництва пе­ребуватиме саме у приватній власності. При цьому трудівники — абсолютна більшість населення країни — матимуть можливість так чи інакше розпоряджатися використовуваними засобами ви­робництва і результатами своєї праці, здійснюваної на базі цих засобів. Таким чином, у соціальній структурі суспільства вперше кількісно переважа­тиме клас трудівників-власників.

Такого варіанта організації економічного життя суспільства, такої структури виробничих відносин в історії людства ще ніколи не існувало. Отже, це буде історично новий різновид (тип) економічного підґрунтя суспільства, котрий і становитиме об'єк­тивну основу його якісно нового найчисленнішого соціального утворення (трудівників-власників) і відповідного типу держави — держави соціальної демократії.