Основний
зміст професійної діяльності тих юристів, які є посадовими особами, становить
якраз застосування ними правових норм. Тому саме у даній темі (зрештою, й у
наступній) зосереджуються хіба що не найбільш значущі для практичної юридичної
роботи загальнотеоретичні положення.
Застосування
правових норм —це організаційно-правова діяльність компетентних органів, уповноважених на
це громадських об'єднань або їх службових осіб, яка полягає у встановленні
піднормативних формально обов'язкових індивідуальних правил поведінки
персоніфікованих суб'єктів з метою створення умов, необхідних для реалізації
ними таких норм.
Соціальна
сутність правозастосовної діяльності — встановлення (або зміна чи
припинення) зв'язків (взаємин, відносин) між тими суб'єктами права, котрі мають
реалізувати юридичну норму.
Основні
риси правозастосовної діяльності:
-
у передбачених законодавством випадках вона виступає необхідною організаційною
передумовою реалізації правових норм, внаслідок чого її соціальним
призначенням є організація певних суспільних відносин;
-
являє собою діяльність тільки державних органів і уповноважених на це державою
громадських об'єднань, оскільки мусить мати державно-владний характер;
-
набуває юридичне значущого характеру насамперед тому, що відносини, які
виникають, змінюються або припиняються у результаті такої діяльності, мають
вигляд взаємних юридичних прав і обов'язків певних суб'єктів;
-
такі відносини, зв'язки встановлюються шляхом ухвалення (на основі правових
норм і відповідно до конкретних життєвих ситуацій) індивідуальних формально
обов'язкових рішень (велінь, приписів) щодо персоніфікованих суб'єктів.
Прийняття таких рішень е визначальним елементом, серцевиною змісту
правозастосовної діяльності;
-
правозастосування становить собою юридичне значущу діяльність ще й тому, що
відбувається воно тільки на підставі юридичних норм і в порядку, передбаченому
ними;
-
це своєрідний процес (процедура), який регламентований спеціальними (процедурно-процесуальними)
нормами і складається з певних послідовних стадій;
-
підпорядковується певним загальним вимогам, які забезпечують її правомірність,
справедливість та ефективність;
-
інтелектуально-юридичні результати правозастосування, тобто відповідні владні
рішення, фіксуються, проявляються зовні у певній встановленій законодавством
формі — в актах застосування права (правозастосовних актах).