Під методом зазвичай розуміють спосіб або засіб досягнення
поставленої мети. Відповідно до цього адміністративно-правовими методами
є способи та прийоми безпосереднього й цілеспрямованого впливу
виконавчих органів (посадових осіб) на підставі закріпленої за ними
компетенції, у встановлених межах і відповідній формі на підпорядковані
їм органи та громадян.
Методи виявляються у формах управління, через взаємодію суб'єктів і
об'єктів управління, зв'язки, що між ними склалися. В них відбиваються
воля держави, повноваження юридично-владного характеру, що належать
виконавчим органам. Тому методи управління юридично оформлені,
закріплені адміністративно-правовими нормами.
Правильне розуміння методів можливе на підставі та в зв'язку з
функціями управління. Будь-яка функція, що потребує реалізації,
становить собою конкретну мету управління й дії, взаємопов'язані через
завдання її здійснення. Тому вона є частиною управлінської діяльності.
Це дозволяє відокремити методи від понять, що вживаються в подібному до
них розумінні. Наприклад, планування, контроль, облік та інші подібні до
них дії є функціями управління. Але взяті як окремі прийоми будь-якої з
функцій управління, вони вже становлять методи управління. Саме їх
оптимальний вибір у конкретних умовах забезпечує ефективну діяльність
органу управління.
Внаслідок значного різноманіття суб'єктів виконавчої влади й
об'єктів, що перебувають під їх впливом, методи управління теж є
різноманітними. Але це не виключає наявності в них загальних ознак.
Найхарактернішими для методів управління є: 1) способи впливу
виконавчого органу (посадової особи) на підпорядкований йому орган і
громадян; 2) вираження державного публічного інтересу, керівної ролі
держави; 3) засоби досягнення мети; 4) способи організації, прийоми
здійснення функцій, що виникають у процесі здійснення спільної
діяльності; 5) способи реалізації компетенції.
При цьому прийоми та способи, що використовують для реалізації
управлінських завдань, які стоять перед суб'єктом виконавчої влади,
прямо залежать не тільки від його правового статусу, а й від
особливостей адресата — об'єкта управління (форми власності,
індивідуального чи колективного характеру тощо). Будучи правильно
поєднані, ці методи створюють єдину взаємопов'язану систему способів
впливу. Проте це не виключає й суперечностей, що виникають тоді, коли ті
чи інші методи використовують або всупереч об'єктивним умовам, або
невиправдано широко. Методи управління, що виражають різні аспекти
практичної діяльності того чи іншого виконавчого органу (посадової
особи), дають відповідь на запитання: як вони діють, реалізуючи свої
повноваження, як використовують різні засоби для досягнення поставленої
мети. Від уміння їх обирати та застосовувати залежить ефективність
управлінської діяльності.
У практичній діяльності виконавчих органів (посадових осіб) з метою
вироблення ефективного варіанту використовують певні прийоми та способи
управлінської роботи. До прийняття управлінського рішення здебільшого
застосовують моделювання, здійснюють розрахунки, прогнозують можливість
досягнення відповідних результатів тощо. Але визнавати їх методами
управління немає підстав, бо вони не виражають безпосереднього
управлінського впливу, не діють на об'єкт управління. Таким чином, дії
що мають зовнішнє юридично-владне значення та вираження, слід відрізняти
від методів організації роботи апарату управління й методів
процедурного характеру.
Методи управлінського впливу є адміністративно-правовими методами.
Саме в них виявляються всі якості державно-управлінської діяльності, в
межах якої реалізується виконавча влада.
За допомогою адміністративно-правових методів суб'єкт виконавчої
влади здійснює управлінський вплив на об'єкт шляхом використання
адміністративно-правових форм управління.
В адміністративному праві загальновизнано, що метод і форма
управління є взаємопов'язаними сторонами процесу управління. Саме у
відповідній формі метод управління реально виконує роль способу (засобу)
управлінського впливу. Форма ж управління дає життя методам, а через
них — і функціям управління.