Державне управління здійснюють відповідно до принципів (засад),
закріплених Конституцією України. В сучасній юридичній літературі
систему принципів державного управління, як правило, не розглядають.
Проте слід зазначити, що будь-яка діяльність, а тим більш управлінська,
має певну основу. Конституція України дозволяє віднести до принципів
державного управління такі: відповідальності органів виконавчої влади
(посадових осіб) за доручену справу перед людиною і державою;
верховенства права; законності; участі громадян та їх об'єднань в
управлінні; рівноправності громадян в управлінні; гласності.
Принцип відповідальності органів виконавчої влади (посадових осіб) за
доручену справу перед людиною і державою випливає зі змісту статей
3,17,19 Конституції України тощо. Згідно зі ст. 3 Конституції держава
відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження й забезпечення
прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Органи виконавчої влади відповідальні перед Президентом України,
підконтрольні й підзвітні Верховній Раді України в межах, передбачених
статтями 85, 87 Конституції України, органам виконавчої влади вищого
рівня, а також районним і обласним радам у межах, установлених законом.
Рішення вищих органів є обов'язковим для нижчих згідно з розподілом їх
повноважень. Взаємовідносини вищих і нижчих органів виконавчої влади
здійснюються на основі субординації.
Принцип верховенства права в Україні закріплений у ст. 8 Конституції.
Відповідно до нього Конституція України має найвищу юридичну силу, а її
норми є нормами прямої дії. Закони та інші нормативно-правові акти
приймаються на основі Конституції України й повинні відповідати їй.
Принцип законності безпосередньо пов'язаний з принципом верховенства
права і з нього випливає, а також базується на положеннях Конституції
України, згідно з якими Україна є суверенною і незалежною,
демократичною, соціальною, правовою державою. Органи державної влади й
органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти
лише на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що передбачені
Конституцією та законами України. Законність повинна бути реальною.
Закон став в Україні основним джерелом права, прийнятим відповідно до
Конституції. Реальність законності гарантовано насамперед обов'язком
державних органів та їх посадових осіб додержуватися її,
відповідальністю перед народом України, а також судовим контролем (у
тому числі з боку Конституційного Суду України), прокурорським наглядом,
контролем з боку спеціально створених органів виконавчої влади
(інспекцій, адміністрацій, комісій, комітетів) і правом громадян на
звернення в державні та громадські органи, в тому числі суд.
Відповідно до ст. 38 Конституції України громадяни мають право брати
участь в управлінні державними справами, всеукраїнському та місцевих
референдумах, вільно обирати й бути обраними до органів державної влади
та органів місцевого самоврядування. У здійсненні функцій державного
управління громадяни беруть участь шляхом об'єднання в політичні партії
та громадські організації. Через такі об'єднання громадяни здійснюють
захист своїх прав і свобод, задовольняють політичні, економічні,
соціальні, культурні та інші інтереси.
Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а
також до служби в органах місцевого самоврядування. Вони мають рівні
конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути
привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних,
релігійних та інших переконань, статі, етнічного й соціального
походження, майнового стану, місця проживання, за мовними чи іншими
ознаками. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути
скасовані. Обмеження на участь у державному управлінні встановлюються
виключно законом (засуджені до покарання у вигляді позбавлення волі,
недієздатні).
Принцип гласності в державному управлінні пов'язано насамперед з
вільним доступом громадян до інформації про діяльність органів
виконавчої влади всіх рівнів, окрім відомостей, які є державною
таємницею або іншою захищеною законом таємницею. Кожному гарантовано
право вільного доступу до інформації про стан довкілля, якість харчових
продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Таку
інформацію ніким не може бути засекречено (ст. 50 Конституції).
Кожному гарантовано право знати свої права і обов'язки. Закони та
інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян,
мають бути доведені до відома населення в порядку, встановленому
законом, а недоведені є нечинними.
Стаття 32 Конституції гарантує кожному судовий захист права
спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та
права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на
відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням,
зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.