Управління є необхідною умовою розвитку суспільства, спільної праці
людей для досягнення певних цілей у відповідних сферах і галузях
діяльності. Ця діяльність здійснюється людьми — суб'єктами управління й
може бути охарактеризована як цілеспрямована сукупність дій, що
забезпечують погодження і координацію спільної праці з метою досягнення
суспільно значущих цілей та розв'язання поставлених завдань.
Різноманітність об'єктів управління дозволяє виділити основні його
види: соціальне, технічне та біологічне.
Соціальне управління — діяльність людей, їх громадських і державних
об'єднань, управління людини людиною, в цілому суспільством.
Технічне управління пов'язано зі створенням людьми, їх об'єднаннями
машин і механізмів і використання їх з метою полегшення умов праці.
Біологічне управління спрямовано на використання об'єктивних законів
природи, що відкриваються біологічними науками для створення нових
сортів рослин і порід тварин.
Слід відзначити, що технічне й біологічне управління здійснюються в
межах соціального, оскільки всі види управління пов'язані з об'єднанням
зусиль людей для досягнення відповідних цілей, але мають різну
спрямованість (об'єкт).
У теорії управління, в тому числі соціального, часто говорять про
кібернетичне управління, яке набуло значного поширення. Однак
кібернетичне управління пов'язано з усіма наведеними видами управління,
вивчає їх з формального погляду. Досягнення кібернетики використовують у
науці й практиці управління. Це, так би мовити, процеси управління, які
за умов широкої комп'ютеризації, розвитку інформаційних систем досягли
значного поширення та здійснюють вплив на всі сторони управлінської
діяльності. Наслідком цих процесів стало формування нового наукового
напряму — інформаційне право.
Для правильного розуміння управління як соціального явища слід
виходити із змісту управлінської діяльності як функції організованих
систем, створених для забезпечення взаємодії елементів, що їх складають,
які підтримують необхідний режим роботи з метою досягнення поставлених
цілей та завдань внутрішнього й міжсистемного характеру.
Управління має своїми основними елементами суб'єкт і об'єкт (який діє
на засадах самоорганізації), що взаємодіють на різних щаблях ієрархії
шляхом управляючого (керуючого) впливу суб'єкта на об'єкт.
Соціальному управлінню притаманні всі названі елементи. Проте слід
ураховувати особливості соціальної сфери, де управлінські зв'язки
реалізуються через відносини людей, що виявляються в організації
суспільного життя. В найзагальнішому плані соціальне управління,
управління суспільством в цілому можна розуміти як механізм організації
громадських зв'язків, що здійснюються всіма державними органами,
незалежно від конкретного призначення, органами місцевого
самоврядування, а також об'єднаннями громадян. Виходячи з цього,
соціальне управління:
— виявляється через спільну діяльність людей, організовує їх для
такої діяльності у відповідні колективи й організаційно оформлює;
— своїм головним призначенням має упорядкування та врегулювання
спільної діяльності шляхом забезпечення погоджених індивідуальних дій
учасників такої діяльності через вплив на їх поведінку (волю);
— виступає в ролі регулятора управлінських взаємовідносин, що
виникають між суб'єктом і об'єктом у процесі практичної реалізації
функцій соціального управління;
— є владним, оскільки базується на підпорядкуванні волі учасників
управлінських відносин — суб'єкт формує та реалізує волю, а об'єкт їй
підкоряється;
— має особливий механізм реалізації через організаційно оформлені
групи людей, якими виступають органи виконавчої влади (державного
управління), органи місцевого самоврядування та об'єднання громадян або
уповноважені особи цих організацій.
Соціальне управління має специфічне призначення, особливі форми
здійснення й організації суспільних зв'язків. У широкому розумінні, як
уже було зазначено, управлінські завдання та функції реалізують усі
державні органи, незалежно від їх призначення, органи місцевого
самоврядування, об'єднання громадян. У зв'язку з цим прийнято поділяти
соціальне управління на громадське, що здійснюють органи місцевого
самоврядування, об'єднання громадян, інші недержавні організації, та
державне, під яким розуміють специфічний вид державної діяльності —
виконавчу діяльність, функціонування якої пов'язано з формуванням
особливої правової галузі — адміністративного права.
Слід також зауважити, що управлінські зв'язки прослідковуються й у
діяльності законодавчого органу — Верховної Ради України, судовій і
прокурорській системах, але вони є внутрішніми, організаційно-правовими,
пов'язаними з управлінням своєю системою.
У системі громадського управління особливе місце посідає місцеве
самоврядування, яке є правом територіальної громади — жителів села
(кількох сіл), селища та міста самостійно розв'язувати питання місцевого
значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування
здійснюють територіальні громади як безпосередньо, так і через органи
місцевого самоврядування (сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі
органи).
Об'єднання громадян та інші недержавні організації здійснюють
управління на основі своїх статутів у межах Конституції та законів
України.